WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Літературний процес - Реферат

Літературний процес - Реферат


Реферат на тему:
Літературний процес
Літературний процес. Естетичні та суспільні фактори його розвитку. Стиль. Літературний напрям. Художній (творчий) метод. Характерні ознаки бароко, класицизму, сентименталізму, романтизму, реалізму, натуралізму. Види реалізму. Соцреалізм. Інші методи в художній практиці української літератури. Модернізм. Постмодерн.
Під літературним процесом найчастіше розуміють складний розвиток художньої літератури, закономірності якого вивчаються історією літератури та літературною критикою (елементами його є художні методи, напрями, стилі, школи, типи творчості, жанри тощо). Однак, літературний процес не завжди дорівнює літературному розвиткові (поступові) (не правомірно говорити про "кращість" чи "гіршість" бароко чи класицизму, реалізму чи романтизму тощо).
Зміна тих чи інших художніх явищ (передусім художніх напрямів, як упорядкованих літературних тенденцій, що з'явилися приблизно в один і той самий час) в силу амбівалентної природи самої літератури (і мистецтва загалом) залежить від інтра- (втнутрішньо-) та екстра-(поза-)естетичних факторів. Екстралітературним (суспільним) чинником є світогляд, той методологічний фундамент, який породжує певну концепцію дійсності, певний спосіб її пізнання, розуміння суспільно-історичних закономірностей, місце людини в суспільстві та Всесвіті, а також ідейні переконання.
Так чи інакше пов'язані із суспільним естетичні чинники (фактори). До них зараховують: 1) поетику як систему більш-менш нормативних правил, котрі виросли на філософському фундаменті того чи іншого літературного напряму і безпосередньо пов'язані з літературною творчістю; 2) спільність мотивів, тем, ідей, образів, сюжетних схем, що переважають у певному літературному напрям і 3) сукупність художніх засобів, регульованих поетикою літературного напряму.
Стиль письменника залежить передусім від ідіолекту (від грецьких слів - свій та розмова, говір, наріччя), тобто від сукупності індивідуальних рис мови певної людини, котра зумовлена національністю, місцем її проживання, віком, фахом, соціальним станом тощо. Авторська своєрідність у використанні мовних засобів витворює індивідуальний стиль (ідіостиль) письменника.
Взагалі під стилем (з латинської - грифель для писання) розуміють сукупність ознак, які характеризують твори певного часу, напряму, індивідуальну манеру письменника. Стиль, отже, розуміють як синонім митецького напряму чи течії. Але частіше цим терміном окреслюють авторську, індивідуальну манеру письма, або ідіостиль. Стиль письменника - це сукупність особливостей його творчості, якими його твори відрізняються від творів інших митців. Сукупність зображально-виражальних засобів письменника тоді дає ефект, коли закономірно поєднується в художньо мотивовану систему, зумовлену індивідуальністю митця. До стилевих чинників зараховують: світогляд і світовідчуття (образне мислення) письменника, тематику і проблематику, яка його займає, закони і норми обраного ним жанру. Носіями стилю виступають елементи форми художнього твору (від композиції до мовних виразових форм). Досліджуючи стиль певного письменника, виділяють стильову домінанту. Маючи стильове "обличчя", письменник з кожним твором видозмінює його, оскільки змінюється тематика і проблематика (іноді - ідеологія), які теж є стилетворчими факторами86.
Гносеологічний потенціал стилю, художньої мови взагалі, влучно характеризує Хосе Ортега-і-Гасет, пишучи: "Я" кожного поета - це новий словник, нова мова, через яку він дарує нам предмети... невідомі раніше"87.
До того чи іншого літературного напряму відносять письменників, що мають спільні принципи художнього зображення, естетичні ідеали та уподобання (тобто, спільний художній метод). Найвизначнішими в історії літератури Нового часу літературними напрямами і водночас художніми методами (та стилями) є бароко, класицизм, сентименталізм, романтизм, реалізм, натуралізм.
Бароко (з італійської - дивний, химерний) літературний (митецький напрям), який прийшов на зміну Відродженню. Тривав від середини XVI до початку XVIII століття. Розквіт в Україні - XVII-XVIII ст. Література бароко витворювала власний контрастний світ, метою якого було вразити читача. Звідси - ускладнена художня форма, специфічні вірші: акростихи, мезостихи, фігурні вірші, буриме тощо. Твори характеризуються поєднанням релігійних і світських мотивів, образів, антиномічністю, потягом до гіпербол, антитез, алегоричністю, символізмом, емблематичністю, монументальністю, поєднанням фантастики з реальністю, мотивами світу-лабіринту, світу-театру, Хаосу, космізму, всеосяжності буття тощо. Найвизначніші представники: П. Кальдерон (Іспанія), Д. Маріно і Т. Тассо (Італія), Г. Гріммельсхаузен (Німеччина) та ін. Чимало українських письменників писали в бароковому стилі: Мелетій Смотрицький, Кирило Транквіліон, Лазар Баранович, Іван Величковський, Іоникій Галятовський, Радивиловський, нарешті Григорій Сковорода. Елементи усіх стилів бароко ("високого", "середнього" та "низового") спостерігаємо і в пізніших часах у творчості І. Котляревського, Т. Шевченка, П. Тичини, Є. Плужника, М. Хвильового, О. Довженка, І. Драча, В. Стуса, В. Шевчука та ін.
Класисицизм прийшов на зміну бароко і як решту художніх напрямів тривав у різних країнах по-різному: від XVI до початку XIX cт. Класицизм, що орієнтувався на античну літературу, мав доволі строгі теоретичні приписи (головні теоретики - Ж. Шаплен та Н. Буало): закон "трьох єдностей" (дії, часу і місця) для драми, неодмінність перемоги обов'язку над почуттям у головного героя, ясна і чиста мова, чіткий поділ жанрів на "високі" (трагедія, ода, епопея) та "низькі" (комедія, байка, сатира). Тематика "високих" жанрів - це важливі питання громадського життя на основі античних та історичних сюжетів тощо. В основі класицизму лежала ідеалістична філософія Декарта, перевага раціо (розуму) в образотворенні, риторичність. До практиків класицизму зараховують П. Корнеля, Ж. Расіна, Ж.-Б. Мольєра, Ф. де Ларошфуко, Ж. де Лафонтена та ін. В українській літературі цей художній метод до кінця не сформувався (в силу історичних причин). Елементи класицизму віднаходимо у Феофана Прокоповича, Івана Некрашевича, І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського, пізніше (як неокласицизм) - у творчості неокласиків (М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара, М. Рильський, О. Бургардт (Ю. Клен)) та письменників-націоналістів (Є. Маланюка, О. Ольжича, Н. Королеви та ін.).
Як реакція на раціоналізм класицизму, його сувору нормативність, з другої половини XVIII cт. почав утверджуватися сентименталізм (з французької - почуття,
Loading...

 
 

Цікаве