WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Зорієнтованість та зумовленість художньої літератури - Реферат

Зорієнтованість та зумовленість художньої літератури - Реферат

що її ідеї і порушувана нею проблематика, не викликаючи різкого заперечення і навіть будучи чимось привабливими для змучених протиріччями своєї доби людей, ніколи не стають пасіонарними (панівними) для покоління, що прагне якісних, революційних змін у долі свого народу (наприклад, твори Дж. Джойса чи С. Беккета).
Але є ширша - націозахисна філософія творчості, яка містить кардинальну і гостро актуальну для цілої нації проблематику. В історії української літератури спостерігаємо три основні способи і наслідки реалізації такої філософії.
По-перше, такою є вся творчість, яку прийнято називати літературою критичного реалізму (Марко Вовчок, А. Свидницький, Панас Мирний тощо). Виходячи з народолюбних позицій, вона піддавала нищівній критиці суспільно-політичні умови, в яких жив народ, і вимагала для цього народу кращої долі. Характерно, що апелювала вона передусім до "власть імущих", іноді - до ідейно-інтелектуального проводу народу. Однак ця література не апелює до самого пригнобленого народу, а тим більше - не вимагає якісної зміни особистості як головної передумови якісної зміни долі цілого народу.
Другий підхід cпостерігаємо, коли гострота актуальності, кардинальність проблем, порушуваних літературою, поєднується із певною ідеєю, через реалізацію якої можна розв'язати ці загальнонародні проблеми.
Прикладом може бути "тенденційний" реалізм Івана Франка (наприклад, його роман "Борислав сміється", де є ідея і концепція організованої боротьби, яку автор наче підказує тодішньому поколінню). Ця література,- точніше, ця філософія,- не передбачає радикальної зміни людини, що має змінити життя народу на краще: вона пропонує концепцію діяльності, "посильну" для існуючого типу особистості.
Щось зовсім інше - національно-екзистенціальнана філософія творчості, яка започаткована у нашій літературі ще Тарасом Шевченком і з якої виростає творчість письменників-націоналістів. Вона якраз передбачає такі світоглядні і духовні зміни особистості, таке її зростання в ході національно-визвольної боротьби, яке зробить цю особистість здатною реалізувати народорятівну ідею (для "вісниківців" - національну ідею), що приведе, своїм чином, до розв'язання всіх "проклятих" питань буття нації.
Перед такою людиною (згадаймо хоча б підпільників-націоналістів, героїв поем О. Ольжича "Грудень 1932" та "Незнаному воякові") категоричним імперативом стоять вимоги: дорости до ідеї, захопитися "позитивним фанатизмом" (беззастережною жертовністю), відважитись на боротьбу за свої права, за права цілого народу. Тому ця філософія творчості має людинотворчий (гомокреативний), націотворчий та державотворчий характер.
Зорієнтованість художньої літератури неможливо збагнути без усвідомлення її як елементу культури.
Не беремося тут окреслювати спекулятивні (абстрактно-теоретичні) глибини поняття культури. Важливо підкреслити той факт, що, як зазначав французький герменевт Поль Рікер, "у творах, настановах, пам'ятках культури... об'єктивується життя духу"44. Цьому духовному феноменові деякі сучасні дослідники (найчастіше - демоліберали-постмодерністи) прагнуть надати "універсального", "космополітичного", "загальнолюдського" характеру. Тобто, говорять про культуру позанаціональну, спільну для всіх народів.
Однак більш слушною видається інша думка. Російський філософ Микола Бердяєв писав: "Культура ніколи не була і ніколи не буде абстрактно-людською, вона завжди конкретно-людська, тобто національна, індивідуально-народна, і лише в такій своїй якості вона сягає загальнолюдськості"45. До такого ж висновку приходили й українські дослідники-культурологи. "По своїй суті кожна культура є національна",- писав Олег Кандиба-Ольжич46. Це перегукується із твердженням Євгена Маланюка: "Безнаціональної культури немає"47.
Якщо врахувати той загальновизнаний факт, що мистецтво є важливим структурним елементом культури, то слід говорити і про національний (а не "універсальний") характер самого мистецтва, у тому числі й мистецтва слова. Більше того, художня література є не просто фактом культури, але й фактором (утворюючим чинником) цього національного духовного феномену. Е. Шаргафф говорить про літературу як про "одну з найважливіших і наймасовіших ділянок культури, саме з нею пов'язуючи минуле, батьківщину, рідну мову - те, що забезпечує національну ідентичність і без чого нема народу, нема нації, а є населення, є біороботи, що, можливо, мають розум, але позбавлені душі"48.
Фундаментальне філософське обґрунтування мистецтва (і зокрема літератури) як фактора національної ідентичності, культури дав німецький філософ Мартін Гайдеґґер. Прекрасне "належить події розгортання істини". Художній твір розкриває суть буття людини, котре базується на таких поняттях, як "світ народу" та "земля народу"49.
Не випадково дагестанський письменник Гамзат Цадаса, навчаючи свого сина, відомого письменника-"шістдесятника" Рамсула Гамзатова (автора глибоко національного твору "Мій Дагестан"), казав: "... Твій стиль, твоя манера, тобто твій норов і характер мають стояти у віршах на другому місці. На перше ж місце треба поставити норов і характер свого народу. Спершу ти горець, аварець, а потім уже Расул Гамзатов... Якщо ж твої поезії будуть чужі духу горців, їх характеру, то твоя манера обернеться в манірність, твої вірші перетворяться у гарні, хоча, може бути, й цікаві цяцьки... Звідки візьметься Расул Гамзатов, якщо не буде Аварії й аварського народу? Звідки візьмуться твої власні закони, якщо не буде загальних для народу законів, вироблених віками?"50.
Саме на основі аналізу основних архетипів-символів, через аналіз національної образності літератури вдається "розглянути всю товщу культури"51. Кожна нація має власний неповторний образ світу. Навіть "велика німецька класична філософія,- пише російський дослідник Г. Гачев,- котра претендує на універсальність світопояснення, є локальною і носить відбиток німецького образу світу"52. Національний образ світу є "диктатом національної природи в культурі"53. У цьому зв'язку літературознавець говорить про націю як про КОСМО-ПСИХО-ЛОГОС - "єдність тіла (місцевої природи), душі (національного характеру) і духу (мови, логіки)".
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Андрусів С. М. Модус національної ідентичності: Львівський текст 30-х років ХХ ст.- Тернопіль-Львів, 2001.- 340 с.
2. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М. Зубрицької.- Львів, 1996.
3. Барт Р. Две критики // Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика.- М.: Прогрес, Универс, 1994.- С. 262-268.
4. Бахтин М. М. Из записей 1970-1971 годов // Бахтин М. М.Эстетика словесного творчества.- М.: Искусство, 1986.- С. 355-380 с.
5. Башляр Г. Предисловие к книге "Воздух и сны" // Вопросы философии.- 1987.- No 5.- С. 109-112.
6. Башляр Г. Предисловие к книге "Поэтика пространства" // Вопросы философии.- 1987.- No 5.- С. 113-121.
7. Бгабга Г. Націєрозповідність (передмова до книги "Нація і розповідь") // Антологія світової літературно-критичної думки...- С. 559-561.
8. Бердяєв Н. Національність і людство // Сучасність.- 1993.- No 1.- С. 154-157.
9. Введение в литературоведение / Под. ред. Г. Н. Поспелова.- М., 1983.
10. Введение в литературоведение. Литературное произведение: Основные понятия и термины / Под. ред. Л. В. Чернец.- М., 2000.
11. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник.- К., 2001.
Loading...

 
 

Цікаве