WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Євшанова концепція поколінь і боротьби між ними - Реферат

Євшанова концепція поколінь і боротьби між ними - Реферат


Реферат на тему:
Євшанова концепція поколінь і боротьби між ними
Найновіша епоха сучасності, пише Євшан, почалася з Руссо, пізніше висунула Штірнера, Шопенгауера, Ніцше. Цю епоху - індивідуалізму - він вважає великою. Сам критик не відносить себе до якоїсь локальної, української доби, а говорить про європейські епохи. Всі його статті про західноєвропейських авторів, попри те, що більшість із них були некрологами або ювілейними статтями, мають лейтмотивом тему співзвучності або неспівзвучності творця і його часу. Однак найбільше Євшан зацікавлений у сучасній добі й відповідно в завданнях сучасного покоління.
За Євшаном, головний закон мистецтва - боротьба поколінь. Вона є основою літературного руху, відповідно й поступу. Виробляючи концепцію поколінь, Євшан спирається й посилається на книжку Ф.Куммера "Зміна літературних поколінь", уривки з якої в його перекладі друкувала "Українська хата" 1910 р., а 1911 р. вона вийшла окремим виданням у Києві.
Теоретизування Євшана на тему поколінь особливо афористичні й безапеляційні:
"Нова нищить традиції старої, валить її богів, позбавляючи їх сили в дійсному житті, і лишаються храми порожніми".
"Кожне поколінне - це новий, зовсім окремий світ. Від виступлення його починається неначе нове життє...."
На думку критика, в українській літературі ще не було справжньої боротьби поколінь. "Незамітно з'являлися нові покоління, незамітно проходили - так що навіть про зміну поколінь в повнім слова того значінню не можна говорити... наше життє відразу ствердло в нерухому масу, відразу прибрало форму мумії, відразу сформувалося в певний національний кодекс, який не дозволяє вводити ніяких новостей".
У зв'язку з відсутністю або послабленістю боротьби поколінь в українській літературі панує стагнація, задуха творчої атмосфери. Минуле століття пройшло під владою українофільства, тобто народництва. Всі попередні покоління продовжували одне одного. Тільки теперішнє молоде покоління ("модерністів") повстало проти попереднього покоління батьків, а в його обличчі проти всієї традиції української літератури, всіх ліній її спадкоємності.
Власне, за Євшаном, головний зміст модернізму й сучасної епохи виявляється в боротьбі з народництвом у всіх його виявах і формах - політичним, естетичним, мовним, жанровим і т.д. Народництво бачилося головним ворогом сучасності, тим старим, що гальмувало літературу. Заслуга "хатян" полягала в тому, що вони вперше в такому широкому обсязі й нюансах дали формулу народництва, остаточно визначили його параметри, назвали явище і вже самим цим називанням частково побороли.
На їхню думку, народництво або українофільство панувало впродовж цілого XIX століття. Наприкінці XIX віку "почалася більше свідома диференціація української думки, почали виділятися певні групи. Почалася більше одверта, більше свідома боротьба. Але властиво це знов не боротьба поколінь". І далі: "...Всі лихі прикмети новочасного письменства українофіли скупчили в словах: символізм, декадентизм..." Навішуючи порожні ярлики, саме українофіли виявляються міщанами, ворогами культури взагалі. З українофільством Євшан пов'язує культурний утилітаризм, культ практичного розуму, спрямованого проти химер фантазії. Відповідно світогляд українофілів був збіркою життєвих порад, проти якого боролися "хатяни", наснажені ніцшеанським антиутилітаризмом.
Другий важливий мотив у рамках боротьби з народництвом утілювався в теорії, що література, яка називалася народною, по суті такою ніколи не була: "...наші народні письменники рідко коли наближувалися до народньої душі, ходили напомацки і найбільше припадково надибали на скарби".
Твори Квітки-Основ'яненка, Куліша, Марка Вовчка, Панаса Мирного Євшан називає пробами, які не вдалися: "...все в тій "народній літературі" розпливається, не має ніякого стилю, подає переважно балаканину". І продовжує: "Народної літератури ми, таким чином, не маємо". Нове покоління пішло невірним шляхом. Воно не на тому терені вело війну з українофілами, на якому її треба було вести. Як це треба робити, показала Кобилянська в "Землі", Коцюбинський у "Тінях забутих предків", Леся Українка в "Лісовій пісні", Стефаник у новелах. Отже, нове покоління мало використати спочатку скарби, закладені в народному жилі, а не будувати одразу нову літературу.
Критика народництва пов'язана з критикою народницького, вузькотенденційного літературознавства, засновником якого є, поміж інших, Добролюбов. Критична школа Добролюбова не обмежила своє існування 60-ми роками в Росії. Зокрема в Україні п'ятдесятьма роками пізніше її представляє Єфремов - "типічний, смирно-побожний простачок школи Добролюбова"9. Євшан критикує формулу Добролюбова про те, що література має відображати "народні інтереси", ідею взагалі будь-якої програмності літератури, її утилітарної ролі, відображення життя (реалізму) як головного естетичного критерію, нарешті, не приймає народ як беззаперечного суддю художнього твору. Особливу ненависть виявляє Євшан до Писарева, якого називає то "інквізитором поетів", то демагогом.
Нарешті, саме романтичне поняття "народ" поступилося місцем прозаїчному поняттю "публіка". Євшан, з одного боку, щиро вітає такий хід подій. З іншого - в його риториці вчувається ностальгія за старими добрими часами поетів-героїв, воїнів і пророків: "Поет і народ! Що Тиртей співав - те викликало безпосередню реакцію в душі народній. Колись ціла Норимберґа, все її міщанство було заінтересоване в тому, що творили Меіstег-singег-и, колись вся Україна пробудилася від голосу Шевченка: "кайдани порвіте!" Тепер такого широкого ґрунту не має і не може мати ні оден, навіть ґеніяльний творець. Де тільки нація вийшла з примітивної культури, розпочинається диференціація на некористь поезії і поетів, немає вже "народу", єсть лише ... "публика". Може поет мати більший чи менший гурт тої публики за собою - від того залежить його "успіх" - в ґрунті річи він і публика - се дві ворожі собі сили. Публика химерна: їй мусить бути все готове, вона мусить чути компліменти, бачити, що коло неї ходять, стараються о її "руку" - тоді вона приходить на готове і оплескує творця. Знаючи публику - ніякий порядний творець не старається о її ласку..."10
Як своєрідний підсумок звучать слова Товкачевського: "Що
Loading...

 
 

Цікаве