WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Ідейно-етичний естетизм Миколи Гнатишака - Реферат

Ідейно-етичний естетизм Миколи Гнатишака - Реферат

світоглядові, не помічаючи їх художніх вад. Він високо ставив, приміром, творчість Наталени Королевої за її "нетенденційність", тобто за відсутність декларативності, глибокий психологізм, майстерність композиції тощо, і критикував збірку молодого поета Зореслава, написану в католицькому дусі, за недосконалість форми. Розмежування змісту і форми ("морального добра" і "естетичної краси"), задеклароване теоретично, знайшло своє практичне втілення у цілій низці рецензій на нові художні твори. Воно змусило критика висунути певні домінанти, визначити перевагу або ідеї, або краси. Він вибрав першу частину цього двочлена і знайшов для неї навіть формулу: "вартість тенденції на противагу красі форми - при відсутності ідеї - "солодкому злу". Іноді розбіжність між двома сторонами літературного твору така велика, що вони стоять під протилежними знаками, наприклад при характеристиці повісті Уласа Самоука "Марія": "Хоча нова книжка Самоука - на нашу гадку - це для її автора змарновані можливості ( чому давати лепти, коли можна дати капітал), усе ж "годі назвати "Марію" книжкою маловартісною. "Матерям, що вмерли голодною смертю на Україні" - така присвята має свою в а р т і с т ь т е н д е н ц і ї " ("Дзвони . - 1935. - Ч.2-3. - с.141).
Але критик не зупиниться, щоб назвати безвартісними твори, мистецький рівень яких сам назве досконалим, як, приміром, збірку Наталі Лівицької-Холодної "Вогонь і попіл" або книжку оповідань Ірини Вільде "Химерне серце", в якій постановка "еротичних проблем може навчити молоду людину сприймати світ у викривленій перспективі". Тому від книжки "залишається вра-жіння, щоправда, правдивого літературного й чуттєвого артизму, та, на жаль, доволі часто розтрачуваного намарно і на невідповідний зміст" ("Дзвони". - 1935. - Ч.ІІ - С.542).
То, можливо, М.Гнатишак взагалі був проти любовної, особливо ж еротичної теми в літературі? Ні, але він вважав, що "тільки "перефільтрована в горнилі християнської моралі еротика дає чи не найкращі квіти на цвітниках світової поезії" ("Дажбог". - 1936. - Ч.4. - С.165.). Тому він ніяк не міг вважати нешкідливими для моралі такі теми, як розлучення, подружня невірність (в Ірини Вільде), фізична пристрасть (в Наталі Лівицької-Холодної), еротика у віршах навіть на античні мотиви (в Олекси Стефановича), не кажучи вже про прославлення "солодкого зла" "на ложі пристрасті" (в Євгена Маланюка). Навіть Б.-І. Антоничеві він робив докір за те, що в його збірці "Зелена євангелія" почуття "біологічне вітальної сили й чару оформлене тут на всі лади: раз у сирій формі фізіологічної розкоші життя, вдруге в розпливчастих контурах натуралістичноїсвідомості, спільноти біологічних процесів у цілому органічному світі, то знов у продистильованому виді психічного впоєння життям і здебільша дискретної еротики" ("Дзвони". - 1938. - Ч.1/2. - С.189). Такий погляд був явним спрощенням багатства поетичного світу творця "Зеленої євангелії".
Вразливість концепції М.Гнатишака, з якою він підходив до аналізу й оцінки літературних творів, випливає як із загальнотеоретичного (в естетичному плані), так і з ідеологічного підґрунтя. Перше полягає в роз'єднаності змісту і форми, в допустимості їх окремого функціонування, в автономізації цих двох складників цілісного організму, яким є художній текст. Якщо під таким кутом зору поглянути на вихідний принцип Гнатишакової естетики, що формулювалася як структурний підхід, то при розмежуванні змістового і формального начал здійснювати структурний аналіз неможливо, оскільки основним його елементом є декодування тексту на різних його рівнях - від фонемного до семантичного. Щодо ідеологічного підґрунтя вразливості концепції М.Гнатишака, то він усе ж не міг виходити за рамки канону християнської ідеології, зокрема в питанні, що моральне, а що неморальне, що істинне, а що фальшиве. Одна справа, що в рамках християнського світогляду можна творити високе мистецтво, а друга, що не все мистецтво твориться в рамках християнського світогляду.
А тепер звернемо увагу на деталь, яка не одразу впадає у вічі при читанні Гнатишакових статей та рецензій. А саме на його тонку інтуїцію критика - на вміння ніби ненароком, ніби між іншим вказати на якусь важливу прикмету стилю того чи іншого письменника, докладно не аргументуючи її. Так, у рецензії на збірку Н.Лівицької-Холодної "Вогонь і попіл", про яку вже йшла мова, автор признається, що при читанні цієї книжечки йому бриніли у вухах деякі строфи зі збірки "Четки" російської поетеси Анни Ахматової, хоч сам він не належить до прихильників "впливології". Інтуїція насправді була непомильною, підготовленою естетичним досвідом автора, його тонким відчуттям стилю. Згодом цю аналогію, очевидно, незалежно від спостереження М.Гнатишака, ширше розгорнув Богдан Рубчак, який відзначив багато схожості в творчості цих поетес: драматичність жестів, мотив "вампа", який українська поетеса могла успадкувати від О.Блока, а можливо й безпосередньо з французької поезії ("можливо, тому він у неї вийшов куди живіший, ніж у Ахматової"32), поєднавши цей вплив з елементами української фольклорної символіки (гуцульська нявка).
У подібних випадках інтуїція могла переважити свідомий присуд критика, і для нас сьогодні застереження може мати більш позитивне значення, аніж оцінка. Так, критик вважає, що у книзі новел "Нотатник" Ю. Липа балансує "на небезпечній межі між дбайливістю за стиль і стилістичним снобізмом" і ладен у бароковості письменника вбачати втрату почуття міри і такту. Але при цьому виразно окреслив і дивацтва лексики, аж до "московсько-українського мовного бастарду" (згадаймо, що до подібного явища в оповіданнях В.Винниченка І.Франко поставився схвально), незвичність синтаксичних зворотів та "навмисний - легкий подих сатиричності, карикатурності та насмішливості, спричинений стилістичними своєрідностями книжки..." ("Дзвони". - 1936. - Ч.5. - С.214). Всі ці якості в пізніших авторів, зокрема Є.Маланюка та Б.Рубчака, уже позначені знаком плюс. До того ж ці пізніші автори базувалися більше на поетичних творах Ю Липи, де названі М.Гнатишаком риси стилю письменника виявляються далеко виразніше.
Отже, маємо всі підстави бачити в М.Гнатишакові критика вродженого, наділеного здатністю сприймати художній твір на високих регістрах естетичного співпереживання, й літературознавця й науковця, який прагне до системного охоплення явищ як на локальному, так і на глобальному рівнях; літератора-патріота, переконаного в тому, що які б вітри нових віянь не проносились над літературою, які б вихори не кружляли над нею, справжнє художнє слово завжди буде надбанням народу, нації.
Loading...

 
 

Цікаве