WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Історіографія літературознавства (основні аспекти) (пошукова робота) - Реферат

Історіографія літературознавства (основні аспекти) (пошукова робота) - Реферат

співвідношень літературних творів. Традиція інтертекстуальності започаткована ще компаративістикою, діалогічною теорією М. Бахтіна та "монтажним принципом" Ю. Лотмана. Основоположниками інтертекстуальної методології в 70-х рр. стали французькі теоретики Р. Барт та Ю. Крістева, розвивали її С. Стевард, М. Грессе, Л. Дзіллербах, Е. Брус та ін.
Польський науковець Міхал Гловінський виділяє п'ять основних типів інтертекстуальних повідомлень:
1) власне інтертекстуальність (пряме вживання тектсу в тексті: цитати, алюзії, плагіат тощо);
2) паратекстуальність (різний коментар до тексту, вмонтований у сам текст: авторські передмови, післямови, заголовки, епіграфи тощо);
3) метатекстуальність (в тексті з'являється коментар, що стосується іншого тексту);
4) гіперстекстуальність (автоінтертекстуальність) (встановлюється прямий зв'язок між гіпертекстом (текстом Б) та гіпотекстом (текстом А), створеним перед тим (обидва тексти належать одному автору);
5) архітекстуальність (текст завжди скеровує дослідника до певних правил, літературних законів, згідно з якими його створено)23.
Постколоніальна критика сформувались у літературознавствах тих народів Азії, Африки, Америки, Австралії, а також Європи, котрі звільнилися від колоніального гніту. Методологічно постколоніальна критика становить різнорідне поєднання різноманітних інтерпретаційних традицій переважно XX ст. (від феноменології до постструктуралізму). У цілому постколоніальна критика поділяється на дві виразні течії: 1) постмодерну (Е. Саїд, Г. Співак тощо, в українській науці -практично всі сучасні неофеміністки, "неоміфологісти", а також М. Павлишин), для якої характерним є не стільки боротьба з культурним імперіалізмом, скільки самовираження через сповідування постмодерної ідеології і 2) націоцентричну (націозахисну) (Е. Саїд, С. Слемон, Г. Тіффін, Г. Бгабга, А. П. Мукгерджі, А. Агмад, С. Дюрінг та ін.), котру ще можна окреслити як антиколоніальну, оскільки в її основі лежить ідея поборення імперіалізму, його наслідків та утвердження на своїй землі культури власної нації, власної національної ідентичності.
Індуський дослідник Гомі Бгабга пропонує "вивчати націю через її розповідність"24 і критикує постмодерну теорію: "Вимоги землі, виживання раси, культурне відродження - усе вимагає зрозуміння і відповідей на самі концепції та структури, які академіки постструктуралізму з'ясовують у мовних іграх, і мало хто з них знає про політичну боротьбу реальних людей поза тими дискурсивними межами"25. Ще один індуський літературознавець Арун П. Мукгерджі утверджує національну ідентичність свого народу, пишучи: "...наша культурна продукція витворюється відповідно до наших потреб, і ми маємо набагато більше потреб, крім потреби постійного "пародіювання"імперіалістів"26 (Ч.2 (30), 563). Австралійський науковець Саймон Дюрінг витворює виразно націоналістичну концепцію, стверджуючи: "...я переконаний, що сьогодні твори такої колонії першого світу, як Австралія, повинні бути націоналістичними" і продовжує: "...що ж, як не культура, захищає від культурного, економічного і військового імперіалізму?".
Українська постколоніальна критика націозахисного типу (як і герменевтика взагалі) ґрунтується на концепції національно-екзистенціальної методології. В основу цієї універсальної гуманітарної методології покладено досягнення філософії нації (Гердер, Руссо, Фіхте, Маміямі, Манчіні, Гайдеґґер та ін.), націології (Старосольський, Бочковський, Ребет, Сміт, Геллнер та ін.), та передусім українского націоналізму (насамперед як філософії національної ідеї) (Т. Шевченко, І. Франко, М. Міхновський, В. Липинський, Д. Донцов, С. Бандера та ін.).
Визначальним у національно-екзистенціальній методології (термін, дефініціювання і концепція В. Іванишина) є національний імператив: усе те, що утверджує буття нації в часі і не суперечить християнству,- є добром, а все те, що шкодить нації і християнству,- є злом. У гуманітарній царині, зокрема у літературознавстві, це означає, що: по-перше, позиція дослідника мусить бути верифікована (звірена) з християнством та ідеєю свободи народу, а по-друге, науковець зобов'язаний осмислювати дійсність (у тому числі й текстуальну) передусім у категоріях захисту, відтворення і розвитку нації28. Основоположником національно-екзистенціальної методології (переважно в художній формі) став Тарас Шевченко, у більшій чи меншій мірі розвивали цю методологію в руслі літературознавства О. Кониський, І. Нечуй-Левицький, І. Франко, Леся Українка, Д. Донцов, Є. Маланюк, Ю. Липа, О. Ольжич, О. Теліга, ранні У. Самчук та Ю. Шерех, Ю. Бойко, С. Андрусів, Л. Сеник, М. Жулинський, О. Пахльовська, С. Квіт та ін.
Типовим прикладом національно-екзистенціального мислення є методологічний принцип Івана Франка: "Все, що йде поза рами нації, се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування одної нації над другою, або хоробливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими "вселюдськими" фразами покрити своє відчуження від рідної нації"29.
До інших помітних методологій сучасності належать:
Неопозитивізм: А. Річардс, Ч. Огден, Т. Манро, М. Дессуар, Дж. Дьюї, С. Лангер, М. Вейц та ін.
Неотомізм (або католицька критика): Г. К. Честертон, Г. Марсель, Ж. Марітен, Е. Жільсон, Дж. Коук та ін.
Неомарксизм: Адорно, Гольдман, Габермас, Джеймсон, Лукач, Горкгаймер, Альтюсер та ін.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Андрусів С. М. Модус національної ідентичності: Львівський текст 30-х років ХХ ст.- Тернопіль-Львів, 2001.- 340 с.
2. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М. Зубрицької.- Львів, 1996.
3. Барт Р. Две критики // Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика.- М.: Прогрес, Универс, 1994.- С. 262-268.
4. Бахтин М. М. Из записей 1970-1971 годов // Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества.- М.: Искусство, 1986.- С. 355-380 с.
5. Башляр Г. Предисловие к книге "Воздух и сны" // Вопросы философии.- 1987.- No 5.- С. 109-112.
6. Башляр Г. Предисловие к книге "Поэтика пространства" // Вопросы философии.- 1987.- No 5.- С. 113-121.
7. Бгабга Г. Націєрозповідність (передмова до книги "Нація і розповідь") // Антологія світової літературно-критичної думки...- С. 559-561.
8. Бердяєв Н. Національність і людство // Сучасність.- 1993.- No 1.- С. 154-157.
9. Введение в литературоведение / Под. ред. Г. Н. Поспелова.- М., 1983.
10. Введение в литературоведение. Литературное произведение: Основные понятия и термины / Под. ред. Л. В. Чернец.- М., 2000.
11. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник.- К., 2001.
Loading...

 
 

Цікаве