WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Євген-Юлій Пеленський - Реферат

Євген-Юлій Пеленський - Реферат

найяскравіших прикладів плідного засвоєння і трансформації в українській літературі традиції давньогрецької та римської літератур. Відштовхуючись від конкретного факту чи постаті, Є.-Ю.Пеленський втягував в орбіту розмови широке коло проблем і пластів культури, підкріплене фактологічною повнотою. Іноді предмет однієї статті вклинювався в іншу. Витворювалася мовби мозаїчна картина. Так, в розвідці "Шевченко-класик" є фрагмент праці "Овідій в українській літературі" (Краків-Львів, 1943), яка увібрала матеріал попередніх досліджень "Публій Овідій Назон: з класичних традицій у Шевченка" ("Новий час". - 1935. - 14 квіт.) та "Доля поетів засланців: Шевченко - Овідій - Данет" ("Рідна школа". - 1937. - Ч. 5/6).
Автор аж ніяк не обмежується констатацією фактів, що самі є наслідком доскіпливого вчитування в численні джерела, а й висловлює оригінальні твердження та здійснює цікаву інтерпретацію текстів, уже, здавалося б, докладно вивчених і прокоментованих. Так, прочитавши в першій фразі книжки "Овідій в українській літературі" (виданій у серії "Літературознавча бібліотека" журналу "Українська книга") про те, що старе українське письменство не знало Овідія, ми далі поринаємо в майже детективну історію про цього класика римської літератури і вигнанця - як про поета українського на підставі легенд про місце його заслання та згадки про вивчення ним мови тубільного готського населення і навіть створення віршів. Ця історія, посилена народною етимологією, що пов'язує з іменем Овідія такі українські топоніми як Видова, Овидова, свого часу захопила й Франка, який у передостанній рік життя підготував книжку перекладів "Публій Овідій у Томіді" - вибрані твори поета з різних збірок та коментарі до них. (Цю Франкову працю Пеленський читав у рукописі.) Франко, зокрема, твердить: "хоча той вірш не дійшов до нас, усе-таки факт, що висококультурний поет міг написати його гетською мовою, треба вважати важним свідоцтвом на те, що він знайшов у тій мові засоби для вислову своїх поетичних помислів та почувань. А маючи майже певність, що гети були членами того племені, яке пізніше в різних, далеко від себе віддалених місцях прозвано слов'янами," а спеціально предками південноруської (української) парості його племені, матимемо право назвати Овідія першим поетом, що написав вірш мовою, близькою до давньої і теперішньої української"4.
Сьогодні вчені критичніше дивляться на питання про український характер Овідієвих віршів, та все ж ця проблема не відпала. Так, у 60-ті роки румунський дослідник О.Дримба видав книжку про життя Овідія у вигнанні, де висловлює твердження, що Томи були на території сучасної Румунії, а вірші римський поет писав мовою предків румунів - даків.
Та головне в цьому дослідженні все ж інше - вплив Овідія, особливо його "Метаморфоз", на українську літературу. Деякі із спостережень Пеленського більш переконливі, деякі менш, але всі вони свідчать про його дар аналітика й уміння бачити спорідненості не в збігах образів чи ситуацій, а в характері поетичного сприйняття. Є.-Ю.Пеленський менш доказовий там, де бачить відгомін Овідія в романтичних Шевченкових баладах "Тополя" чи "Лілея", бо ж там перетворення мають фольклорний характер, що випливав з національного джерела, але спостереження над "Лісовою піснею" Лесі Українки ("Любов русалки до чоловіка, близьке співжиття русалки з людиною, в деякій мірі навіть переміна в дерево, не згадуючи про такі мотиви, як особлива роля музики, або тип Перелесника-фавна - все те живо нагадує Овідія, як і ціла низка дрібних ремінісценій"5 доволі мотивовані, як і співзвучність цього твору із "Затопленим дзвоном" Г.Гауптмана.
Ще одним зарубіжним письменником, творчість якого знайшла широкий резонанс в українській літературі і викликала інтерес Є.-Ю.Пеленського, був австрійський поет Райнер-Марія Рільке. Зацікавлення це було, сказати б, зустрічне, бо сам Рільке в 1899 і 1900 рр. відвідував Україну і написав кілька віршів, навіяних цими подорожами ("Карл XII, Король шведський, мчить по Україні", "В оцім селі стоїть останній дім", "Буря") та два оповідання на українську історичну тематику - "Як старий Тимофій умирав співаючи" й "Пісня про Правду"; та - головне - відчував співзвучність із духом української культури, глибоко моральною атмосферою патріархального і селянського життя й народного характеру, прийнятого волелюбством і релігійною містичністю.
Р.-М.Рільке, власне, відчув і зміг передати те, до чого сама українська література приходила пізніше; тому інтерес до творчості австрійського поета із сильним слов'янським "підсонням" (на його світогляд вплинули також чеська та російська літератури) почав різко зростати в 30-і роки. Тут уже діяли не легендарні, як у випадку з Овідієм, а реальні чинники обопільних культурних взаємин. Книжка про і Рільке починається розділом "Україна в німецькому письменстві", де вибрані відгуки про наш край, його природу, вдачу українців багатьох діячів німецької культури XVIII - XIX ст., починаючи з подорожнього відгуку Й.-Г.Гердера 1769 р. ( з його передбаченням, що Україна стане колись новою Елладою, великою культурною нацією). Така інтродукція була не просто оглядом, а радше підтвердженням, що австрійський поет захопився Україною не випадково - його інтерес був підготовлений і традицією, яку він продовжив і розвинув (див., -зокрема, його лист до Софії Шіль від 23 лютого 1900 р., де висловлено враження від "Слова о полку Ігоревім": "... Зацікавило мене "Слово" безмежно; найкращий є там плач Ярославни, як теж на початку величаве й незрівнянне порівняння до десятьох соколів над лебедями ..., що не має собі рівного"6.
Замітка на звороті титульної сторінки книжки з подякою "Високодостойним Паням - доньці поета Рут Зібер Рільке з Веймару та Зоні Брунер з Кенігсбергу за цінні матеріали з архіву поета у Веймарі" засвідчує серйозність, з якою дослідник ставився до своєї праці. Отже, не дивно, що друге видання праць (Мінден, 1948) містило вже нові розділи: "Подорож Рільке в Україну 1900 року", "Україна в творах Рільке" та "Рільке в українській поезії". З другого боку, дослідник стимулював процес пізнання цього великого магістра українською культурою, заохочуючи поетів перекладати його твори. Промовистим свідчення цього є лист до Пеленського Є.Маланюка 1931 р. 23 вересня, який зберігається у відділі рукописів ЛНБ ім. В.Стефаника НАНУ (архів Пеленського, ф. 75, п. 20): "...Райнер-М. Рільке люблю глибоко й інтимно: длямене він єдине світле, що було в кінці XIX ст., коли було так темно і так страшно. Тільки перекладати його ніяк не втну не тільки тому, що слабо знаю німецьку мову, але й тому, що його дійсно треба перекладати (дати еквівалент ліричного організму). Прекрасно перекладає його Юрій Липа...".
Є.-Ю.Пеленський тонко вловив ті первні лірики Рільке, які знаходили відгук у серцях українських читачів і поетів. Бо коли Богдан Кравців чи Богдан-Ігор Антонич могли взятися за переклади австрійського поета внаслідок спільних розмов на цю тему, то в Юрія Липи така потреба виникла самостійно, внаслідок духовної спорідненості його настроїв з настроями Рільке, про що сам Липа писав у листах до Пеленського. Так само власними дорогами пізніше прийшли до поезії Рільке Микола Бажан й особливо Василь Стус.
Є.-Ю.Пеленський відчував міжнародний контекст кращих здобутків української літератури, її зв'язок із світовим літературним процесом не тільки на рівні теми чи образних перегуків. Він шукав ті "таємні духовні вузли", якими мистецька творчість випливає з "підсвідомих глибин, вічних струмів рідної землі", бо "найглибші літературні твори є
Loading...

 
 

Цікаве