WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Франкознавство Івана Білинкевича за його рукописною спадщиною. - Реферат

Франкознавство Івана Білинкевича за його рукописною спадщиною. - Реферат

опускав рук на цьому шляху принизливого відпихання автора від конче потрібної книжки, яка могла б і повинна би не один факт з усталеної академічної біографи І. Франка поставити, розуміймо однозначно, з голови на ноги. Нині, на відстані двох десятків літ, можемо напевно не те, що припустити, як борше всього, підтвердити факт, що праця І. Білинкевича направду більше була не бажаним фактом з'яви у франкознавстві, бо як же там мали б почуватися мужі-академісти із столичних науково-дослідних інститутів, коли тут, у провінційній Коломиї, такий собі звичайний краєзнавець, не обвішаний титулами чи посадами, кладе не одну цеглину відкриттів у фундамент франкознавства як науки.
Але ж погляньмо, як вимощувалася дорога І. Білинкевичу фальшивослів'ям та лиходійством не так уже й далекої історичної реальності, яку кожен з нині суших у той чи інший спосіб витворював. Мовлю тут про прикрощі дня минулого не для того, аби комусь завдати болю чи сприкрення, лишень для того, аби ми всі разом та поодинчо робили мудрі витяги з вчорашньої книги досвіду, щоб не ковзалися знову на слизьких стежках, а обходили їх і йшли гостинцями - навпростець, де направду ходить істина...
І. Білинкевич, маючи готовий рукопис, звертається в Ужгород до ви-давництва "Карпати" (лист від 2 січня 1979 р), а через сімнадцять днів за підписом головного редактора Володимира Данканича одержує листа із викладеними вимогами до авторського оригіналу та із висновком "Отже, рукопис надсилайте". Автор не забарився 4 вересня 1979 р він повідомляв видавництво, що рукопис готовий і відправлений до розгляду (це підтверджують і дві квитанції, дата на штемпелі 04.09.1979) "Старався я в цій роботі, - писав автор, - подати матеріали з документальним підтвердженням... Деякі дані вдалося мені зібрати вперше, інші вже публікувались, але без документального підтвердження І не так детально Якщо матеріал цей пригодиться для публікації, то, думаю, було б доцільно доповнити його фотографіями місць, пов'язаних з перебуванням письменника" (особистий архів Білинкевичів).
У листопаді 1979 й січні 1980 рр. І. Білинкевич вже мав на руках рецензії фахівців - уже добре відомих на той час франкознавців, кандидатів філологічних наук Федора Погребенника з інституту літератури АН УРСР (м. Київ) та Мирослава Мороза з музею етнографії та художнього промислу АН УРСР (м. Львів). Зразу тьохнула в душі блискавка перестороги, а чи не "зарубали" вчені мужі? Ні, не відкинули. Ось Ф. Погребенник на 7 с машинопису як позитивне відзначив "широку документальну базу", прагнення автора рукопису підтвердити кожну думку спостереження "достовірними фактичними матеріалами". Ф Погребенник уже на самому початку наголошує, що це - цінна і важлива краєзнавчо-історико-літературознавча праця своєю темою, композицією "принципових зауважень не викликає". Висловивши авторові низку конкретних порад (окрім деяких чисто кон'юнктурних, як от дати об'єктивні оцінки виступів проти І. Франка польських редакційних шовіністичних кіл, українських буржуазно-націоналістичних, як Ю Романчука та клерикальних елементів - С 4), вчений, по суті, порадив, як і в якому аспекті вести "дотягнення рукопису, аби його згодом перевести у книжку, що "викличе широке зацікавлення читачів багатством матеріалу своєю документальністю, розкриттям багатьох важливих сторінок життя і творчості Франка ".
М. Мороз теж, щиро бажаючи, "щоб праця була надрукована", вважаючи, що вона обов'язково "заслуговує на публікацію", на п'яти сторінках машинопису розгортає схему подальшої праці, яку врешті-решт готовий на "громадських засадах" (себто, без гонорару) знову прочитати перед тим, як й видавництво запустить у редакційну роботу. Нині надто важливо збагнути, що один з найавторитетніших бібліографів-біографів Франка М. Мороз читав рукопис І. Білинкевича, тримаючи поруч власну обсягову працю "Літопис життя і творчості Івана Франка", над якою продовжував і далі працювати, доповнюючи новими й новими фактами. Рецензент, наприклад, радив докорінно переробити те місце, де йшлося про вшанування пам'яті Каменяра у 20-30-х роках, вимагав розширеного коментування і пояснення назв багатьох місцевих товариств. Отже, І. М. Мороз бачив, що ось-ось мала би прийти до читачів "праця оригінальна", яка "не повторює вже існуючої літератури предмету".
І ось видавництво "Карпати" із супровідним листом В. Данканича (№ 196 від 1 лютого 1980 р) повертає рукопис із рецензіями, запевняючи автора, що рукопис "вивчили і всебічно спробували", і що він, на думку видавців, невдовзі стане "цікавим виданням".
З тих документів, які збереглися в сімейному архіві Білинкевичів, випливає, що автор, реалізовуючи зауваження рецензентів, скоротив рукопис, довівши його до 190 с у редакційному висновку, який 12 листопада 1980 р підписали редактор В. П. Густі, завідувач редакції А. М. Федака та головний редактор В. І. Данканич, йде мова про внесення назви книги до плану "редакційної підготовки".
Та листи показують довгорічні митарства автора, то на листи-нагадування І. Білинкевичу просто не відповідають, то запевняють, що визнали вартість допрацьованого варіанта рукопису і його "будуть пропонувати до включення у перспективний план" (N3 1103 від 11 серпня 1981 р), або ще конкретніше " рукопис плануємо видати" (№ 8 від 4 січня 1982 р) і ось, нарешті, видавництво готує досліднику новорічний "дарунок" хоча рукопис, мовляв і має "певне історико-пізнавальне значення, проте на даному етапі включити його у видавничі плани не маємо можливості Отже, рукопис повертаємо" (№ 1570 від 22 грудня 1982 р) і ось вервечка надій потяглася аж до Києва Заручившись підтримкою Степана Пушика, І. Білинкевич надсилає на руки Анатолія Михайленка уже до видавництва "Молодь" рукопис у двох примірниках, рецензії Ф. Погребенника й М. Мороза, деякі листи-відповіді з "Карпат" і, звичайно, свого листа від 6 квітня 1983 р, з якого видно, наскільки ображено автора ("Насувається питання навіщо ж було обіцяти і морочити собі та мені голову...?) Як Ішла справа у видавництві "Молодь", де наче б то планували книжку І. Білинкевича у серн "Уславлені імена", судити непросто, бо немає в архіві листів. Але один важливий документ, щозберігся поміж розсипаним і ніяк не упорядкованим листуванням, - квитанція про надану телеграму на ім'я А. Михайленка (на жаль, за штемпелем важко встановити дату) запевняє нас, що і в цьому видавництві автор зустрів до себе "прихильність", книжка так і не вийшла.
Як історик літератури, культуролог І. Білинкевич демонстрував енци-клопедизм з різних галузей духовного життя Т. Шевченко, Леся Українка, М. Павлик, В. Стефаник, О. Терлецький, Л .Гринкж, брати Білоуси - далеко не повний реєстр визначних, відомих і малознаних імен, які скрупульозно роками-десятиліттями досліджував цей скромний, високої ерудиції вчений. Показово, що І. Білинкевич намагався будь-яку постать, а чи навіть окрему грань й вияву поставити у контекст часу, історичної доби, суспільно-культурних відносин. Він муравлино переглядав стоси газетних підшивок, перелопачував томи таких поважних і авторитетних видань, як "Літературно-науковий вісник" та "Записки Наукового Товариства імені Шевченка" ( в архіві Білинкевичів зберігся зошит-опис 36-ти томів ЛНВ з 1899 до 1906 рр,
Loading...

 
 

Цікаве