WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Євген-Юлій Пеленський - Реферат

Євген-Юлій Пеленський - Реферат

Пеленський відчував потребу теоретичного осмислення творчого доробку представників "розстріляного відродження". Відчував, треба сказати, не лише він. Так, ще в 1927 р. на сторінках празького журналу "Нова Україна" (чч. 10-12) Леонід Білецький писав про "перешкоди щодо нормального розвитку української літератури з ріжних боків: перш за все з боку підпорядкованості Москві, комуністичної влади, яка українське навіть артистично-поетичне слово поставила в такі цензурні умови, в яких воно не було навіть під час царського довоєнного режиму; система безвиглядного централізму в керуванні навіть культурними справами та системами "удержавлення" всієї видавничої справи була й є найбільшою перешкодою до того, щоби який-небудь твір, написаний в неокомуністичному дусі, або твір у непанегіричному тоні на адресу сучасного режиму на Україні, міг бути надрукований"11.
Але всупереч усім цим перешкодам досягнуто було дуже багато, і його треба було узагальнити. Однією з таких узагальнюючих спроб була книжка Ярослава Гординського "Літературна критика підсовєтської України" (Львів, 1939), у якій відомий літературознавець зробив огляд літературно-критичної думки в Україні за напрямками і течіями (футуристи, символісти, академісти, неокласики, представники конструктивного динамізму). Галицькі часописи вміщували добірки творів репресованих та розстріляних письменників, а поети (Б.-І.Антонич, С.Гординський) присвячували їм твори. Отже, те, що робив Є.-Ю.Пеленський, НЕ БУЛО ВИНЯТКОВИМ - РАДШЕ ВІДБИВАЛО ЗАГАЛЬНУ ТЕНДЕНЦІЮ. Але, мабуть, ніхто не робив цю справу з такою послідовністю, цілеспрямованістю і повнотою, як він, особливо на сторінках щоденної газети "Новий час" у 1934-1936 р., де він був редактором літературної сторінки. Вміщуючи статті "Символізм в українській поезії", "Футуризм і футуристи", "Класицизм в сучасній український поезії", він водночас творив портрети кожного з найяскравіших представників цих та інших літературних течій, де тонко поєднано особливості філософського світобачення й стильової манери письма митців: назвемо портрет "Михайло Івченко, поет-філософ Землі" ("Новий час". - 1934, 3 березня); сильною стороною цього письменника критик вважає по-мистецьки поставлену проблему землі й людини, що набирає різних соціально-моральних і філософських аспектів: ідеологія роду, стихія "притаєних біологічних законів", національна ідея та християнізм, втілені символістськи-неоромантичними засобами письма.
Про точність характеристик свідчать уже самі назви його статей. "Наш олімпієць" ("Новий час. - 1934. - 8 квітня) - це, ясна річ, про Максима Рильського. Критик вловлює "злученість" поетової античності з національним характером його світосприйняття: між Навсікаями, Афродитами "гармонійно вплетена постать української красуні", еллінський краєвид переходить в український з поклоном соснам, грабам та березам, а потім переходить у "тугу за могутністю", в історіософський мотив.
Захоплення античною класичністю допомогло Є.-Ю.Пеленському зрозуміти суть історіософських мотивів й у збірці Є.Маланюка "Земля й залізо" (1930), зокрема образу-символу Степової Еллади, що втілює собою аналогію між стародавньою Грецією і Україною : Пеленський, мабуть, писав про це Маланюкові, бо в листі-відповіді від 23 вересня 1931 р. зустрічаємо авторське пояснення цього образу: "Степова Еллада"- ідея власна, дійшов до неї інтуїтивно і, одного разу, коли розводився про ню перед п.Бочковським, він мене здивував, що ця ідея є вже проголошена Негdег'ом (1784), [...] Так що сталося, як це завжди буває з "самоуками" (я не маю класичної освіти, бо скінчив реальну школу), що Америка вже була відкрита. Правда, Еллада на Україні у Гердера Futurum, у мене це - рlusquamperfektum. Власне майбутнє на Україні- в аспекті моїх історіософських міркувань - є Рим, як те, що має перебороти її елладність, до речі, затруту Іраном"12.
Як знаємо, з приводу історіософських образів Степової Еллади та Земної Мадонни у пресі спалахнула гостра дискусія, поета звинувачували в паплюженні України. Пеленський один із перших підкреслив амбівалентність цих образів (це - "пеани і прокльони" водночас, бо вони викликають широку гаму асоціацій); трагедія цієї країни - це "хрест із доріг: зі Сходу на Захід та із Варяг у Греки. Вона немов розп'ята на цім хресті", і тому ідеалом для поета є "Рим на Україні"13. Молодий критик зумів не тільки дати глибоку інтерпретацію поетичних символів Маланюка, а й оцінити рівень його таланту, поставив його ім'я поруч із Тичиною та Рильським.
Незабаром до цих трьох імен долучилося й четверте - Микола Бажан - "великий архітект слова" (знову підкреслюємо точність назви статті). Не зупинятимемось на даній тут характеристиці творчої індивідуальності поета, яка містить цікаві спостереження та зіставлення (з М.Рильським, Є.Маланюком), наведемо лише заключний штрих розвідки, що стосується радше психологічного, ніж проблемно-стильових аспектів творчості поета... Найвище творче піднесення М.Бажана обірвалося на трагічній ноті: його поема "Сліпці", в якій, на думку критика, дано глибокий історіософський синтез трагічного минулого України, лишилася незавершеною: "Бажан не пішов далі шляхом Шевченка, що в наші дні веде вже, правда, не у надкаспійські степи, а на соловецьку каторгу, шляхом, що ним теж пішло багато сучаснихукраїнських поетів. Бажан замість життя вибрав згодом романтику. Але й у світі поетичної фантазії він веде борню - й терпить. Веде борню між двома примарами-фікціями: між Гамлетом і Достоєвським. Мара Достоєвського налягає на нього, давить і ламає. З того боку читається Бажанова поема "Гофманова ніч", (друкована в "Літ. ярмарку" М.Хвильового, 1929) не як поема про німецького романтика Амадея Гофмана, а просто як поема про авторову трагедію14. Наслідком була поема "Безсмертя" - про Кірова, еквівалент "цілування пантофлі папи" (заключний акорд збірки П.Тичини "Замість сонетів і октав", передбачений іще в 1920 р.).
Динаміка й варіативність критичної думки Є.-Ю.Пеленського вражає так, як образне багатство творчої палітри поета. Варто звернути увагу на те, які несподівані й різнопланові аспекти його тематики, стилю, літературних зв'язків: "Двобій поетів" (про Є.Маланюка й В.Сосюру), "З генези поетичних образів", "З психології поетичних образів", "Патріотизм на замовлення" (про поезію М.Терещенка), "Половецькі саги Івана Франка", "Українська поезія й море", "Українське письменство в Югославії", "Доля поетів-засланців"... А тут же не вказані статті з книгознавства, бібліографії, музейництва...
За словами Ірини Пеленської-Пасєки, теоретичні, критичні та історико-літературні досліди Пеленського мали завершитися синтетичною працею, "тому зрозумілі його змагання до синтезу в науковій діяльності, його його нехтування "причинкарством" і його трагедія, що та праця в ділянці українського літературознавства не завершилася синтетичним твором, який мав дати початок модерній історії українського письменства".
Заради істини скажемо, що модерній історії українського письменства було покладено початок ще за життя Пеленського і він відгукнувся на вихід цієї історії (мова про "Історію..." Д.Чижевського); але свою історію вчений усе ж написав, хай вона і не має вигляду послідовного розкриття теоретичних положень та аналізу творів. Він подивився на розвиток рідного письменства своїми очима, дав власне втілення основним фактам різних епох, побачив його у зв'язках зі світовим літературним процесом, і якщо не повною мірою, то в головному досягнув того синтезу наукового дослідження, до якого прагнув від початку своєї діяльності.
Loading...

 
 

Цікаве