WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Євшанова концепція творчості - Реферат

Євшанова концепція творчості - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Євшанова концепція творчості
Євшан не був естетом і "артистом" у дусі Вороного чи загалом дещо декадентської культури зламу віків. Він не підтримував гасел "мистецтва для мистецтва" або чистої краси, хоча часто й хаотично посилався то на Джона Рескіна, то на Оскара Вайльда, то на Мережковського.
Літературна програма критика втілилася в кількох програмних статтях, зокрема в такій, як "Суспільний і артистичний елемент в творчости", але водночас і в усій цілості його писань. Як уже зазначалося, Євшан передовсім акцентує не на літературі, а на творчості, головним моментом якої є процес творення. Звідси ясно, чому одним з фокусів Євшана була психологія творчості, а відповідно індивідуальність письменника, його психологічний портрет у момент народження того чи іншого твору.
У філософському сенсі творчість вважалася виявом мрії людини про абсолютну свободу. Свобода творчості була її першою заповіддю. До культурного аморалізму Ніцше Євшан не доходить, однак усе ж сприймає творчість як частково негативну силу, гріх ламання норм і догм.
Як чимало європейських інтелектуалів свого часу, Євшан передчуває паралельні тенденції в царині творчості й мистецтва. З одного боку, творчість, стаючи більш вільною, індивідуальною, тяжіє до елітарності, віддалення від загальної маси. З іншого - творчість або якась її частина прямує "до ролі чисто машинової продукції". (Відчуття загрози масової культури дещо пізніше яскраво виявилося в працях Хосе Ортеги-і-Ґассета, зокрема в "Бунті мас".) У руслі розвитку цих концепцій Євшан постійно підкреслює, що між народом та інтелігенцією (в тому числі народницькою) існує прірва нерозуміння. Інтелігенція фальшує свою народність. "Так званий" народ (за формулою Товкачевського) безмежно далекий від будь-якої культури. Товкачевський заходить у теоретизуваннях на тему елітарності культури ще далі: "Сучасна культура, як відомо, аристократична; вона являється культурою одиниць, а не культурою мас, і в той час, як творці зносяться все вище і вище, маси лишаються на тім самім культурнім рівні, і звичайному читачеві стає все тяжче розуміти твори мистецтва". Помітивши цю рису дискурсу "хатян", Валерій Шевчук оцінив її як епігонство модних у цей час на Заході ідей і навіть дав характерну моральну оцінку: "Біда тільки в тому, що й людей "стада" справжній інтелігент і гуманіст не може і не має права зневажати й упосліджувати, коли так високо ставить людину в людині"3. Шевчук, як видно, підійшов до оцінки модерного явища з моралістичними мірками старого гуманізму. Тимчасом модернізм був його запереченням. Антидемократичний і антиморалістичний індивідуалізм Ніцше та його послідовників не передбачав "справжнього" гуманізму. Йшлося не про людину взагалі, а про вибрану людину. І це - не романтична чи естетична поза, а центральна філософська орієнтація нового часу.
Дискурс "Хати" був антидемократичним передовсім як антитеза до народницького демократизму опонентів з "Ради". Мало було висміяти Грінченка або Васильченка як творців свого роду антилітератури, але й пропонувався висновок: "... всі ідеї колективізму, індивідуалізму, естетизму, соціалізму і т.д. лишаються чистими і живими,доки не виходять в життє, на вулицю, доки не демократизуються. Демократичне українське життє й література виключають з себе живу ідейність, живу красу. Наш демократизм заперечує розвиток, заперечує культуру".
Ще одна модерністична ідея Євшана, яка вже стосується самого тексту: твір ніколи не буває завершеним. Відтак критик не має оцінювати твір як щось закінчене, а мусить заглиблюватися в сам процес його народження. До його уваги потрапляють не тільки психологія, світогляд, а й такі категорії, як стиль письма автора, його голос і, що дуже важливо, мова.
"Правдивий мислитель розвеселяє і покріпляє все", - цитує Євшан студію Ніцше про Шопенгауера5, щоб далі перейти до ще однієї модерністичної ідеї. Творчість "сама не може брати на себе свідомо ніякої ролі, не може бути агітацією. Вона хоче бути радістю власне, хоче бути тільки надміром сил, красою, тільки грою. Всі її моменти скупчуються в одному: в тій безцільній грі, в тому сміхови, в якому людина-творець відпочиває"6. Тому мистецтво - окремий світ, відмінний від світу життя. А творчість є "ціль сама в собі". Отже, на перше місце висувається творча індивідуальність: "Так, тепер індивідуальність висунулася на перший плян, вона стає мірилом творчости своєї, тою абсолютною цінністю твору". Ніцшеанство, як уже зазначалося, передбачало сильну й цілісну особистість. Однак Євшан відходить від нього, постулюючи іманентну внутрішню трагедію митця, "своєрідну творчу тугу" або тривогу, те, що пізніше в екзистенціалізмі дістало назву Аngst. Кожен творець роздвоєний, кожен художник - фаталіст.
З погляду індивідуалізму Євшан наважується критикувати цивілізацію, обстоюючи думку, що мистецтво апелює не до людства, а до окремої людини.
Окрім Ніцше чи не найчастіше Євшан посилається на Оскара Вайльда. В ідеях англійського письменника-парадоксаліста він шукає опори для культу краси, естетизму. Пишучи про Шевченка, Євшан визначає творчість не тільки як (ніцшеанське) "протиставлення себе всьому", але й як "естетичний чи філософічний гедонізм". Ця творчість є творчістю тільки для себе, "роскіш", "насолода" власними силами, постійний "гріх", постійна свобода.
Згідно з цим усім формулюється нова роль критики. Критика не може бути збірником догм і постулатів. "...Найкраще не мати критикові ніякого світогляду". Головне завдання критика - "уміти читати". Не просто текст, але й дискурс, говорячи модерною мовою. "Розвинути всю свою інтелігенцію, всі свої здібності в першій мірі на те, щоб до кінця зрозуміти чужу душу, бачити не тільки те, що написано і видрукувано, але й те, що поза ним тільки починається, те все невисказане, що домагалося тільки у творця свого втілення в образи і пробивається між стрічками, чути весь час укриту, потенціяльну силу твору, його патос. Готових формул в правдивому творі мистецтва немає і не може бути: він же живе, кождої хвилі вмирає і родиться, зміняє свій тон; він не існує готовий вже, а повстає".
Саме з постаттю Євшана пов'язаний в українській літературі перехід від критика-вчителя типово народницького ґатунку до критика-читача й коментатора. В Євшана присутні обидві сторони. Сам він не завжди може просто читати. Власне, презумпція всякої критики полягає в тому, що критик знає краще за письменника, яким має бути твір.
Нарешті, Євшан та його колеги з "Української хати" поступово запроваджували нову критичну мову. Вони говорили не лише про світогляд та епоху, але й про символізм, імпресіонізм, "ірраціональну поезію"12, мовні аспекти літературного тексту. Поряд з переорієнтацією з політики на естетику відбувався перехід від позитивістських естетик XIX століття на зразок естетики Іполита Тена до зовсім інших засад, які передбачали автономність мистецтва й творчості. Головне завдання критика - "уміти читати". Не просто текст, але й дискурс, говорячимодерною мовою. "Розвинути всю свою інтелігенцію, всі свої здібності в першій мірі на те, щоб до кінця зрозуміти чужу душу, бачити не тільки те, що написано і видрукувано, але й те, що поза ним тульки починається, те все невисказане, що домагалося тільки у творця свого втілення в образи і пробивається між стрічками, чути весь час укриту, потенціальну силу твору, його патос. Готових формул в правдивому творі мистецтва немає і не може бути: він же живе, кожної хвилі вмирає і родиться, зміняє свій тон; він не існує готовий вже, а повстає".
Саме з постаттю Євшана пов'язаний в українській літературі перехід від критика-вчителя типово народницького ґатунку до критика-читача і коментатора. В Євшана присутні обидві сторони. Сам він не завжди може просто читати. Власне, презумпція всякої критики полягає в тому, що критик знає краще за письменника, яким має бути твір.
Нарешті, Євшан та його колеги з "Української хати" поступово запроваджували нову критичну мову. Вони говорили не лише про світогляд та епоху, але й про символізм, імпресіонізм, "ірраціональну поезію"13, мовні аспекти літературного тексту. Поряд з переорієнтацією з політики на естетику відбувався перехід від позитивістських естетик Х1Х століття на зразок естетики Іполіта Тена до зовсім інших засад, які передбачали автономність мистецтва й творчості.
Loading...

 
 

Цікаве