WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Ідейно-етичний естетизм Миколи Гнатишака - Реферат

Ідейно-етичний естетизм Миколи Гнатишака - Реферат

так ось, наприклад, Богдан Лепкий був і залишився поетом осінньої меланхолії, його поезія - це наче шелест пожовклих листків, що тихо спадають на землю - сумно й зрезигновано. Петро Карманський "заколисує свої смутки" та посилає важкі думи "на море тьми", а Василь Пачовський "розсипані перли" нанизує і розпалює хоробливі вогники "Ладі й Марені".
Такі характеристики, базовані виключно на образах самих поетів, мають описовий, а не аналітичний літературознавчий характер, і мало допомагають читачеві співвіднести творчість цих поетів з процесами, що відбувалися в інших європейських літературах, чи припасовувати її до тих напрямів, про які велася мова в теоретичній частині. Говорячи про українську лірику в Галичині, М.Гнатишак полишає стильовий принцип класифікації і ділить літературу за ідеологічними ознаками на націоналістичну, католицьку та комуністичну. Коли під таким оглядом порівняти "Нову українську лірику в Галичині" М.Гнатишака зі статтею Мирона Степняка "Поети "Молодої Музи" ("Червоний шлях", 1933, N1), то вона дуже програє: дослідник "по той бік Збруча" прагнув показати міру і характермодернізму "молодомузівського" варіанту, виводячи його з образно-стильової фактури художніх текстів; він визначив його як передсимволізм, що було прийнято наступними дослідниками українського модернізму (М.Неврлий, Б.Рубчак та ін.).
Українське літературознавство в радянський період, на жаль, не мало можливості досліджувати цієї проблематики, оскільки модернізм надовго був віднесений до занепадницьких явищ буржуазної культури, і тільки тепер відновлюється інтерес до українського модернізму в якому, зокрема молоді вчені, вбачають одну з національних моделей цього стилю. Якщо брати, приміром, за вихідну точку протистояння раннього модернізму з його акцентом на індивідуальну свідомість просвітницькій, масовістській ідеї просвітянства літератури, то цілком закономірно виводиться аргумент, що в нашій національній традиції були явища не тільки народницького, а й індивідуального типу культури (Г.Сковорода, П.Куліш), щоправда, пізніше замовчувані або спотворювані. Цікавою є думка про те, що ранній український символізм увібрав у себе елементи інших модерних течій того часу - імпресіонізму, неоромантизму, був їх синтезом.
М.Гнатишак фіксує допитливим оком деякі парадокси сучасного йому літературного життя, приміром, те, що "нинішня поезія багато сильніше зв'язана з життям, ніж вірші доби романтизму; а все-таки в романтичних часах люди читали вірші і захоплювалися ними, а тепер ні".
Помічено справді характерний симптом літературного процесу, який досі є предметом літературознавчих дискусій і породив уже багато концепцій, що часто заперечують одна одну. Розвідка М.Гнатишака писалася на початку 30- рр. Це був період, коли в літературі домінували, хоча вже йшли на спад, авангардистські тенденції, представлені течіями, які виділяє М.Гнатишак, - футуризм, експресіонізм, надреалізм (сюрреалізм). Вони декларували свій зв'язок з життям, свою активну позицію в ньому, але це була позиція агресивної наступальності, це був "ляпас суспільному смакові", це був "удар кулаком", це була епатація міщанина, буржуа тощо, це було заперечення традиції. І утверджувалося це незвичайністю поетичного вираження: дробленням дійсності на уламки і творенням з цих уламків нових незвичних комбінацій і навіть незвичної мови ("заум" футуристів, брутальність експресіоністів тощо). Тобто цей зв'язок з дійсністю мав значною мірою спотворений, карикатурний характер: вживаючи вислів С.Єфремова стосовно деяких новел М.Яцківа, можна назвати цей спосіб "ґвалтуванням дійсності". Таке спотворення реальності і підкреслена, гіпертрофована формотворчість відштовхувала широкого читача і творила читача вузького кола, який навчився сприймати в художньому творі не життя "у формах самого життя", а, сказати б, слово у формах самого слова.
Отже, М.Гнатишак у теоретичному плані сприйняв переворот у літературі від реалістичних напрямків XIX ст. до модерністських ХХ-го, та все ж як критик не бачив вияву чи принаймні певних рис новітніх напрямків у творчості поетів Галичини. Тому до "Нової української лірики в Галичині" можна значною мірою віднести слова самого М.Гнатишака, якими він характеризує книжку свого колеги Є.-Ю.Пеленського "Сучасне українське письменство. Огляд за 1930-1935" (Львів, 1935): "...Теоретичні підстави й критерії, подані на вступі, не в силі зробити з цієї книжечки одностайно продуману й виконану цілість". І - навіть виправдання такого характеру книжки: "Бо, накінець, і матеріал, що його він узявся оформлювати, є пливкий, недокінчений, фрагментарний. "Незамкнена книга" - мовляли наші старші історики літератури, що навіть вважали цю "незамкнену книгу" за якесь табу, недоступне для літературної історії й критики. Не дивно, що живучи на такому підложжі, ми не мали де навчитися правильного синтетичного підходу до сучасних літературних явищ" (Дзвони, 1935. - 4.5. - С.282). Про конкретні оцінки й характеристики явищ літературного процесу мова піде далі, а зараз зауважимо, що розбіжність між теоретичними положеннями і критичними підходами, яку ми спостерігали при погляді на розвиток лірики в Галичині у 20-30-ті рр., значно менше виявилася у підході до української романтичної балади XIX ст.
Українська література періоду романтизму була, поруч з давньоукраїнською та сучасною літературою, тією ділянкою, якій М.Гнатишак приділив найбільше уваги. Сюди зараховуємо його розвідку "Українська романтична балада", дві статті, присвячені творам С.Руданського "Цар Соловей" і "Заклята дочка", та статтю про ідейні основи творчості Маркіяна Шашкевича.
Конкретному аналізові української романтичної балади в однойменній праці М.Гнатишака передують розділи про романтизм як літературний напрям взагалі та про характер українського романтизму. Якщо перший побудований головно на положеннях європейських теоретиків (Е.Фаге, Ф.Шлегеля, Фіхте) і в його запереченні класицизму як звільнення індивідуального "я" від догм раціоналізму прочитується аналогія заперечення реалізму модернізмом, який це "я" (правда, вже не як вираз колективної душі народу, а як "я" індивідуальне) звільнив від оков позитивізму, то другий розділ виявляє ознаки оригінального підходу дослідника до ролі й місця цього напрямку в українській літературі.
Характерно, що в трактуванні цього питання М.Гнатишак стояв на позиції, протилежній до тієї, яку на початку нашого століття займав ідеолог раннього українського модернізму, представник естетичного крила журналу "Українська хата" Микола Євшан. У статті "Свято Маркіяна Шашкевича" Євшан, низько ставлячи Маркіяна Шашкевича як поета,
Loading...

 
 

Цікаве