WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Художньо-літературний твір - Реферат

Художньо-літературний твір - Реферат

- Й. Добровським, словацької - Л. Штуром та А. Бернолаком, російської - О. Пушкіним тощо. Зачинатилем унормування української мови став Іван Котляревський, а основоположником нової української літературної мови є Тарас Шевченко.
"Клітиною поетичного твору", за М. Ласло-Куцюк, є речення. Саме на рівні речення відбувається "перетворення звичайної мови на поетичну" (художню)70.
Метою художньої мови є максимальна актуалізація (від латинського - дійовий, справжній, нинішній) висловлювання. Під актуалізацією розуміють використання зображально-виражальних засобів художнього мовлення таким чином, що вони здаються незвичними, одивненими. Актуалізація постає в "обгрунтованих відступах" (Л. Щерба) від мовних нормативів, зумовлює смислове переінакшення мовних елементів у художньому тексті.
Протилежністю до актуалізації є автоматизація, яскравим прикладом якої може служити наукова мова. Автоматизоване мовлення характеризується точністю понять і тверджень, часто воно використовує усталену термінологію. Термінологія і є результатом автоматизації (стереотипізації), коли "кожне, навіть найновіше поняття має своє точне визначення"71. Тоді як автоматизація робить мовні засоби механічними, актуалізація усуває механічний характер, робить вживання мови свідомим.
У мові художнього твору актуалізуються не всі компоненти мови, а лише деякі або лише один, відповідно до мети, яку ставить перед собою автор. Однак при надмірному захопленні актуалізацією, що має місце в авангардистських та окремих модерністських та постмодерних творах, ми маємо справу з порожнім формалізмом, штучністю, претензійністю (книжки із порожніми сторінками, непов'язані між собою букви чи слова, надмірне цитування тощо). У справжньому літературно-художньому творі використовуються обидва способи перетворення типів загальнонаціональної мови у мову художню.
Який би художній твір ми не взяли, завжди якась одна сторона мови більш актуалізована, ніж інші, і тоді вона утворює мовну домінанту і їй підпорядковуються всі інші мовні компоненти твору. "Інтонація, семантика, порядок слів, синтаксис можуть бути підпорядковані ритму або навпаки, ритм, інтонація, порядок слів, синтаксис підпорядковані семантиці. Але можливі й інші комбінації".
Отже, автоматизація та актуалізація поєднуються в художньому тексті. Автоматична мова передбачає денотативне вживання слів, натомість художня часто послуговується ще й конотацією. Під денотацією розуміють вживання слів у поетичному тексті в прямому значенні (класичний приклад переважно денотативного слововживання є "Садок вишневий коло хати" Т. Шевченка). Конотація (від латинських слів - разом і відмічати, позначати) - додаткове до основного, денотативного значення знака (слова чи речення), що міститься в художньому тексті. Саме явище конотації ("прирощення смислу") лежить в основі тропів.
Тропами (з грецької - зворот) називають слова, вжиті у переносному чи зміненому значенні. При цьому беруться до уваги вторинні (конотативні) ознаки предмета або явища, котре називається, основне ж значення слова (денотат) залишається поза увагою. Тропи дають змогу коротко і яскраво схарактеризувати особливість того, про що йде мова. Тропи зустрічаються іноді і в розмовній мові ("хвіст черги", "серце як камінь", "язик до Києва доведе" тощо), але найчастіше використовуються у художніх творах як один з важливих засобів індивідуалізації та типізації, витворення повнокровних художніх образів. Головна властивість тропів - яскраво характеризувати одне явище через інше на основі їх подібності. До основних видів тропів зараховують: порівняння, епітет, метафору, метонімію, синекдоху, алегорію, іронію, гіперболу, перифраз, символ, синестезію, оксиморон та ін.
Фігури поетичної мови (поетичного синтаксису), або стилістичні фігури (від латинських слів - грифель для писання та зовнішній вигляд, образ) - це своєрідна синтаксична побудова фраз і поєднання їх у художньому творі. Стилістичні фігури порушують норми літературної мови з образотворчою метою через посилення виразності й емоційності, уникнення одноманітності. Вони індивідуалізують мовлення автора, збагачують його емоційними нюансами, увиразнюють художнє зображення. До основних фігур поетичного синтаксису зараховують: інверсію, анафору, епіфору, кільце, паралелізм, градацію, еліпсис, риторичні запитання, звертання і ствердження, хіазм, анаколуф, паралелізм та ін.
На фонетичному рівні мови художнього твору маємо справу з художнім звукописом. Під звукописом розуміють систему звукового інструментування, спрямовану на створення звукового образу. Специфічне поєднання звуків (особливо у поетичному тексті) має на меті витворити певну мелодію, кольорові уявлення, психічні настрої (при цьому звук "у", наприклад в символістів, асоціювався зі станом суму, "а" - радості, "о" - піднесення і т.п.). Галузь літературознавства, "яка вивчає і класифікує звучання літературного, в першу чергу віршованого твору як певної звукової цілості", називають фонікою74.
Основними елементами художнього звукопису виступають: гармонія і дисгармонія, евфонія і какофонія, алітерація та асонанс, звукові повтори і звуконаслідування.
Так, наприклад, поєднання асонансу (на "і" та "и") та алітерації (на "с") дозволяє Ліні Костенко витворити звуковий образ шурхоту осіннього листя, мінорного настрою:
Осінній день, осінній день, осінній!
О синій день, о синій день, о синій!
Осанна осені, о сум! Осанна,
Невже це осінь, осінь, о! - Та сама...
До лексичного рівня художньої мови відносять специфічну лексику - різні "марковані" слова, тобто слова, що належать до відповідного розряду "-ізмів": діалектизмів, професіоналізмів, арготизмів, жаргонізмів, архаїзмів, історизмів, неологізмів, поетизмів тощо.
Художнє мовлення, що є практичним втіленням художньої мови, має два основні різновиди: поезію (вірш) іпрозу. Під поезією (з грецької - творчість) розуміють ритмічно організоване мовлення, постале на основі конкретно-історичної версифікаційної системи. Термін вірш (з латинської - повтор, поворот) має кілька значень, одне з них наступне: вірш - це ритмічно організована мова з метою посилення її виразності й емоційності (звідси його часте використання у ліриці). Амбівалентність (взаємозамінність) цих термінів проявляється ще й у тому, що віршовані твори певного поета, нації чи епохи називають поезією.
Віршована мова характеризується своєрідністю інтонації й особливим темпом, пов'язаним з великою кількістю пауз. У зв'язку з цим питома вага і змістове значення кожного слова в контексті вірша підсилюється. Крім того, віршована мова характеризується настановою на музичне звучання75. До основних засобів організації вірша відносять: ритм, стопу, розмір, риму, строфу (розрізняють ще астрофічний та нерівнострофічний вірші) тощо.
Під ритмом (від грецького - такт, розміреність, узгодженість) розуміють закономірне чергування у часі подібних явищ, впорядкований рух. У прозі, де ритм менш помітний, чергуються словосполучення і речення (синтагми). Віршовий ритм більш виразний, бо має звукову природу.
Віршовий ритм постає і через співвіднесення віршів (віршових рядків - ще одне значення терміну "вірш") як співмірних відрізків, виникає завдяки динамічному їх сполученню. Ритм може формуватися і за рахунок довгих та коротких складів (античне віршування), і за рахунок їх кількості (силабіка), і за рахунок принципу наголошеності та ненаголошеності (силабо-тоніка), і за рахунок наголосів у вірші (тонічне віршування). У поетичному тексті ритм витворює враження "плавності" або "стрімкості", інших ознак експресивності, широкий діапазон переживань - від суму до радості. У ритмі відбиваються конкретно-історичні властивості (класична українська поезія відрізняється від античної чи давньоперської), риси національного світосприйняття.
Ритм вірша у силабо-тонічній системі визначається характером чергування наголошених і ненаголошених складів, довжиною віршового рядка (кількістю стоп у ньому), відсутністю або наявністю цезури (паузи) і видами клаузул (тобто ритмічного закінчення рядка, починаючи з останнього наголошеного складу).
Одиницю виміру та визначення віршового
Loading...

 
 

Цікаве