WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Євген-Юлій Пеленський - Реферат

Євген-Юлій Пеленський - Реферат


Реферат на тему:
ЄВГЕН-ЮЛІЙ ПЕЛЕНСЬКИЙ
У літературно-мистецькому та науковому житті 30-х років у Галичині ця постать вирізняється передусім багатогранністю творчих зацікавлень. Бібліограф, історик літератури, видавець, журналіст - він у кожній з ділянок розкрив нову грань своєї натури. Та чи не найяскравіше вписав він своє ім'я в розвиток літературознавства і критики цього періоду, хоч наукова та видавнича діяльність його тривала й згодом.
Є.-Ю.Пеленський не формулював якоїсь чіткої теоретичної доктрини, якій підпорядковував би факти літератури. Людина чіткої національної орієнтації, він водночас не зводив літератури до функції утвердження засобами слова волі й чину на противагу мислі й краси, як це робив Д.Донцов, не заперечуючи ролі світогляду для письменника, як М.Рудницький. Стверджуючи, що література повинна спиратися на засади християнської етики, він виступав проти зведення їх до рамок вузької конфесійності, як деякі представники католицької критики. Тому статті та рецензії Є.-Ю.Пеленського мають значення не тільки факту літературного життя 30-х років, а й можуть прислужитися дослідникам при осмисленні літературного процесу XX століття, його періодизації і характеристики основних течій.
Літературна та громадська діяльність Є.-Ю.Пеленського почалася рано, в двацятирічному віці, але обставини склалися так, що активна творча праця його на батьківщині тривала ледь понад десятиліття - далі довелося працювати в умовах еміграції.
Літературознавчі зацікавлення посідають найважливіше місце, якщо брати до уваги весь комплекс дисциплін про красне письменство - історію і теорію літератури, літературну критику та бібліографію. Наголошую на цьому, бо всі ці галузі науки про літературу постають у його працях у "скомплікованому", як кажуть поляки, вигляді; це прагнення до повноти охоплюваного матеріалу поєднується з аналізом тексту, а конкретні деталі наштовхують на зіставлення, аналогії або ж певні теоретичні узагальнення.
Уже на початку літературознавчої діяльності дослідник прагнув до синтезу, усвідомлюючи небезпеку "причинкарства" в працях тогочасних учених, де переважало з'ясування частковостей, без широкого погляду на розвиток літератури як на процес, без узагальнення фактів. Брак синтезу він вважав недоліком не тільки в літературознавстві, й в етнографії, філософії та й громадському житті1.
Засилля в науці "причинкарів" і "довботекстів" відзначали й інші його сучасники, зокрема М.Гнатишак (із визнанням деякої корисності такого типу праць) і Б.-І. Антонич (із констатацією глухоти авторів до мистецької вартості творів), але вони пропонували власні теоретичні підходи - концепція ідейно-етичного естетизму Гнатишака чи трактування Антоничем мети мистецтва - викликали в нашій психіці ті переживання, яких не дає реальна дійсність.
Є.-Ю.Пеленського цікавила історія літератури - як її безпосереднє буття, живий процес, що, з одного боку, єднає віки й покоління одного народу, а з другого - пов'язує багатьма вузлами його культуру з культурою інших народів.
В опублікованих працях дослідника маємо тільки фрагменти, які виявляють обшир його творчих зацікавлень, лише контури цілісної історико-літературної панорами. Але, як засвідчує Ірина Пеленська-Пасєка, Євген-Юлій уже на початку наукової діяльності виробляв власну концепцію історії української літератури, яка "пересувала" початок її виникнення на три століття назад - з IX до VI й спиралася головно на фольклорний матеріал магічного дійства (замовляння, молитви, заклинання тощо), що завдяки функціональному призначенню найдовше зберігається в незмінному вигляді. Авторка стверджує, що ці статті, залишилися в рукопису. Серед матеріалів архіву Є.- Ю.Пеленського (відділ рукописів Львів. наук. бібліотеки ім. В.Стефаника НАНУ) їх немає, тому важко говорити про рівень наукової обґрунтованості такого твердження, бо, приміром, погляд щодо автора "Слова о полку Ігоревім" чи існування творів дружинної поезії раннього київського періоду мають гіпотетичний характер і є свідченням радше юнацьких захоплень, аніж виважених висновків.
У підході до історії української літератури, починаючи з епохи Відродження, Є.-Ю.Пеленський у пізніших працях керувався поділом за літературними напрямами (див. рецензії на перше видання "Історії української літератури" (Прага, 1942) Д.Чижевського, "Краківські вісті", 1943, 8 лип.). Але твердження Ірини Пеленської-Пасєки, що поділ української літератури за напрямками - від ренесансу XVI ст. через бароко і класицизм XVII й XVIII ст. до неоромантизму кінця XIX - поч. XX ст., прийнятий тепер нашими літературознавцями, Є.-Ю.Пеленський розробив уже в 1932р.2, не аргументований. Бо статті під назвою "Поділ української літератури", начебто надрукованої на сторінках журналу "Дажбог" 1932 р., насправді там немає - натомість вміщено статтю "Прикрий недогляд" ("Дажбог", 1932, ч. 1, с. 12), яка справді ставить, не виокремлюючи їх, питання про "основу поділу української літератури на доби". Автор тільки виступає проти пов'язування початку нової української літератури з роком 1798 (часом виходу "Енеїди"), бо це, на його думку, лише бібліографічна, а не літературна подія, оскільки твір був написаний раніше й поширювався в списках. Історики літератури, які зв'язують "Енеїду" з роком її виходу, "роблять такий саме промах, якби, приміром, писали про "Слово о полку Ігоревім" не в зв'язку з 1187 р., лише аж з 1812" (очевидно, "1800" - роком здійснення першої публікації пам'ятки); але "річ тут не в кількості літ, а в якості підходу до справи" Тобто в тому, що відлік нової української літератури автор пропонує відсунути назад, бо перед І.Котляревським маємо відомості про кільканадцятеро поетів, зокрема про козака С.Климовського (автора популярної пісні "їхав козак за Дунай"). Пеленський докоряв М.Костомарову за "узаконення" ролі першого поета нового українського літературного відродження за І.Котляревським, і навіть Т.Шевченкові , який називав його батьком української поезії.
Безперечно, такі "поправки" були даниною, повторюю, молодечому романтизмові, виявом патріотичних поривів, а не результатом виважених висновків. До того ж Є.-Ю.Пеленський підходив до літературного процесу як минулого, так і сучасного - передусім крізь призму творчої індивідуальності, що, власне, й утверджує нові стильові прикмети. Тому його увагу привертала творчість митців, з іменами яких пов'язані межові віхи в історії нашого письменства: "Слово о полку Ігоревім", поезія І.Величковського, І.Котляревського, Т.Шевченка, І.Франка, Б.Лепкого... Всюди він знаходив якийсь новий, несподіваний нюанс. Так, на пізню творчість Т.Шевченка він дивився як на явище класицизму, витлумачене по-своєму, що пов'язувалося не з літературним напрямком XVIII ст., а з традицією античної класики ("Шевченко-класик", Краків, 1942). З точкою зору Пеленського можна не погоджуватись, але не можливо не побачити новизни дослідницького погляду. Цікавим був відгук ("Шевченко-класик") на цю книгу Ю.Шевельова: вона "становить подію вшевченкознавстві. Інтерес її не тільки в тому, що це перша монографія, яка розглядає поетову творчість після заслання. Цей, чи не найцікавіший, період у розвитку Шевченка взагалі досі явно недооцінений, несприйманий належно і не розкритий науково-критично... Інтерес роботи Пеленського ще й у тому, що автор цілком по-новому оформляє загальний напрям творчої і світоглядної еволюції поета..." і - рецензент робить несподіваний висновок, мовби запрошуючи до продовження розмови, - що це "цікава, розумна і... хибна книга"3.
У класицизмі Шевченка дослідник бачив один з
Loading...

 
 

Цікаве