WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Євген Фомін як дитячий письменник - Реферат

Євген Фомін як дитячий письменник - Реферат

(палац), "суперник райдуги" (павич), "вічності сучасник" (поет). Вишуканістю й водночас простотою полонять численні порівняння("Тарасик швидко засина, Як всі пташки", "од брівок тінь, немов струна", "круглі бані, мов зіниці", "розтануло, мов дим, Його прохання", "палац, що сяяв, як алмаз", "іскрились люстри, наче зорі"). Особливим багатоманіттям вражають у поемі епітети - як прикметникові ("фігури чарівливі", "рука тендітно-ніжна", "варта непорушна", "сонячне життя", "замислена вода", "камінний сон"), так і прислівникові ("неповторимо, ніжно, славно Пливуть урочисто і плавно Золотокрилі лебеді", "очата радо засвітились", "він мирно спав") та іменникові ("морози-сивуни", "хлопчик-чорнобров", "мрія-дим", "місто-красень").
Перед очима читача ніби чергуються мальовничі зображення на слайдах:
Тут все прекрасне - сад, поля,
Птахи і леви, хлопчик, бризки. (5, 156);
Тут стільки світла, красоти!
Картини, фрески, сонце, свято,
На фресках діти. (5, 160).
Емоційному сприйняттю поеми "Палац" сприяє й ритміка та строфіка. Орієнтуючись на юних читачів, автор прагне уникати одноманітності й одномірності. Навпаки, у творі наявні найрізноманітніші строфічні форми (катрен, п'ятивірш, шестивірш, семивірш, восьмивірш), в яких постійно змінюється характер римування (abab, abba, baba, bbaab, aabab, bbadda, aabcbc, aacbbc, aabccbc, abaadcdc). Відтак досить велика за обсягом поема не стомлює дитячого читача чи слухача. Створюється відчуття мінливості і грайливості зорових і слухових образів твору, яке доповнюється ще й на формальному рівні.
Щоб надати поемі ігрового характеру, Є.Фомін вдається до омонімічних рим:
І справді, страхопуда варті,
Застигли воїни на варті. (5,156).
Цю ж функцію виконують численні енжамбемани: фрази грайливо перемандровують з рядка в рядок, зі строфи в строфу, подібно до самого героя, що подорожує вві сні й переступає зі сходинки на сходинку, піднімаючись все вище й помічаючи все більше казкових див у сяючому палаці.
У порівнянні з цією віршованою ідилією, інша поема з життя дітлахів довоєнного періоду "Павлик Морозов" (1934) приземленіша, жорсткіша й похмуріша, хоча загалом звучить у дусі свого часу як зразок "оптимістичної трагедії". Події, що лягли в основу твору, відбулись на початку 1930-х рр. у селі Герасимівці тодішньої Уральської, а тепер - Свердловської області. За офіційною версією, 3 вересня 1932 року там було вбито школяра Павлика Морозова та його братика Федю озвірілими куркулями, що вперто опиралися колективізації і ховали по ямах хліб, щоб не здавати державі. Ця кримінальна справа, якій було надано політичного забарвлення у дусі тогочасної боротьби проти "ворогів народу", з самого початку обросла багатьма різночитаннями і вигадками. Досить згадати про те, як на Україні того ж таки 1932 року було замучено голодною смертю мільйони "озвірілих куркулів", щоб скласти думку про "об'єктивність" судового процесу над убивцями хлопчиків із далекого уральського села. Як відомо, після цього жахливого злочину було арештовано біля десяти селян-герасимівців - насамперед родичів загиблих дітей - діда, бабу, двоюрідного брата, дядьків. Усі вони, мовляв, ще за життя Павлика Морозова погрожували йому за те, що в 1931 році свідчив проти свого батька Трохима як "контрреволюціонера" і співчуваючого куркулям, і тепер помстилися сміливому викривачеві "класового ворога". Скороспечений і поспішний суд виніс вирок - розстріляти Сергія та Ксенію Морозових (діда та бабу), Данила Морозова (двоюрідного брата) й Арсенія Кулуканова (дядька). А Павлика Морозова було оголошено сміливим піонером більшовицького гарту й "канонізовано". Вже з того ж 1932 року почав творитися міф про нього і його бурхливу діяльність у Герасимівці. А по всій країні став ширитися дитячий рух, спрямований на викриття "ворогів народу" на "родинному" фронті, освячувались доноси.
Павлик Морозов стає одним з героїв-подвижників і про нього пишуть Максим Горький і Дем'ян Бєдний, Павло Соломеїн і Віталій Губарєв, Єлізар Смирнов і Олександр Яковлєв, Сергій Михалков і Степан Щипачов… Повісті, оповідання, нариси, поеми, вірші, пісні, п'єси, статті, доповіді на з'їздах - уся ця літературна і публіцистична Морозовіана стала невід'ємною частиною життя, моральних орієнтирів багатьох поколінь радянських людей. Тому багато хто був шокований спробами скинути, починаючи з 70-80-х рр., героїчного Павлика з п'єдесталу слави. Слід згадати й про існування ще однієї версії герасимівських подій, яка останнім часом пропонується і в публікаціях, і в телепередачах: вважається, що убивцею Павлика та Феді Морозових був представник НКВС, який таким чином мав спровокувати терор проти непокірної сільради, яка залишилась єдиною в районі і в цілій області, негативно настроєною проти колективізації.
Своєрідним літературним пам'ятником сталінській епосі та її міфам є поема Є.Фоміна "Павлик Морозов". Це твір героїчного плану, в якому поєднані художнє й публіцистичне начала. Композиційно поема складається з заспіву, семи розділів та епілогу. У вступній частині твору Є.Фомін з ніжністю й теплотою згадує про братів Морозових, що так рано були вирвані з життя:
Любі, славні, незабутні
Наші хлопчики малі,
Ви, не глянувши в майбутнє,
В невідоме одійшли. (5,107)
Біль і скорбота письменника відчувається в рядках, присвячених похоронові дітей. Адже це здається таким неприродним, алогічним, коли гинуть ті, що почали жити і мріяти. Неначе все довкілля оплакувало невинні дитячі жертви - і люди, і пташки, і рослини. Та в цій жалобі відчувається й оптимістична нотка ("пісня в небо височиться Не про мертвих, а живих"). Автор проводить думку про увічнення пам'яті Морозових ("щоб із вами, хоч у пісні, Люди бачитись могли"). Водночас Є.Фомін поєднує лірично-настроєву стихію з публіцистикою, інтерпретуючи сцену поховання героїв як суспільно-політичну акцію.
В сюжетній частині поеми автор простежує еволюцію поглядів Павлика Морозова на світ і себе в ньому, на своє місце в колективі. Ось він - дев'ятирічний хлопчина - застерігає лінькуватих школярів, аби не байдикували. І його звернення доходить до сердець пустунів.
Уже в портретній характеристиці героя письменник підкреслює небуденність його вдачі, допитливість і спрагу до знань, відчуття своєї єдності з учнівським загалом: "Ось він у шумному гурті Іде, пригрітий сонцемаєм, У велетенському пальті, На лоб картуз його звисає, Та світлобистрі, мов гроза, Яку стрічать ми всі охочі, Живуть, горять розумні очі У затіні від картуза…" (5,109).
Павлик Морозов не лишається байдужим до подій, що відбуваються по всій країні і в їхньому краї. Герой мріє про подвижництво в ім'я народу, снить, що "він уже дозрілий воїн На войовничій цій землі", "він зна, кого оборонять І воювати проти кого".
Та Павлик дорослішає. Ось йому вже тринадцять літ, і тепер вже "казкові воїни не сняться, Бо почала мужніти мисль". Поряд
Loading...

 
 

Цікаве