WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Євшанова концепція поколінь і боротьби між ними - Реферат

Євшанова концепція поколінь і боротьби між ними - Реферат

література має служити реальним інтересам народа, що мистецтво тільки там, де говориться про опухлих з голоду дітей і голодних пролетарів, що народницька етика є єдиним правдивим критерієм естетики твору - все це очевидні абсурди. Найліпші твори світового мистецтва не мають ніякого відношення до "трудящих мас"; найбільші творці мистецтва менше дбали про народ, ніж ми тепер про птиць небесних. Полишаючи всі ці абсурди, поставлю питаннє в загальній формі: чи література може бути корисною для народа? Чи вона може виконувати ролю визвольниці народа з неволі капитала? На ці питання доводиться дати негативну відповідь".
Частину антинародницького дискурсу "Української хати" становило заперечення українського національного(читай етнографічного, народницького) театру. Журнал приділяв багато місця проблематиці театру, з номера в номер друкуючи рубрику "Театральні замітки". Його критики з їхніми західницькими орієнтаціями знали про модернізацію європейського театру. "Дотеперішні форми драматичного "дійства" перестають задовільняти душу сучасного глядача. Вихований на модерній поезії, на поезії півтонів і ледве помітних переживань, вихований на модернім мистецтві, тонкім і рафінованім, - сучасний глядач не може задовольнитись ні грубими примітивами клясичної трагедії, ні холодним реалізмом сучасної драми", - писав один з театральних критиків "Хати". На ґрунті цієї кризи в театрі народжувалися нові тенденції, форми. Аналогічне відчуття кризи зафіксував у своїх статтях на теми театру і Вороний13.
Те, що обережно й майже інтимно висловлювалося Лесею Українкою, те, що відчували її найосвіченіші сучасники, інтелігенція зламу віків, тепер дістало свою чітку й недвозначну формулу. Старий український театр помер. Існує антагонізм між українським театром і українською інтелігенцією. Інтелігенцію цей театр не приваблює й не має в її колах зацікавленого глядача. Інтелігентний глядач майже контрабандою споживає західну культуру, назовні лицемірно декларуючи своє народництво: "Незважаючи на страшенний аскетизм, що панує в українських верствах, незважаючи на обов'язкове для кожного освіченого українця кредо: "наше - цяця, чуже - кака" ... український інтелігент часом усе-таки контрабандне) лизне трохи європейської культури".
Ізоляціонізм, етнографізм, "високі" шевченківські заповіді ("в своїй хаті своя правда") спричинилися до виродження українського театру. Старий театр був не мистецькою, а громадською справою. 10-ті роки принесли розуміння, що він відстав не лише від мистецтва, але й від громадянства. В такій ролі він помер, вичерпався цілком, "виродився в етнографічний балаган", не відповідав сучасному життю та його потребам. Однак попри всю критику на цьому етапі радикальної модернізації українського театру не відбулося.
Повертаючись до українофільства як цілості, слід зазначити, що Євшан, рішуче заперечуючи його засади, все ж не спромігся на вироблення дискурсу, позбавленого народницьких формул і риторики.
По-перше, замість однієї утилітарної естетики - народництва - "хатяни" й зокрема Євшан пропонують іншу утилітарну естетику - націоналізм. Євшан непослідовний в межах не те що однієї статті, а буквально одного абзацу. З одного боку, він твердить: "Мистецтво не може довше сповнювати роль служанки, а станути мусить самостійною силою". З іншого боку: "Нова культура мусить бути національна, мусить вийти з глибин народної душі, але вона не може бути українофільська". Як тільки формулюється аналогічна модель, неодмінно з'являється народницька риторика з усіма відповідними фігурами, такими як "відродження" або "велич". ("Велика поезія - ґрунт під нову нашу культуру".) І тоді творчість дістає "велике" завдання "будити закаменілі сумління та прорубувати шлях для величних подвигів".
Визначаючи завдання мистецтва, Євшан стає патетичним. Він говорить про "Культуру" з великої літери, про "розвій людства", в якому майстри культури мали б бути головними робітниками. (Термін "робітники" цілком Франковий.)
Нарешті, як усі попередні українські критики, Євшан удається в імперативний, менторський тон і не в силах утриматися від рецептів ("постулятів"), як-от: "творець не може стояти тільки на становищі обсерватора життя... творець мусить мати широку артистичну культуру, щоб усвідомити собі ті великі завдання і те важне становище..."18 І так далі майже кожне наступне речення програмної статті "Проблеми творчости" містить слова "мусить", "має", "повинен", нарешті література визначається як "місія".
По-друге, Євшан розчарований поколінням "модерністів", не вважає його своїм, а також таким, що здійснило якісний переворот української літератури. Розчарування в найновішім поколінні українських письменників відбилося в десятках загальних статей та рецензій на окремі твори. "Дехто з письменників почув кілька нових окликів, фраз про нові напрями, про нове мистецтво (штуку) і почав творити в тому напрямку, але то була тільки зверхня політура, прикраса моди - поза тим вони - з винятком двох-трьох - були такі самі анальфабети і неуки в справах творчости, як І їх старі діди". Нове мистецтво "безідейне", позбавлене думок, ідей, світогляду. Євшан суперечить сам собі мало не в кожному реченні. Він критикує нових митців за твердження, що творчість ґрунтується на інших підставах, ніж життя. Але в іншій статті висловлює ту саму думку. Він вважає, що ідеал "модерністів" не "правдивий", а "фальшивий". Вимагає від письменників "сили", а бачить "слабість". Євшан говорить про занепад духу, суспільну апатію, млявість творчої атмосфери в творах Яцківа, Карманського, Кримського й визначає смисл творчості як боротьбу за свободу чоловіка20.
Він заходить так далеко, що одного разу навіть протиставляє "наше" молоде покоління і покоління Шевченка не на користь першого. Останнє жертвувало собою, ішло на Сибір, боролося. Теперішнє молоде покоління - це "безкровність та анемічність, брак запалу та ініціятиви... пасивність та нещирість супроти своїх завдань... механічна праця без оживлення її ідейним змаганням"21.
Отже, Євшан опинився перед дилемою. Заперечення українофілів, з одного боку, розчарування в їхніх опонентах "модерністах" - з іншого, примушувало його самого виступити з якоюсь альтернативою. Такою альтернативою стала його концепція творчості.
Loading...

 
 

Цікаве