WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Модифікації жанру критичної статті в західноукраїнській періодиці 20-30-х рр. ХХ ст. - Реферат

Модифікації жанру критичної статті в західноукраїнській періодиці 20-30-х рр. ХХ ст. - Реферат

культура - це не знання систем, а здібність роз'єднувати інтелектуальні поняття й вічно розбивати застиглі системи на те, щоб туди впровадити ж и т т я. Такий підхід дає нам спроможність краще зрозуміти літературну творчість, бо першим обов'язком критика є - все зрозуміти, не замикатися перед ніякою новою спробою й бути здібним сприймати навіть найтонкіші й найбільш непередбачені способи міркування"9.
Підхід до оцінкилітературного твору як до явища наскрізь індивідуального поділяли не всі - навіть представники ліберально-естетичної критики. Якщо М.Рудницький ставив високі вимоги до естетичної форми та психології образів, то С.Доленґа вважав, що й ідея, і навіть політичні переконання, якщо вони органічно вплетені у канву художнього твору, обов'язково повинні акцентуватися. Зразком такої полеміки можуть послужити рецензії на публіцистичні виступи Ю.Липи "Бій за українську літературу" та Д.Донцова "Наша доба й література", опубліковані навесні 1936 року у VI книзі квартальника "Ми".
Група молодих літераторів націоналістичного спрямування оприлюднила свої підходи до оцінки художніх творів у статті С.Осінського "Критерії оцінки мистецького твору". Там твердилося: "При розцінці вартости мистецького твору - треба б - для легшого перегляду перевести таке схематичне розмежування: Естетичний момент
Етична тенденція
Національно-суспільна ідея твору"10
Цікаво, що під етичною вартістю малося на увазі героїку. Риторичний дискурс розгортався в такий спосіб: "...Чи можна оцінити позитивно твір з чужою нам чи протилежною національно-суспільною ідеєю? Чи для оцінки вартости твору є неодмінно доконечні стисло поєднані ті три засади, вище згадані? Вартість признаємо за таким твором, що у висліді у сприймача викликує героїчне етичне пережиття, що находить своє творче відношення до його національної ідеї, посереднє чи безпосереднє, - в психіці читача чи загалом сприймача. Значить, естетичний момент у зв'язку з героїчною концепцією життя продовжуваного у творі?!... Цей критерій може бути тільки тоді вальорний, коли ступінь естетичних пережить і життєвої ідеології сприймача є того роду, що ворожих нам суспільних ідей твору він не прийме, не здемобілізується ними, а естетичні й героїчні елементи твору посилять у ньому кохання його національно-суспільної ідеї..."11.
Як бачимо, діалоговість критичних оцінних розмірковувань діє у формі внутрішнього монологу, зверненого все-таки до певного адресата (свого потенційного читача) і водночас під впливом врахування наявності ідеологічних опонентів, які такого тексту і не читатимуть. Домінує в таких статтях просвітньо-дидактична функція.
До полеміки різних критиків з приводу суті критики, її ролі у літературі й суспільстві часто долучалися й читачі. Як правило, позбавлені будь-яких жанрових вимірів, їхні виступи через надмірну емоційність, слабкість арґументації і деяку розхристаність думок нагадують палкі промови. Прикладом такої участі читача в дискусії є стаття N.N. "Про літературну критику й критиків"12. Захований під криптонімом, автор демонструє певні знання про предмет аналізу, але емоційність і відверта упередженість щодо М.Рудницького знижували переконливість виступу. Звинувачуючи критиків у тому, що вони "з рецензованих творів витягають штучно тільки те, що їм потрібне для їхньої ціли", N.N. сам вилучив із статті С.Гординського лише той фраґмент, який ілюструє його ж тезу. Дописувач вважав, що естетизм в українській критиці представляє лише М.Рудницький, бо усі закиди адресовано тільки йому, згадано тільки його художні твори (натяк на "Нагоди і пригоди" надто прозорий. - Н.К.), тільки ті видання ("Діло" і "Назустріч"), у яких часто друкувався критик. Тональність цього виступу, його образність, в'їдливість дуже нагадують стиль самого М.Рудницького. Так заявляв про себе інтертекстуальний аспект критичного дискурсу. Проте "Естет" цим читачем артикулювався іронічно. Вслід за ура-патріотами цей читач звинувачував критиків-лібералів у браку патріотизму, любові до своєї літератури. "Нема в наших "естетів" гостро розвиненого почуття національної гідности й солідарности; або ще краще сказати: нема л ю б о в и, п і є т и з м у д о с в о г о р і д н о г о, д о с в о є ї, хоч і вбогої "хати"13. Після того "читач" перейшов до проблеми "популярної" літератури, підміняючи поняття популярний (авторитетний) і "популярний" в значенні "масовий". Наступний, і досить несподіваний, поворот у статті N.N. стосується участі українців у збагаченні світової мистецької скарбниці. Висновок, що його зробив неординарний "читач", був однобічно-категоричним. Згадавши кінорежисера Є.Деслава, скульптора О.Архипенка, співаків С.Крушельницьку, М.Менцинського та інших, полеміст зауважив, що "до світової мистецької скарбниці вони вносять перли своєї творчости, в той час, як наша власна скарбниця порожня" 14. N.N. твердив, що орієнтація на кращі європейські зразки красного письменства, пропагована критиками-естетами, веде "молодь на інтернаціональні манівці, ослаблюючи тим наш мистецький потенціал", а тому найважливішим завданням критики має бути виховання патріотів: "Треба нам рішуче більше пошанувати момент загальноетичний і національний. ...Також поменше іронії щодо "патріотизму" та нашої "духовної вбогости". Таке сугерування нетворче, не доцільне та й не уґрунтоване дійсністю"15.
Логіка розмірковувань цього "читача" відповідає платформі "Дзвонів" і концепції критики їх провідного критика - М.Гнатишака, який використовував для підпису своїх рецензій, як правило, криптонім із власних ініціалів М.Г. Питання, чи належить цьому критикові криптонім N.N., не має принципового значення. Істотним є те, що в полеміці з популярним автором інший приховує власне прізвище. Це спостерігається й тоді, коли негативна оцінка стосується твору, присвяченого важливій чи популярній для того часу темі (проблемі). Так, у "Дзвонах" нищівна стаття-рецензія на "повість у визвольній війні" В.Лопушанського озаглавлена "Перемога", підписана промовисто-анонімним "Сriticus"16.
Одним із найпопулярніших і мобільних жанрів літературної критики міжвоєнного двадцятиліття в Галичині був огляд-рецензія. Такий вид критичного виступу мав чітко визначену мету: дати уявлення галицьким читачам про загальний стан української літератури й окремих її явищ, визначити їх місце в історико-літературному процесі, розчленуванні Україні у громадсько-культурному житті Галичини. Найчастіше логічна структура таких поглядів (особливо газетних) складається з таких компонентів: загальної оцінки поточних подій (чи якоїсь
Loading...

 
 

Цікаве