WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Вихідна ситуація функціонування літературної критики в Галичині міжвоєнного періоду - Реферат

Вихідна ситуація функціонування літературної критики в Галичині міжвоєнного періоду - Реферат

комуністичні чи прокомуністичні часописи, а й видання національно-патріотичного спрямування, які видавали національні меншини. Конфісковувались також матеріали і в польськомовних журналах навіть націоналістичного характеру, якщо польські націоналісти солідаризувалися з українськими чи бодай трохи їм співчували. Про це свідчить хоч би такий приклад. Редактор праворадикального тижневика "Prosto z mostu" Станіслав П'ясецький, прихильник відродження Польщі "від моря до моря", для якого критерієм оцінки будь-яких суспільних явищ - реальних подій чи художніх творів - був національний інтерес Великопольщі, у статті "Найважливіша з важливих справ" торкнувся суду над групою С.Бандери у Львові і визнав рацію українських націоналістів. При цьому він виходив з теоретичної засади рівноправності народів: "Бути народовцем (націоналістом - Н.К.) - то це зовсім не значить визнавати, що мій народ найкращий і найвищий у світі; натомість він є чимсь найдорожчим і найближчим моєму серцю". На його погляд, Польща, затиснута кліщами між двома імперіями - "арійської Німеччини" і комуністичної Радянської Росії, повинна поважати Україну - ту, якої "нема на карті, але яка існує як український народ". Реальна проблема, на його думку, не може прикриватися фразою "sprawa ruska w Galicji", її треба осмислювати з реальних позицій "сучасного поляка": подумати: "Що я думав би і як почувався б, якби був українцем, якби був українським націоналістом". З цього погляду, твердив С.П'ясецький - уродженець Львова, боротьба українців Галичини з Польщею у кінці 1918 - на початку 1919 рр. за "незалежну державу" - справа цілком природна, бо "українські націоналісти так само переживають і думають по-українськи, як ми переживаємо і думаємо по-польськи. Тому якби навіть виникали сумніви, чи національна самосвідомість українського народу розбудована достатньо широко, якби українських націоналістів вважати за горстку, то висока жертовність, самовідданість і героїзм цієї горстки є такими очевидними і великими, що їх вистачить не тільки для воскресіння, а й для створення народу". Після цих слів у журналі і передруку залишено чотири чисті сторінки зі знаком "сконфісковано" з посиланням на Декрет від 7 лютого 1919 року. Найвищий окружний суд Варшави конфіскацію затвердив у грудні 1935 р.
Управовому полі, окресленому таким пресовим законодавством і виповненому дискримінаційною політикою і практикою в усіх сферах життя, часописи, їх редактори, публіцисти і літературні критики поводилися по-різному. За текстами, пущеними в суспільний обіг, стояла різна мотивація; здавалось би, однакові тексти, позиції їх авторів набували протилежного смислу. Чистий естетизм міг мати ідеологічний підтекст, а безідейний космополітичний формалізм змикався з крайнім більшовизмом. Натомість неонародницькі концепції літератури і критики знаходили додаткові мотиви на свою користь і новітніх адептів-реінтерпретаторів. Тому для осмислення глибинного сюжету історії літературної критики і мови (нарації) тодішніх критиків необхідний якнайдокладніший опис літературної періодики окресленого періоду, відтворення всього корпусу опублікованих у ній статей, а відтак - аналіз їх жанрової структури як коду порозуміння з читачами у конкретній суспільно-політичній ситуації.
Отже, період, упродовж якого ми переглядаємо методом контекст-аналізу галицьку українську періодику, обмежується такими історичними датами: 18 березня 1921 року - 17 вересня 1939 року. Це дати політичних подій, зовнішніх щодо літературного життя детермінант. З точки зору матеріального субстрату історії літературної критики 1922 рік - це рік виходу першого числа "первістка" повоєнної журналістики - журналу "Митуса". Крім того, 1922 рік - пора масового "добровільного" ісходу численної інтеліґенції за межі новоствореного СРСР з санкції Леніна. 1922 рік - це й початок роздвоєності, розгалуження літературного процесу як для росіян, так і для українців на два потоки. Відтоді починає дебатуватися питання: одна чи дві національні літератури є у цих народів. Відчайдушні спроби "перевірити" відповіді на ці питання на власному досвіді - трагічні: чотиримісячне перебування В.Винниченка в Україні закінчилося розчаруванням, повернення в Україну М.Грушевського означало його смерть, переїзд за Збруч В.Бобинського, сім'ї А.Крушельницького, їх знищення як "агентів буржуазної Польщі" свідчили самі за себе. 1939 рік як верхня межа обраного періоду коментарів не потребує. Для історії критики він ознаменований закриттям усіх українських часописів, які виходили в "антиукраїнській Польщі", і їх заміною тоненьким журналом "Література і мистецтво" та кількома партійними обласними газетами. Водночас сімнадцятиліття між тими датами ділиться на два часові відтинки, між якими видніється чорно-червоною плямою порубіжжя 1932/1933 років. Комуніст С.Тудор через сім років скаже: "1932 рік спричинив різку диференціацію нашого життя". Центр плекання національної самосвідомості українців, націєтвірної ролі літератури і літературної критики остаточно зміщується із Східної України на захід - у Львів, Краків, Прагу, Варшаву.
Перші спроби його сучасників і учасників осмислити той період зсередини припадають на його початок і кінець. На початку були статті В.Бобинського "Від символізму - на нові шляхи" (1922) і "Літературне життя по цей бік Збруча" (1923) - прогностичні, антиципаційні; Д.Донцова "Підстави нашої політики" (1921), "Про молодих" (1923); П.Богуцького "Сучасний стан світового мистецтва" (1923); Л.Білецького "Перспектива літературно-наукової критики" (1924); М.Шаповала "Завдання української еміграції" (1926). У кінці періоду, який нас цікавить, з'явилася монографія Я.Гординського "Літературна критика підсовєтської України" (1939), стаття-доповідь С.Тудора "Література Західної України за 20 років" (1939). Це перші підсумки, за гарячими слідами, написані різними критиками з різних позицій, у різних умовах. Потім будуть інші, з іншими горизонтами: катастрофічно звуженим під тиском цензурних умов (С.Трофимук, 1957), ширшим крізь подвійну оптику (Р.Гром'як, 1989), і нарешті, панорамним (М.Ільницький, 1998). Шлях до пізнання істини - зближення цих різних інтерпретаційних горизонтів, їх сфокусування на предметі вивчення.
Loading...

 
 

Цікаве