WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Предмет і завдання історії літературної критики, значення її вивчення у вузі - Реферат

Предмет і завдання історії літературної критики, значення її вивчення у вузі - Реферат


Реферат на тему:
Предмет і завдання історії літературної критики, значення її вивчення у вузі
1. Об'єкт і предмет літературної критики та історії літературної критики
Літературна критика, історія літератури, теорія літератури мають спільний об'єкт дослідження - художню літературу в розмаїтих її родових, жанрово-композиційних, стильових виявах та історичному розвитку мистецьких напрямів. Проте кожна з основних літературознавчих наук (і водночас навчальних "дисциплін" у вищій школі) розглядає спільний об'єкт під іншим кутом зору, тому має свій предмет, своєрідні завдання. Предметом власне літературної критики є поточний літературний процес і насамперед нові опубліковані художні твори. Літературні явища попередніх років, періодів та епох, будучи передусім предметом історії літератури, потрапляють у коло зацікавлень літературного критика крізь призму актуальних суспільно-естетичних запитів і потреб його сучасників при передруках чи конструюванні контексту, в якому виявляються естетичні, ідейно-художні особливості нових творів. Отже, предметом літературної критики є художньо-естетична своєрідність нових завершених творів, нові тенденції поточного, літературного процесу, їх особливості, спрямованість, продуктивність, відмінність від інших.
Історія літературної критики має інші об'єкт, предмет і завдання. Об'єктом її розгляду стають не художні явища самі собою, а результати діяльності літературних критиків. Історик літературної критики зосереджує увагу на оцінках, судженнях, роздумах, висновках літературних критиків певних епох, звичайно ж, у співвіднесенні з тими художніми явищами, яких стосуються оцінки, судження, роздуми і висновки критика-попередника. Історія літературної критики їх відтворює насамперед за першопублікаціями рецензій, статей, монографій тощо, осягаючи мотиви оцінних суджень, критерії оцінок, суспільну зумовленість літературно-критичних виступів тодішніх критиків. Як слушно зазначає П.М.Федченко, "у предмет історії літературної критики входять і система художніх принципів літературних напрямів (маніфести, декларації, програмні статті), і їхня фактична поетика, проаналізована, узагальнена та оцінена критикою, і весь комплекс полемічного матеріалу, нагромадженого в боротьбі за утвердження чи заперечення певних ідейно-естетичних принципів" 1.У цьому твердженні нечітко розмежовано предмет історії літературної критики та її об'єкт, але виразно акцентовано на тому, що предметом історії літературної критики є не тільки система принципів літературних напрямів (окрім, розуміється, письменників), а й поетика, вже кимось проаналізована, оцінена ще до праці історика критики, ідеї, принципи (зміст) художніх творів, мистецьких напрямів і поетика (форма) явищ літературного процесу в осмисленні, інтерпретації критиків - це одна грань предмета історії літературної критики. Друга його грань пов'язана з полемікою, дискусіями в поточній критиці. Вона чіткіше увиразнена польським дослідником Я.Славінським, який зазначав: "Якщо звернути увагу на функціонування критики в суспільно-мистецькому контексті, стежити за тим, що вона виразила з відбитого в літературі, а що пропустила (до того ж поставити питання про причини таких фактів), то тільки тоді матимемо історію критики"2. Отже, що поточна критика вибрала для поцінування, а що обминула, пропустила? Чому? З яких причин? Мовчання критиків певного історичного часу входить у предмет історії літературної критики. А ще, крім усіх змістовно-концептуальних аспектів літературної критики, не можна нехтувати питаннями майстерності критиків як учасників літературного процесу. Вони ж бо також письменники, їхні статті мають певні жанрово-композиційні, стильові виміри, відзначаються системою виражальних засобів, арґументів мотивування оцінок, способів донесення їх до читачів. Під таким кутом зору почав давно досліджувати історію російської літературної критики Б.Єгоров3, а продовжила група вчених Казанського університету4. Отже, йдеться про весь обсяг літературно-критичного дискурсу.
Оцінний аспект наявний у системі літературно-критичних жанрів, породжений станом літературної критики (і відповідно - художньої літератури), умовами їх функціонування, структурою преси. Важливо знати, хто з критиків і в яких друкованих органах виступає; якого характеру літературно-критичні матеріали подають газети і журнали як органи політичних партій, літературних об'єднань, громадських організацій чи власність приватних осіб. З яких причин все це відбувається. Тому в предмет історії літературної критики включаються також механізми "тиску" громадської думки, видавців, цензорів - політичної системи в цілому з відповідним їй типом культури на письменників і критиків. Всебічно розкрити всі грані предмету історії літературної критики можна тільки на основі ґрунтовного ознайомлення з різноманітними джерелами.
2. Джерела-об'єкти історії літературної критики
Джерелами-об'єктами історії літературної критики є найрізноманітніші тексти, які з різною мірою повноти і в різний спосіб зафіксували оцінне ставлення суспільства до художньої культури і, зокрема, до літератури. До джерел-об'єктів належать насамперед художні твори, бо в них відбита критична самосвідомість письменників і форми їх реагування на характер сучасної їм літературної критики. За художніми творами йде автокритика митців, опублікована у вигляді передмов, післямов, статей, інтерв'ю тощо. Відтак - різножанрові публікації власне критиків, сучасників письменника, листи до нього читачів (інших літераторів у тому числі), усні виступи згаданих тут реципієнтів на читацьких конференціях, зустрічах з авторами, інформація про такі виступи в пресі, а також виступи по радіо, телебаченню, навіть на мітингах і вічах. Останні фіксуються у пам'яті слухачів, глядачів, у переказах іншим людям і, звичайно, в архівах мас-медіа. Це - перша група джерел, офіційно оприлюднених, доступних до вивчення в будь-який час.
Другу групу джерел-об'єктів складають також зафіксовані в різного роду текстах оцінки літературних явищ, але прихованих до певного часу від публіки. Йдеться про щоденники і записники письменника, його епістолярій; про листування критиків з автором і поміж собою; читацькі листи до письменника і в редакції газет, журналів, видавництв; про "закриті" видавничі рецензії (там і тоді, де вони практикуються); про рукописи і різні варіанти літературно-критичних матеріалів, опрацьованих або самим автором на вимогу видавця, редактора, цензора, або без його відома - кимсь із редакційних працівників. Зіставлення таких матеріалів дає змогу простежити процес зародження оцінки, її розгортання в критичне судження й оформлення у статтю. Вони виявляють мотиви критичних чи апологетичних публікацій у критиці, ступінь громадянської відваги й щирості, відвертості критика, механізми "тиску" на критика, причини його відходу від активної літературно-критичної діяльності.
Третя група джерел-об'єктів історії літературної критики - це документи, які регламентують чи якось спрямовуютьлітературне життя і тому опосередковано впливають на стан і характер поточної літературної критики: цензурні статути, циркуляри; програми панівних (правлячих) політичних партій, літературних об'єднань, до яких входить критик, з їх маніфестами, деклараціями, статутами і програмами їхніх друкованих органів.
Окрему групу джерел, яка може трактуватися найважливішою і подаватися першою в переліку, становлять матеріали, які свідчать про стан естетичної свідомості того періоду, критику якого вивчаємо. Це - теоретичні трактати з філософії, естетики, літературознавства, підручники, за якими ці предмети вивчаються у школах і вузах; це - характер політичного режиму, стан культури, її матеріальної бази, яка уможливлює активне функціонування художніх цінностей серед усіх верств
Loading...

 
 

Цікаве