WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Художній світ Миколи Вінграновського - Реферат

Художній світ Миколи Вінграновського - Реферат

нових віршів склали збірку "Поезії" (1971 p.). Серед нових привертають увагу дві невеличкі поеми - "На Псло, на Ворсклу, на Сулу...", яка в пізніших виданнях названа "Голубі сестри людей", і "Гайавата". Епічний розмах, що з'єднує фрагменти світу в концептуально-гармонійну цілісність, дозволяє назвати ці твори малими поемами:
Благословенна будь, оселе на землі,
На березі, над юною водою.
Де з діда-прадіда неквапною рукою
Ми творимо добро в душі і на столі.
Хай буде вічно так, як воно є...
("Голубі сестри людей")
Поетичні лики українських малих річок у їхньому земному характерному плині витворюють єдиний образ - ріку народного буття, віддзеркалюють український історичний усесвіт від часів Дажбога по сьогодні, яким його відчуває та мислить поет.
Поема "Гайавата" свідомо зорієнтована своєю ритміко-інтонаційною будовою на відомий твір Лонгфелло. Звичайне земне життя зі своїми щоденними клопотами й тривогами, статками й нестатками подається тут як найвище благо, у світлі якого всяке вигадане щастя є просто зайвим.
Привертають увагу також "дитячі" вірші "Поезій". У них - гармонійність, не-засмученість і особлива переконаність в істинності власних уявлень, що з віком полишає людину. У цих віршах висвітлилася природа таланту Миколи Вінграновського, котрий бере від дійсності рівно стільки, скільки потрібно для свободи та краси. І саме тому ця лірика однаково багато говорить і дорослому, і дитині.
З роками художній зір поета надзвичайно загострюється. Він прагне зафіксувати, утривалити в слові найтонші рухи природи й душі, ним керує вимога повноцінного, адекватного перекладання художнього світовідчуття в образ, котрий і є для Вінграновського справжньою дійсністю.
Виразним свідченням подальшого творчого розвитку письменника стала збірка "На срібнім березі" (1978 p.). Відбулося внутрішнє збагачення його лірики, підвищилася прихована, зосереджена в собі інтенсивність душевного життя. Наприклад, у вірші "В кукурудзинні з-за лиману" підбивається певний підсумок пережитого, осягнуте порівнюється з "невиказаними" на порозі зрілості думками:
А множество вже стало станом
Позаду мене в небесах...
І я заплакав над лиманом,
Де голубим сміявся птах!
І сама ця підсумковість, творча незабутність - драматичні. Це - драматичність таланту, мука творця, котрий завжди лишається більшим за власний витвір, хоча цього "ніхто не бачить".
У плані найповнішої самовіддачі розгортається й інтимна лірика Миколи Вінграновського, зібрана в книжці "Цю жінку я люблю" (1990 p.), але переживання його ліричного персонажа набагато ширші за особисті, вони наповнені спрагою віри й надії на те, що душа здатна перейти в щось вічне, суще:
Я тебе обнімав, говорив, цілував,
Цілував, говорив, обнімав - обнімаю,
Говорю і цілую - сльозою вже став
З того боку снігів, цього боку немає...
1984 р. вийшла просто дивовижна невеличка книжечка "Губами теплими і оком золотим", у якій органічно переплелися й картини природи, і спогади дитинства, й інтимна лірика, і предметна реальність світу, і химерія, і казка, і добра витівка, і гумор, і затамована жура: найбуденніші будні природи й людини постають як світова містерія. Потім були ще поетичні збірки, була велика книжка "Вибране" (1986 p.), у якій була представлена й проза. Поезія Миколи Вінграновського вся напружено зосереджена на "клятих питаннях" - і вічних, і нашої доби. Але його поезія переступає через декларативне та понятійне з'ясування цих питань буття особистості, нації, людства й оперує глибинними емоційними планами, образами уяви, драматичними картинами душевних переживань, з великою силою та пластичністю відтворює драматизм громадянського самопочування, громадянської місії українського поета другої половини XX ст.
Неповторна індивідуальність Вінграновського невловна й біжуча, як живе срібло. Його поезія - це стихія, у якій цілковито відсутня якась навмисна спрямованість, передбаченість, постійне переливання настроїв, станів, натхненна гра уяви. Ніколи не вгадати, про що він говоритиме за мить, що зрине дивовижно з глибинних нетрів його душі та який настрій хвилею його огорне й хвилею спаде, щоб поступитися місцем іншому. Ядро, осереддя, навколо якого розгортається весь вміст душевного життя й до якого все так чи інакше знову й знову повертається, усе невтримно тяжіє. Це - народ, нація, Україна в усій складності її історичної долі, у її незбагненності й невизначальності. Вона для нього - в усьому житті. Одна з основ душевної структури Вінграновського - його глибока, органічна народність і національність.
Українське слово постає шляхетним і вишуканим, легким і перевтільним, гнучким, усією своєю природою чутливим до найтонших нюансів думки й чуття. І водночас при всій легкоплинності, натхненності слова - воно в нього буває грізне, суворе, лапідарне, завжди ненапружено точне.
Поетична фраза Вінграновського найвищою мірою елегантна, пружна, не-обтяжена й водночас афористична. Вражають не просто лексичні, морфологічні, синтаксичні дива української мови, а її "слухняність" і "покірність" голосу поета, кожному відтінку його думки й почуття.
Майже одночасно з поезією Микола Вінграновський писав і прозу. Він створив кілька повістей та багато оповідань, і вони також стали важливоюсторінкою його творчості (особливо повісті й оповідання 1980-х pp.). Письменник виробив оригінальний стиль, який, по суті, відповідає поетичному письму. Сюжети прозових творів мають дуже відносну подієву основу й рухаються завдяки почуттям, якими автор щедро наділяє звірів, птахів, рослини й воду, - вони сполучені в єдиний, самому собі зрозумілий і достатній світ. Химерний, дивацький, перейнятий гумором, він випромінює світло духовної свободи, не занадто обтяжений дослідженням питань буття, але ці питання мовби навмисне випрозорюються в ньому. У Повісті "Кінь на вечірній зорі" (1986 р.) показана стоїчна витривалість українського народу, його життєлюбний дух; повість "Первінка" (1971 р.) відображає моральне становлення особистості; повість "Сіроманець" (1977 р.) - конфлікт цивілізації та природи; "Літо на Десні" (1983 р.) - безпричинність справжньої доброти.
Із прозових творів Миколи Вінграновського найкращими вважаються ті, у яких відтворено світ дитинства або сферу співжиття людини та живої природи (власне, Уся природа у Вінграновського вищою мірою жива). У повістях і оповіданнях 1980-х pp. письменник поетичними барвами поєднує світ людини та всього живого й "неживого" Зображуючи персонажі з фауни, Вінграновський виступає не лише художником, але й оригінальним, спостережливим натуралістом. Спостережливість автора межує з фантазією й часом у неї переходить. Ідучи від народної казки, митець натхненно одухотворює звірів і птахів, психологізує та злагіднює все це гумором, і часом здається, що, мабуть, і справді так могли подумати або сказати ці істоти.
Вічна для літератури тема дружби дитини зі звіром або птахом у Вінграновського має свою особливість: єдність живого світу, відчуття якої втрачено дорослими, немовби відновлюється в дітях. Діти для автора - це й особливе ставлення до життя, яке внутрішньо близьке і йому самому. Тому він з великою радістю пише вірші для дітей і про дітей, і в них, на думку Івана Дзюби, найбільше є собою, бо "...сягає тієї свободи самовираження, яка є тільки в дитинстві і яку згодом людина неминуче втрачає. Його "дитячі" вірші - принципово новаторські тим, що співмірні з дитячою уявою, з поетичністю дитячої душі. І проливають нове світло на природу всієї поезії Вінграновського як такої, в якій живе дарована людям у дитинстві безпосередність сприйняття світу, парадоксальність фантазії і душевна чистота. Зрештою, його дитячі твори - ніякі не дитячі (принаймні не спеціально дитячі): вони для всіх і про всіх. І тут - ще один напрям творчих можливостей поета, який і в майбутньому ще дивуватиме й дивуватиме нас..."
Усі згадані риси поетики Миколи Вінграновського вповні виявилися в його новому й на сьогодні центральному прозовому творі - романі "Наливайко" (1991 p.). Цей твір можна визнати явищем сучасної української літератури, у найщільнішому образному письмі якого розкрита трагічна й героїчна українська історія, а точніше - її увічнений поетом дорогий лик.
Микола Вінграновський увійшов в українську літературу в 1960-ті pp. Увійшов з гордою поставою, сильним голосом і "стодумною думою" про народ, про добу, про життя. Багато що змінилося з того часу. Сьогодні творчість Вінграновського всіма визнана як одна з окрас нашої національної літератури, один з її найяскравіших здобутків, відзначена Державною премією "Благовіст" і премією Фундації Антоновичів (США).
Loading...

 
 

Цікаве