WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Література як вид мистецтва - Реферат

Література як вид мистецтва - Реферат


Реферат на тему:
Література як вид мистецтва
Природа, предмет і призначення художньої літератури
Мистецтво як форма суспільної свідомості та колективної підсвідомості. Види мистецтва. Література як вид мистецтва. Специфіка та універсальність літератури. Предмет літератури. Література як людинознавство. Людинотворча і націотворча роль літератури. Формування літературою національної ідентичності. Національно-духовна ідентифікація.
Дослідники нараховують декілька сотень визначень культури та мистецтва як органічної частини культури. Найчастіше під мистецтвом розуміють особливу - художню - форму суспільної свідомості (поруч із побутовою, релігійною, науковою, філософською, етичною, політичною та ін.) та людської діяльності, в котрій органічно поєднується художнє (образне) пізнання дійсності із творчістю за законами краси.
Слід вказати на ще такі два моменти. По-перше, мистецтво може бути як відображенням (відтворенням) дійсності, так і цілком новою дійсністю. У першому випадку митецький твір розглядають як модель (копію) дійсності (див. міметичну теорію мистецтва), а в іншому - як небувалу реальність (феноменологічна позиція). Отже, представлений у літературному творі художній світ може бути максимально наближеним до видимого (як у реалізмі чи натуралізмі), а може максимально відрізнятися від нього - бути фантастичним, містичним, міфічним тощо (скажімо, як у романтизмі, фентезі та ін.). По-друге, мистецтво (і передусім література) "передає від однієї людини до іншої або до інших певні ідеї, певні інформації"30. Тобто мистецтво має не лише моделюючий чи креативний (творчий), а й семіотичний (знаковий) характер, оскільки служить для передачі інформації.
Швейцарський психолог Карл-Густав Юнг розглядав твір мистецтва не лише як "свідомий продукт", але і як "подію, породжену підсвідомою природою"31. У цьому плані художній твір бере свій початок не в особистому підсвідомому (підсвідомості) письменника, а в колективному підсвідомому - "сфері несвідомої міфології, чиї первісні образи (архетипи - В. І.,П. І.) є спільним спадком людства".
Поглиблене вивчення даного питання спонукає говорити про те, що мистецтво детерміноване передусім національною свідомістю та національним підсвідомим33.
Як доводять психологи, мистецтво задовольняє одну з основних потреб людини - так звану естетичну потребу, схоже, як ми задовольняємо голод, спрагу тощо. За рецепторною класифікацією виділяють такі види мистецтва: слухові (музика і спів), зорові (скульптура, живопис, графіка, архітектура, художнє фото, декоративно-ужиткове мистецтво) і синтетичні (хореографія, театр, кіно, телемистецтво, цирк, дизайн, "промислове мистецтво" та ін.).
Художню літературу відносять до синтетичних видів мистецтва, оскільки вона апелює до пам'яті органів зору, нюху, слуху, дотику, смаку, як і до "шостого чуття" (інтуїції, ірреального, трансцендентного). Загалом, література - один з найуніверсальніших видів мистецтва, оскільки викликає більш сильні враження, переживання, мислительні процеси, ніж, наприклад, живопис, архітектура, скульптура тощо. А в розвитку творчої уяви реципієнта їй взагалі немає рівних.
Мета літературного твору схожа до цілі поезії (в інтерпретації Юрія Лотмана): це "пізнання світу і спілкування між людьми, самопізнання, самобудова людської особистості в процесі пізнання і суспільних комунікацій". Взагалі художній твір - унікальна за глибиною і потужністю духовнотворча система: "діалектичний механізм пошуку істини, витлумачення оточуючого світу і орієнтування в ньому"34.
Основним предметом зображення у літературі є людина та складна система її взаємовідносин із буттям (усім, що існує в реальності чи уяві). Така всеохопність дає унікальні можливості як письменнику, так і читачеві для пізнання найдивовижнішого із Господніх творінь - людини. Недаремно літературу називають ще людинознавством. Навіть коли у словесних (вербальних) творах ідеться про пейзажі, події чи предмети, усе ж автор показує їх так, як їх сприймає людина. Бо "завжди на природу, на матеріальний світ проектується духовний стан людини, людська свідомість",- зазначає Магдалина Ласло-Куцюк і продовжує: "Навіть найбільш могутня фантазія не може щось таке собі уявити, що було б незалежним від досвіду окремої людини і цілого людства"35.
Безумовно, література - могутній засіб людинотворення. Але що таке людина? Що в першу чергу пізнає і формує реципієнт в процесі читання? Пояснити (експлікувати) ці питання можна за допомогою таких понять, як національна ідентичність та національно-духовна ідентифікація.
Сучасний англійський вчений Ентоні Сміт, розглядаючи людську особистість як сукупність різноманітних "ідентичностей та ролей" (родинної, територіальної, класової, релігійної, етнічної, родової тощо), вказує на той факт, що національна ідентичність (тотожність або самість) є основною в цій структурі, саме їй підпорядковуються усі інші ідентичності36. Тому, говорячи про людину, ми в першу чергу визначаємо її національну приналежність, а вже потім - віросповідання, партійність, соціальний статус тощо. Нація як усвідомлена і дієва природно-соціальна і духовно-конвенціональна єдність людей37 зумовлює характер різноманітних "ролей" індивіда. Звідси, соціаліст у Польщі відрізняється від соціаліста в Україні, статус дружини в арабів мало чим нагадує французький зразок, є різниця між викладачем у США та Білорусі і т. ін.
Любомир Сеник дає таку дефініцію національній ідентичності у сфері художньої літератури: "Термін "національна ідентичність" стосовно літератури - це збереження найсуттєвіших національних ознак: мови, психології, мислення (свідомості), способу буття, звичаїв, релігії, осмислення сучасного і минулого у світлі національної ідеї, послідовне (або й стихійне) відстоювання політичних, культурно-духовних прав нації, державності як єдино можливої форми нормального існування національної спільноти для її самоствердження, життєдіяльності й розвитку"38.
Найголовніша (аксіальна) тотожність людини - національна,- котра визначає характер колективної свідомості та підсвідомості кожного її члена, формується внаслідок процесу національної ідентифікації (ототожнення індивідом себе із нацією, різними національними елеменатми). Причому цей процес може бути як свідомим, так і неусвідомленим.
Процес національного ототожнення відбувається і під час спілкування з літературним твором. Оскільки література, мистецтво взагалі, відноситься до сфери культури - тобто до сфери людського духу,- а безнаціональної культури не існує, то говоримо про національно-духовну ідентифікацію (в іншій термінології - національну емпатію (вчування)). Під нею розуміємо підсвідомо-свідомий процес ототожнення індивідом себе із текстуальними суб'єктами та об'єктами як зразками, в результаті якого формується національна ідентичність цього індивіда. До текстуальних суб'єктів та об'єктів відносимо: образи людей як втілень певних національно-психічних констант (національного менталітету),історико-культурні персоналії (історичні діячі, митці, духовні батьки нації тощо), релігійні ідеї, церковні ритуали, топоси (місця) рідної землі, міфологічні символи, легенди, митецькі твори (артефакти), моральні принципи, історичні події, природні феномени, національні цінності (аксіси), фольклорну систему, характер родинних зв'язків, традиції народу, загальнонаціональну мову (усі її структурні елементи) тощо. Найосновнішим об'єктом національно-духовної ідентифікації виступає національна держава.
Протилежним до національно-духовної ідентифікації є процес національно-духовної диференціації (розрізнення або абстрагування) - відмежування індивідом себе від негативних текстуальних суб'єктів та об'єктів, в результаті якого теж формується національна ідентичність даного індивіда. Наприклад, спостерігаємо засудження читачем ворогів середньовічної України (поляків, татар, турків, москалів) у повістях Андрія Чайковського та бажання наслідувати героїчних козаків - оборонців рідної землі. Тим самим реципієнт (особливо юний) формується як українець.
У літературному творі (як і в людському житті чи науковому пізнанні) усе так чи інакше концентрується довкола нації, залежить від неї і пояснюється нею. Пригадаємо собі мудрі слова Івана Франка: "Все, що йде поза рами нації, се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування одної нації над другою, або хворобливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими "вселюдськими" фразами покрити своє відчуження від рідної нації".
Отже, у центрі літературного твору стоїть людина, але людина як національна істота. Повноцінне пізнання літературного твору поза національним контекстом неможливе.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Андрусів С. М. Модус національної ідентичності: Львівський текст 30-х років ХХ ст.- Тернопіль-Львів, 2001.- 340 с.
2. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М. Зубрицької.- Львів, 1996.
3. Барт Р. Две критики // Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика.- М.: Прогрес, Универс, 1994.- С. 262-268.
4. Бахтин М. М. Из записей 1970-1971 годов // Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества.- М.: Искусство, 1986.- С. 355-380 с.
5. Башляр Г. Предисловие к книге "Воздух и сны" // Вопросы философии.- 1987.- No 5.- С. 109-112.
6. Башляр Г. Предисловие к книге "Поэтика пространства" // Вопросы философии.- 1987.- No 5.- С. 113-121.
7. Бгабга Г. Націєрозповідність (передмова до книги "Нація і розповідь") // Антологія світової літературно-критичної думки...- С. 559-561.
8. Бердяєв Н. Національність і людство // Сучасність.- 1993.- No 1.- С. 154-157.
9. Введение в литературоведение / Под. ред. Г. Н. Поспелова.- М., 1983.
10. Введение в литературоведение. Литературное произведение: Основные понятия и термины / Под. ред. Л. В. Чернец.- М., 2000.
11. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник.- К., 2001.
Loading...

 
 

Цікаве