WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Ліричний герой збірки Миколи Вінграновського “Цю жінку я люблю…” - Реферат

Ліричний герой збірки Миколи Вінграновського “Цю жінку я люблю…” - Реферат

справді вільна. Кожен завдяки багатоплановості, воістину якійсь незглибимості образів може відкрити в ній щось своє, неповторне.
І лише одне залишається беззаперечним: органічна, практично ніде не декларована, проте глибинна й незрадлива злитість Вінграновського-митця зі світом. Вируючим, запроблемованим,а все ж прекрасним. І якщо й проривається в ліриці крик зраненої пекучими болями сьогодення душі, то не для того, аби змусити нас знову й знову здригнутися.
Про що б не писав Микола Вінграновський , він пише не з гніву ітим більше не з ненависті, а з любові.І навіть найгостріші ркчі зігріті якимось непотьмареним внутрішнім світом,зворушливою людяністю і добротою.
У збірці знайшла місце поезія,яку не називають ні сексуальною, ні еротичною,але в якій присутні поетично одухотворені ці людські почуття.Саме одухотвореність і робить земні почуття поетичними ,небесними,як у вірші М.Вінграновського:
Коли моя рука то тиха то лукава,
В промінні сну торкнеться губ твоїх
І попливе по шиї і небавом
Зплеча на груди ,і з грудей до ніг…
Коли твоя рука солодка, ніби слава,
Червонооким пальчиком майне
В мемонній тиші і коли мене
І темну глибину повергне темна слада-
У білій лодії тоді ми пливемо
По водах любощів між берегами ночі:
І голоси у гніздах ластівочі
Стихають тихо… Золоте кермо
Заснулої хмарини понад полем,
І спить рука в руці, і на щоці
Краплина щастя, виказана болем,
До ранку світиться…1
Як передано тут вищу мить взаемного саморозкриття в любові, щастя взаемопізнання довіри і повного злиття душею і тілом двох закоханих!
Це мить щасливого спокою: "проміння сну"- сонцем осяяний сон, "тиша лимонна", "голоси у гніздах ластівочі стихають тихо"- яка тут доречна тавтологія, що передає тишу! Засинає хмарина понад полем із своїм золотим кермом і, нарешті, спить рука в руці. Кожен рух в цьому щасливому спокої сповнений плавності: його" рука, то тиха то лукава", пливе по шиї коханої невабом, її рука "солодка, ніби слава". Що може бути вищим бажанішим для поета, ніж слава-любов людська, визнання?! Ось із чим порівнюється рука коханої, ось який рівень одухотворення: "У білій лодії ми пливем по водах любощів між берегами ночі…"
"Контрасти передають повноту життя: човен названо урочисто-старовинно лодією, бо йдеться про вічне почуття , ця лодія біла, значить, чиста,хоч і пливе "по водах любощів між берегами ночі."Тут ніч і "темна глибина",в яку повергає "темна слада", створюють атмосферу інтимної таємничості".1
Контрастність світла і темноти завершується злиття в одному почутті- щастя до сліз.
Весь таємничий світ глибокої інтимності, зітканий із золотої гри світла і "темної слади" , завершується образами світання і ранку- переходом із ночі любощів у день, у будень життя.
"Ліричний герой Миколи Вінграновського, проймаючись проблемами суспільного порядку, найчастіше свідомо раціоналізує своє мислення, часто вдається до декларацій, хоча насправді він великий лірик і вміє жити за дещо химерними законами своєї душі"2,-говорить один із дослідників поетової творчості Тарас Салига.
Принципи моралі ,етики ліричного героя Миколи Вінграновського загалом не залишалися поза увагою критики . Це герой послідовно демонструє кращі якості своїх сучасників, а часом набирається життєвого досвіду,у чомусь еволюціонує, але залишається людиною витончених
смаків, щедрої уяви і гострого погляду на світ. Якщо він у осмисленні баченого стає філософом, то в душі у нього продовжують вирувати емоції, свято казки, дива , дитинної безпосередності.
Відкривається збірка віршем "Синьйорито акаціє, добрий вечір…" Ліричний герой веде розмову із акацією,коли "осінь зійшла по плечі" ,- він уже не юнак, а досвідчений чоловік, котрий багато чого бачив у житті. Новаторство стилю Миколи Вінграновського-надзвичайно тема розмови. Воно ніколи не було самим лише протиставленням поезії попередників і сучасників поета, не було простим змаганням у слові. Потреба художньої доцільності, довершеності завжди випливала в поета з проблеми правдивого спілкування з реальною дійсністю, зі своєрідного чаросвіту любові до життя, до людей, зрозуміння свого творчого обов язку.
Ліричний герой запитує:
Сеньйорито , колюче щастя,
Що воно за таке-любов?1
Пройшов він немало життевих доріг, "відходились усі мости", відведені долею, і ось одного вечора зустрічає знайому акацію, яка нагадала ліричному героєві давно притуплене почуття. Збуджений настрій героя, збентеженість і хвилювання поет передає за допомогою звертань: "сеньйорито акаціє", "пожежо моя", "колюче щастя"; баимо, що ліричний герой шанобливо звертається до акації на "ви" . Певну доцільність мають емоційно-наснажені речення, які передають стан душі ліричного героя:
Коли ж- здрастуйте, добрий вечір…
Ви з якої дороги, пожежо моя?..
Сеньйорито , вогонь на плечі-
Осінь,ви і осінній я…
Тема розмови присутня і в інших віршах. Так, ліричний герой розмовляє зі своєю коханою, яка начебто прийшла до нього в гості . Насправді ж цей монолог дуже нагадує сповідь у формі листа. Краса душі ліричного героя розкривається в його зворушливому любовному освідченні:
Кажу ж , кажу ж у звітреному сні
І зимі , в осені, у літі , у весні:
Весною, літом, восени, зимою
Дві білих пісні рук твоїх зі мною.
Ти-ранок мій, ти-південь мій і вечір.
Ти - ніч моя…1
Однак ліричний герой не хоче згадувати обличчя своєї любові, бо "її обличчя- то обличчя муки".
Головна і домінантна ознака лірики Миколи Вінграновського-оптимістичність і емоційність світобачення ліричного героя.Його переживання завжди напружені і драматичні,завжди охоплені тривогою за долю коханої людини:
Я скучив по тобі, де небо молоде,
Два наших імені розлука вполювала,
Й за руки їх , розлучених, веде,
Отак довіку б їх не розлучала.
Люблю тебе . Боюсь тебе. Дивлюсь
Високим срібним поглядом на тебе .
З вогню і вод , від неба і до неба
Твоім ім ям на тебе я молюсь…
"Микола Вінграновський любить декоративну многократність і поетичну "кабалістику "чисел. Не оминає нагоди приголомшити довірливого читача несподівано точною і незбитою цифрою своїх душевних афектів та відповідних їм об явлень природи"1 ,-слушно зауважує у своїй статті Іван Дзюба.
Фольклорна числова символіка вельми суттева для Вінграновського . Найчастіше вона розвивається в нього у лініях паралелізму. Ліричний герой найчастіше полюбляє такі числа: 3, 13, 40, 300, які генетично пов язані з народним характером мислення . Неважко помітити, що числова атрибутика бере найбезпосереднішу і найактивнішу участь у творенні сюжету твору і органічно взаємодіє
Loading...

 
 

Цікаве