WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Ідейно-етичний естетизм Миколи Гнатишака - Реферат

Ідейно-етичний естетизм Миколи Гнатишака - Реферат

давньоукраїнської літератури періоду Київської Русі: в М.Гнатишака назви розділів мають загальний характер: "Візантійський стиль", "Пізньовізантійський переходовий стиль", у Д.Чижевського назви ці є конкретними означеннями: "Монументальний стиль", "Орнаментальний стиль". Але не забуваймо, що Д.Чижевський мав час уточнювати свої дефініції, М.Гнатишак такого часу не мав.
До того ж як постійний критик журналу "Дзвони" М.Гнатишак був більш занурений у сучасний йому літературний процес, з яким був у тіснішому контакті, аніж з давніми епохами. Тому цікаво познайомитися з тими методологічними засадами, з якими він підходив до творів сучасної літератури. Ці засади доволі чітко окреслені в брошурі М.Гнатишака "Нова українська лірика вГаличині". Якщо його схема історії української літератури закінчувалася стилем "Модерна", то тут маємо конкретизацію його погляду на модернізм як стильовий напрям взагалі і модернізм в українській літературі зокрема.
Передусім, автор намагається вивести генеалогію модернізму. Він виходить з положення, що в літературі протягом усієї історії її розвитку чергуються "два способи підходу й мистецького оформлення, а саме спосіб імпресіоністичний та експресіоністичний, виявлені в антитезі класицизму і романтизму. Impresio i expresio, пасивне сприймання й активна конструкція - ось основний двоподіл, що спричинює розвоєвий рух у рамках літературного життя". Якщо уточнювати термінологію М.Гнатишака, то, очевидно, йдеться про чергування в літературі способів підходу, базованих на домінанті зображення і домінанті вираження, дійсності зовнішньої і життя внутрішнього, реалізму і романтизму. На переконання дослідника, сучасний розвиток літератури прямує до переваги внутрішнього, духовного начала, до, так би мовити, психологічної реальності, що випливало з радикальної зміни в кінці XIX ст. філософсько-світоглядних основ мистецтва: на місце позитивізму приходить метафізика, на місце матерії - дух, на місце розуму, розсудку - інтуїція.
Відповідно перебудовується й художня система літератури - реалізм з його видозмінами імпресіонізмом і натуралізмом замінюють нереалістичні напрями, до яких автор відносить футуризм, експресіонізм та надреалізм. Якщо письменник-реаліст "те лише й робив, що одвертими очима дивився на дійсність, сприймав її і сформовував у мистецьких творах", то представники нових напрямів "на перший план видвигають ще неоформлені, ще пливкі й гротескові у своїй невиробленості ідеї модерного, емоціонально-волюнтаристичного світогляду (футуризм), ставлять "запального борця - на місце холодного обсерватора, поета - на місце дипломата, патос замість опису, духа - замість природи, а волю - на місце розуму" (експресіонізм); нарешті, "радикальна протиреалістична реакція, виявлена у з'ясованих щойно напрямках, в останньому десятилітті почала поволі уступати новому, вже більше творчому, більше позитивному сполученню збунтованої духовности з нормованими розумом змисловими вражіннями. Таким чином повстав т.зв. новий реалізм, або нова речевість - синтеза реалістичного відтворення світа з розпаленою дочервона душевною інтенсивністю".
В цих характеристиках вловлюється відгомін поширеного на той час підходу щодо переходу літератури з платформи реалізму на шлях модернізму, але не менш виразно - приблизність, неусталеність термінологічних понять. Бо, скажімо, імпресіонізм та натуралізм були не просто відгалуженнями реалізму, а радше перехідними станами від реалізму до нереалістичних напрямів. Адже імпресіонізм з його прагненням передати пливкість, змінність предметів і явищ, їх багатогранність ще довго протримався у XX ст., а натуралізм підготував ґрунт для декадансу. Що стосується антиреалістичних напрямів (течій, якщо напрямом вважати модернізм загалом), то найцікавішим у розвідці є український елемент, зокрема при характеристиці футуризму (автор називає імена М.Семенка та Г.Шкурупія) та неокласиків при розмові про т.зв. новий реалізм або нову речевість. Щоправда, важко зрозуміти, що конкретно автор має на увазі. Якщо сюрреалізм (у термінології 30-х рр. його іноді називали надреалізмом), то навряд чи можна твердити про поєднання в ньому "збунтованої духовності! з нормованими розумом змисловими вражіннями", оскільки засновник і теоретик сюрреалізму французький поет і літературознавець А.Бретон обґрунтовував погляд про безконтрольність асоціацій під час творчого акту, про "психологічний автоматизм" письма. При такому тлумаченні нового реалізму навряд чи можна твердити, що "на українському ґрунті ця нова синтеза могла би прийти дуже легко, тому що поруч футуризму існує на Придніпрянщині вже віддавна т.зв. неокласицизм з подібними до нового реалізму тенденціями"". Спробуймо поставити в один ряд Г.Аполлінера чи П.Елюара з М.Зеровим або М.Драй-Хмарою і відразу побачимо цілковиту несумісність "груп крові".
Сучасний читач, мабуть, не погодиться з М.Гнатишаком, що футуризм був своєрідним "перелицюванням" романтизму ("Футуризм - це неначе романтизм навиворіть"). Думка про відродження романтизму в модерністичних течіях не нова, вона майже в тому самому формулюванні прикладалася, приміром, до символізму. Але з символізмом справа простіша - таємничість, недомовленість, багатозначність образу-символу. До того ж символізм ніколи не протиставляв себе традиції.
Інша справа футуризм з його деструктивною суттю, протиставленням традиції, орієнтацією не на духовні цінності, а на реалії технізованої конкретики.
Розвідка М.Гнатишака має назву "Нова українська лірика в Галичині". Теоретична її частина, за задумом автора, має виступати як "західноєвропейське тло" цієї поезії. Однак насправді вона виступає радше як рама, в якій по суті немає портрета. Автор пише: "Правда, ні один з наведених модерних напрямків не викристалізувався виразно на галицькому ґрунті - ні один не став чинником, що формував би свідомість і діяльність українських галицьких поетів назовні".
Праця писалася на початку 30-х рр., коли нове покоління поетів-галичан (Б.-І.Антонич, Б.Кравців, С.Гординськнй) та еміграційних поетів (О.Стефанович, О.Лятуринська, О.Ольжич) ще тільки робили перші кроки. Але ж значний художній матеріал для роздумів про модерні стилі чи принаймні певні їх ознаки давала творчість "молодомузівців", учасників групи "Митуса", "Логос", "Листопад" та ін.
Теоретичні роздуми М.Гнатишака мають загальний характер, не оперті на явища живого літературного процесу. Коли ж автор береться за конкретний матеріал художніх творів, він забуває свої теоретичні викладки. Так, про поетів "Молодої Музи" він пише, що "типова для неї була замріяна меланхолійна настроєвість із натяками на космічний смуток. І
Loading...

 
 

Цікаве