WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Модифікації жанру критичної статті в західноукраїнській періодиці 20-30-х рр. ХХ ст. - Реферат

Модифікації жанру критичної статті в західноукраїнській періодиці 20-30-х рр. ХХ ст. - Реферат

події) літературного життя; вільних асоціативних переходів від одного явища до іншого; яскраво вираженої суб'єктивності. Прикладом такого огляду може бути виступ Ковальського "Memento vivere" ("Кілька слів про сучасну поезію"). Автор, продовжуючи тему Д.Донцова про кризу в українській літературі, розглядав емігрантську поезію. Він вважав, що основними мотивами у цих віршах є розчарування, знемога, утома, безвихідь, безпорадність і відчай, підтверджуючи свої висновки окремими цитатами з творів А.Павлюка, М.Осики, М.Обідного. Його критерії та оцінну шкалу становили твори відомих письменників з України, бо був то ще період національного відродження. Автор наголошував: "...і мусимо таки признати, що творчість тогобічна, себто на Вел.Україні, по зовнішній формі значно яскравіша, живіша. "Червоний Шлях" у кождому разі інтересніше читати, ніж "Нову Україну"17.Причини того, що "на сьогодняшній день ... емігрантська поезія нічого нового не дала", М.Ковальський вбачав у "самій психольоґії української індивідуальности, в степені національної свідомости"18. Але й творчий процес по той бік Збруча автора статті також не цілком вдовольняв. Поезії В.Еллана, Я.Савченка та й інших здавалися йому призмами, "крізь які переломлюються російські тенденції". Порівнюючи українських авторів з С.Єсеніним, М.Ковальський трактує останнього не як поета, а передусім як росіянина, більше того - комуніста. Власне мистецька вартість поезій Єсеніна його не цікавила. Висновок автора статті спирався на його етнопсихологічні уявлення: "Причини анемічности творчости на еміґрації і неприродности мистецьких шляхів на Україні полягають у тому, що в нас - Українців - іще не психольоґія побідника, не визволеного Прометея, не вільного духом відродженого велетня, свідомого своєї сили, - але психольоґія р а б а"19. Взірцем духовного рабства для М.Ковальського був уже тоді Павло Тичина: "Перші книжки Тичини - "Сонячні Кларнети" і "Плуг" - якраз показують визволеннє з-під духового рабства укр. індивідуальности. Далі - "Замісць сонетів і октав" - глибокий містицизм, біль по втраті, по незабутньому. А "В космічному оркестрі" се вже ясний поворот до старої психольоґії раба, що тулиться до сильного "міра сего"20. Свої прогнози і побажання на майбутнє критик адресував не лише митцям, а й читачам. "Інколи порівняти те, що створило мистецтво укр. на сьогоднішній день із тим, що могло воно створити і чого вимагає сучасна хвиля відродження нації - побачимо дуже мало плюсів, а багато витраченого надаремно часу, енерґії й сил [...]. Хочеться вірити, - і на се маємо право - що діждемося того Мойсея, якого так болюче прагнув у "Плузі" Павло Тичина (не комуніст)"21. Такі огляди-рецензії містили не лише літературні факти, а й просторі авторські коментарі, як найсуттєвіший чинник такого типу критичних виступів.
Дуже часто огляди мали за мету репрезентувати якось читачам те, чого вони ще не читали через брак часу. Це є найбільш зручною формою оглядів, які виконували орієнтаційну і спонукальну функції, заохочували читачів до читання. До цього типу оглядів відносимо статті з інформацією про літературний процес за межами України: Є.М. (Є.Маланюк) "З творів "першої в світі літератури"; М.Гнатишак "Нова німецька белєтристика про війну (річеві замітки)"; м.р. (М.Рудницький) "З нових американських книжок" і т.д.
Важливим різновидом критичної статті були передмови і післямови. Такого типу критичні виступи, хоч і не є численними, все ж наявні у творчому доробку західноукраїнських літераторів. Найчастіше ними супроводжувалися твори європейських письменників, що виходили у світ у львівських видавництвах чи бібліотеках при періодичних виданнях. Такі виступи здебільшого наближалися до літературно-критичних нарисів й есе, бо супроводжували переважно українські переклади європейських митців, творчий доробок яких був маловідомий або й зовсім не відомий галицькому читачеві. У них, як правило, відсутній переказ змісту творів. Критики акцентували увагу на виграшних моментах й здобутках письменника, однак принагідно згадували невдачі чи втрати, хоч і намагалися виокремити ці твори із загального потоку, увиразнити творчий портрет їх авторів.
Яскравим зразком такого типу критичного виступу є передмова М.Рудницького "Романтичний сюжет" до книги І.Борщака та Р.Мертеля "Іван Мазепа. Життя і пориви великого гетьмана", виданої у Парижі в 1931 р. Авторизований переклад з передмовою М.Рудницького вийшов у світ у Львові двома роками пізніше. Критик, представляючи читачам нову книгу, пояснював причини й мотиви її появи. Передмова складається з трьох частин, у яких почергово мовиться, що стало поштовхом до появи життєпису гетьмана; чим відрізняється твір І.Борщака та Р.Мартеля від уже написаних про Мазепу в Європі; чому белетризована історична студія здобула таку популярність у світі. М.Рудницький у властивій йому есеїстичній манері зазначає: "Перекладаємо оту книжку тому, що у рідній мові не маємо досі кращої короткої монографії про Мазепу. Мета авторів познайомити чужину із одною сторінкою нашої бувальщини сходиться з потребою нашого загалу пригадати собі цю бувальщину"22. І далі вказує на причини цієї потреби: "Остання війна зродила нову потребу оживляти легенди та відтворювати історичні події. Нервове покоління кінової доби має щораз менше часу та терпцю на товстелезні книги з причинками, коментарями, цитатами"23. Однак критик вважає, що війна зумовила інтерес широкого загалу до історичних постатей не лише в Україні. Змальовуючи процес становлення жанру життєпису в Америці, Англії, Франції, підкреслюючи роль Андре Моруа в утвердженні саме цього жанру, М.Рудницький пояснював: "Велика війна витворила голод геройства та історичних величин. Її непередбачена загальна невдача ще збільшила цю смагу. Мало коли в історії така велика війна з такими великими гаслами зродила так мало індивідуальностей і відкрила людську підлоту в такій наготі. Небувале нинішнє зацікавлення життєписами давніх великих людей - це туга за величинами, за індивідуальностями"24. Критик вважав, що попри всі недоліки, авторам вдалося уникнути небезпеки "робити із постатей нашої бувальщини самі крицеві статуї", змалювати Мазепу - людину з його численними чеснотами і вадами: "Мазепа при всій своїй інтеліґенції не був таким програмовим героєм. Як справжній державний діяч і добрий дипломат ішов за потребами своєї доби, хитався, кидався на всі боки, був лисом, вовком і тільки людиною з пристрастями, себелюбством, упертістю та інколи надто великою вірою у свої сили"25. Інтонаційно-стильові особистості критичної нарації свідчать про те,

 
 

Цікаве

Загрузка...