WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Зорієнтованість та зумовленість художньої літератури - Реферат

Зорієнтованість та зумовленість художньої літератури - Реферат


Реферат на тему:
Зорієнтованість та зумовленість художньої літератури
Світогляд письменника і його творчість. "Тенденційне" і "чисте" мистецтво. Роль методології у виникненні та оцінці літературного твору. Філософія творчості. Художній твір як факт і фактор національної культури. Національний образ світу.
Художня творчість прямо залежить від світогляду письменника (у цьому плані простежується незаперечний зв'язок між світоглядом та ідеологією як суспільним світоглядом). Під світоглядом розуміють систему найзагальніших поглядів на світ взагалі та місце людини в ньому. У літературних творах відбиваються історичні виміри світогляду: характерні для певного часу переконання, принципи пізнання, ідеали і норми, синтез інтелектуального та емоційного настрою епохи. З іншого боку, творчість може залежати від ірраціонального, підсвідомого, стихійного начала письменника. Слідом за німецьким філософом Фрідріхом Ніцше, світоглядний, раціональний тип творчості називають аполонійським, а ірраціональний - діонісійським (від імені давньогрецьких богів Аполона та Діоніса).
У літературознавчих працях часто дискутують з приводу "тенденційного" (заангажованого) і "чистого" (незаангажованого) мистецтва. Під тенденційністю (з латинської - прагну, прямую) розуміють відверте прагнення привести читачів до певних висновків, свідоме, заздалегідь розкрите ставлення до чого-небудь. Тобто, ідеться про виразну ідейну спрямованість художніх творів, яку письменник свідомо втілює в систему створених для цього образів. Натомість під "чистим" мистецтвом розуміють творчість за принципами теорії "мистецтва для мистецтва", висунутими ще у XIX ст. Тут ідеться про мистецтво, звільнене від будь-яких суспільних зобов'язань, митець же постає автором лише естетичного продукту.
Однак, й естетична, й ідеологічна функції є іманентними (власне притаманними, питомими) функціями мистецького твору. Якщо "тенденційний" поет, за Іваном Франком, "виходить від якоїсь чи то соціальної, чи то політичної, чи загалом теоретичної тези, котру йому хочеться висловити, розширити між людьми"39 і робить це відкрито та свідомо, то "чистий" письменник, в силу природи мистецького твору, змушений теж у художній формі обґрунтовувати власну "теоретичну тезу" (хоча б тезу "мистецтва для мистецтва"), але робить це або приховано, або несвідомо. З іншого боку, "за будь-яких прагнень митець не може сепаруватися від суспільства вже тому, що користується словом"40.
Отож, тенденційним, так чи інакше, є будь-який письменник, просто не кожен здатен або 1) усвідомити, які саме ідеї він обстоює у художній формі, або, 2) якщо розбирається в теоретичних засновках власної творчості, не хоче, з тих чи інших причин, відверто про них заявити, ховаючись за порожні у своїй суті тези про "чисте" мистецтво, абсолютну "незалежність" митця від суспільства, про наскрізь індивідуальний художній світ тощо.
Інший момент, котрий варто уточнити, стосується естетичної "неповноцінності" "тенденційного" мистецтва, літератури зокрема. Справді, в історії української літератури траплялись приклади такої неповноцінності. Скажімо, коли йдеться про літературний рух епігонів Т. Шевченка. Їхні "правильні", національно-захисні твори були переважно слабкими з художнього боку і являли собою, по-суті, не факти художньої літератури, а факти історії. Чимало малохудожніх творів дали і радянські письменники-соцреалісти.
Натомість у XX ст. маємо принаймні два блискучі приклади високохудожньої і водночас відверто заангажованої літератури. Ідеться про творчість міжвоєнного покоління письменників-націоналістів, "вісниківців" (так звана "празька школа"): Ю. Дарагана, Є. Маланюка, Ю. Липи, Ю. Клена, О. Ольжича, О. Теліги, О. Стефановича, О. Лятуринської, Н. Лівицької-Холодної, І. Ірлявського та ін. Їх твори були наснажені ідеологією українського націоналізму в інтерпретації основоположника цієї ідеологічної системи Т. Шевченка та його послідовників: пізнього І. Франка, М. Міхновського, Д. Донцова, В. Липинського та ін.
Не можемо не згадати і високоестетичні твори письменників-"шістдесятників" та дисидентів, наповнених ідеями та ідеалами періоду хрущовської "відлиги" (В. Симоненка, М. Вінграновського, Л. Костенко, В. Стуса, І. Калинця, Є. Гуцала, П. Скунця, Вал. Шевчука та ін.).
І навпаки, зорієнтована на "чисте" мистецтво нью-йоркська група (Б. Рубчак, Б. Бойчук, Ю. Тарнавський та ін.), дала твори (швидше, просто тексти) сумнівної художньої вартості. Естетизм як ідеологія не завжди рятує від художньої неповноцінності. Поруч із естетичною насолодою художній твір мусить підводити читача до певної ідеї, тим самим впливаючи і на життя окремого індивіда, і на життя цілого суспільства, в ідеалі - поліпшуючи, ушляхетнюючи одиницю і спільноту. Свідома втеча від ідеології, на жаль, часто обертається втечею від художності. Як слушно писав Т. С. Еліот, якщо поезія "не дає насолоди і не впливає на життя, це просто не поезія"41.
Безпосередньо з ідеологією пов'язані проблеми методології та філософії творчості. Під методологією розуміють ідейно-наукову базу світогляду, вужче - вчення про методи (метод з грецької - шлях дослідження, спосіб пізнання) або сукупність методів. У літературознавстві досліджують два види методів: 1) методи вивчення літератури (основні принципи або способи пізнання художніх явищ) - герменевтичний, феноменологічний, структурально-семіотичний, архетипальний, національно-екзистенціальний, біографічний, культурно-історичний, формальний тощо; 2) художні (творчі) методи (цілісна система основних принципів художнього узагальнення, відтворення або створення нової дійсності у мистецтві) - бароко, класицизм, сентименталізм, романтизм, реалізм, натуралізм, модерністські та постмодерністські методи тощо.
Російський науковець Михайло Бахтін сформулював два основні завдання пізнання літературного твору: по-перше, зрозуміти твір так, як "розумів його сам автор, не виходячи за межі його розуміння", друге завдання - "використати своє часове і культурне позазнаходження: включення у новий (чужий для автора) контекст"42. Важливими елементами процесу пізнання є: 1) виявлення художнього методу автора (важливість цього моменту є надзвичайно суттєвою, наприклад, при вивченні творів українських письменників-соцреалістів: чи вдавалось автору вириватися за межі, дозволені компартійним режимом, створюючи повновартісні артефакти (як от Максим Рильський), чи, навпаки, автор був свідомим і вірним апологетом соцреалізму, оспівуючи велич окупаційної влади, при цьому денаціоналізуючи й українську поезію, і своїх земляків (як Микола Бажан); 2) вибір найбільш адекватного (продуктивного) для даного твору методу дослідження, навіть цілого ряду методів.
Методологія постання художнього твору споріднена із поняттям філософії творчості43. Під філософією творчості розуміємо ту світоглядну базу, що лежить в основі літературної творчості. Звідси помітною є залежність ідеології та методології від філософії (з грецької - любов до мудрості).
Світогляднабаза може бути обмежена (наприклад, до особистісного, конфесійного, класового, партійного тощо), і тоді творчість є цікавою лише для однодумців - людей подібного психо- чи соціотипу. В іншому випадку філософія творчості може бути настільки загальною, що конкретна людина рідко має з нею точки зіткнення. Наприклад, космополітична література виростає з такої абстрактно-загальникової світоглядної концепції,
Loading...

 
 

Цікаве