WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Ганна Костів-Гуска. Поезія - Реферат

Ганна Костів-Гуска. Поезія - Реферат


Реферат на тему:
Ганна Костів-Гуска. Поезія
Сьогодні це уже сприймається, як аксіома: справжня поезія - завжди глибоко релігійна. Хто цього не розуміє, не відчуває, для того пояснення бліді й марні. Багато про це написано Валерієм Іллею, добре про це сказав Михайло Шевченко у передмові до збірки поезій Ганни Костів-Гуски "Страсна дорога": "Переконаний, що бездуховної поезії не існує, та й існувати не може. Адже поезія і є вираження духовного стану (чи руху) людської душі". Одразу, ніби мимохідь, втрачаєш інтерес до тексту невіруючого письменника, бо ловиш себе на думці, що нема глибини, що ідеш по мілкому, а це стомлююче і нецікаво. Ганна Костів-Гуска завжди тяжіла до духовної лірики, і навіть у часи тоталітарної системи всупереч панівній ідеології намагалася сказати більше про душу людини, ніж примарні трудові здобутки, релігійною тематикою наснажені також майже усі без винятку її нові твори, що увійшли до двох останніх в часі збірок "Голгофа" і "Страсна дорога" (обидві видані у знаному тернопільському видавництві "Джура").
Мисляча людина завжди живе у передчутті великої нагороди - вічності, й не може не думати про той великий перехід, що чекає її, не замислюватися над болісними питаннями буття, терзатися сумнівами і дошукуватися істини, прагнучи дорости до розуміння Абсолюту. І той, хто шукає, знає - усе починається з любові, вона одна виведе з манівців, допоможе і опорятує душу, й мимоволі зривається з уст тихе прохання: Отче наш, любов нашу насущну дай нам сьогодні:
Моя любове! Вік гори мені.
І не згоряй, не згасни, і не стлій,
Не промайни, як дощик навесні,
Не пролети, як в спеку буревій.
Поетеса все хоче обняти і пригорнути до серця, зігріти теплом душі, онімбити і облагородити. Ти відчуваєш силу цієї любові, бо вона б'ється через край, світ у її сяйливій аурі й полоні, а трагічність життя з особливою напругою підсилює її. Відчуваєш, що любиш цю веселку, бо хтось милується нею востаннє, любиш ріку - хтось купається в ній останній раз, любиш траву - востаннє хтось занурюється в її пахощі… Любиш землю - як на відході…
Хитнеться день і дзенькне камінь!
На віко - декілька грудок.
…Із траурними хоругвами
Душі зметнеться голубок.
Земля кружляє у безвісті і ми будуємо дім над прірвою. Але хіба у нас є вибір? Земля - ковчег. І кожен переживає свій кінець світу. Тож мисляча людина живе ще й в постійному Божому страху, і це не від слабкості душі, а від сили її, від визнання всемогутності Бога і усвідомлення власної ущербності та потреби вдосконалення. Не сильні духом обходяться без Бога, а сліпі духом.
Читаєш ці вірші й переживаєш справжнє духовне піднесення, перед внутрішнім зором постають картини хвилюючі й неперебутні: рідні краєвиди і далекий Єрусалим, споришевий путівець, яким ще юна мати бігла на колгоспне поле і та стежка, якою ходив Господь. Ховаєш той скарб у душі й прагнеш ступати по землі, наче по воді.
У Назареті тиша аж густа.
Провінція далека і глибока.
Нестерпний вітер спалює уста,
Гарячий пил нечутно глушить кроки.
…Вечірня туга цих святих небес.
Камінні дворики. Кімната, стіни.
Тут Божий Дух благословив Тебе,
Тут Ангел возвістив Тобі про Сина.
Книга повинна збагачувати нашу мову, і якщо цього не відбувається, то її краще відкласти вбік, але можна й дочитати, якщо вона відточує нашу совість. Та це трапляється рідко, бо якимось дивним чином мова і совість взаємопов'язані. У Г.Костів-Гуски це відчувається особливо і ці вишукані образи, мистецькі тропи ніби осяяні горним світлом. А ще поетеса незрідка ніби пробує слово на смак і перевіряє на колір, тож народжуються такі щасливі поетичні знахідки як: "густа тиша", "нестерпний вітер", "людської долі золота сльоза", "палючий аравійський вітер", вона спроможна відчути як "тужить слово", "як сніг цвіте, як пахне м'ята-рута, як "серце навіть в радості щемить". Та не лише відчути, а й описати.
Поезія Г.Костів-Гуски - це поезія переживання, що народжується, як правило, з якихось неперебутніх душевних станів, що виливається з глибини серця. Звісно, вона не чужа осмисленню, але горує почуття. Серце - центр світу і всесвіту, все зводиться до нього і все осяяне його світлом, воно єдиний непомильний і незрадливий провідник, тільки воно здатне наблизитись до Бога, відчути твердь Господнього світла. І чи варто покладатися на розум, на логіку? Далебі. Адже людина не може відповісти хоча б на такі питання як: звідки ми прийшли? Куди прямуємо? Куди відійдемо? Чому на долю кожного випадає стільки страждань і випробувань? А серце говорить нам: блаженні, що не бачили й увірували й одкровення сходить на серце щире та лагідне.
Поетеса роздумує над такими категоріями буття як правда і кривда, любов і ненависть, добро і зло, гріх і покута.
Спокутуєм гріхи свої й чужі.
Але чому це безневинні діти
Стоять із нами по цей бік межі
І ми їх не спроможні захистити?
Це Божа кара чи людська рука
Нависла над тобою безборонно?
Тече людської пам'ята ріка -
Місцями - світла, а місцями - чорна…
І світ вона бачить крізь призму сльози, і все у неї освячене сльозою, й сьогодні уже можна говорити про архетип сльози у її творчості. Це не означає, однак, що породжує ту сльозу проста жіноча сентиментальність чи тонкосльозість, далеко ні, просто вона має стале переконання, що сповідатися Богові щиро можна тільки зі сльозою і світ уявляється їй як сльоза з Божого лиця. Усвідомлення трагічної сутності життя у книгах "Голгофа" і "Страсна дорога" наскрізне. Страждання Богородиці, Спасителя, що прийняв на себе муки світу - не тільки високий символ, вони сутність земного життя. "Справді, жити на світі - це недоля", - наголошував Тома Кемпійський. Г.Костів-Гуска багато пише про людські страждання, її передусім цікавлять особистості, для яких життєва дорога стала суцільною Голгофою, і яскраво виділяються тут образи Маркіяна Шашкевича, Тараса Шевченка, Богдана Лепкого, Василя Стуса, Климентини Попович-Боярської та інших. Що життя кожного з них? Що після кожного з них залишиться? Слово, як сльоза закам'яніла.
Кожного чекає жахливий триптих: життя - смерть - страшний суд. Але в кожного є також час - його життя, - щоб зробити страшний суд нестрашним, одрятувати душу для вічного життя.
Поетеса болісно перейнята тим, що людина готує землі судний день, а земля - людині. В одному з програмних творів "Чорний біль" є такі рядки:
Цей чорний біль ніколи не мине
В душі землі, в душі мого народу.
Він зачепив своїм крилом мене,
Мій сад, і небо, і пречисту воду.
Цей чорний біль страшніший від проклять -
І, наче смерть, квапливий, невблаганний.
Свята земелько, як тобі болять
Невидимі радіаційні рани…
Піврозпад болю. Де його закон?
Хто встановив на душу його мірку?
Піврозпад болю… Не жахливий сон,
Бо нам усім від нього в горлі гірко.
Звичайно, у світі тісно
Loading...

 
 

Цікаве