WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Український поетичний авангард кінця ХХ ст. - Реферат

Український поетичний авангард кінця ХХ ст. - Реферат

заперечення стереотипів. Водночас чітко спостерігаються й відмінні риси: у футуристів 20-х поезія перейнята
наївним революційним пафосом, ренесансною вірою в перебудову світу та комуністичну утопію. У неоавангардистів не тільки відсутній будь-який пафос, більше того, визначальний настрій - похмурий, песимістичний ("чорний гумор"). Приміром, Семен Либонь проголошує: "Де ви ідеали? Девальвували"; Юрко Позаяк депресивно констатує: "Мені від щастя вити хочеться"; або Павло Вольвач песимістично підкреслює:
Земля змаліла. Знизивсь Місяць,
Лиш смерть одна - несходима.
Щось каже їй життя у відсіч.
Життя... Та скільки ж того дива.
* * *
Як морожений хек, позлипалась юрба.
Замість музики - скреготи й виляски.
І немає для чого тут жити. Хіба
Переписувать подумки вивіски.
Загорнути б цей світ, заорать, загребти...
Але він все чавунно сіріє.
А з ротів виростають колючі дроти,
Вириваючи м'ясо з мрії.
Непотрібна любов, ні печаль, ні відчай,
І та мрія нічого не варта.
...Тільки рідно мовчить по балках молочай,
...Тільки хтозна, що станеться завтра...
Неоавангардистські літгурти кінця 80-х pp. XX ст. - явища "сміхової культури", вивільненої з-під тиску тоталітаризму. У творчості молодих поетів вихлюпнулася справжня лавина непокори, ґрунтом якої стали раніше заборонені політичні анекдоти, "чорний гумор", поширений серед інтелектуалів. А предметом висміювання стали суспільна депресія та її вияви в психіці людини.
Поява авангардистських угруповань, серед яких особливо виділяються "Бу-Ба-Бу", "Пропала грамота" та "ЛуГоСад", - характерна ознака літературної доби кінця 1980-х - початку 1990-х pp.
13 квітня 1985 р. у Львові об'єдналися троє обдарованих поетів: Юрій Андрухович (Івано-Франківськ), Віктор Неборак (Київ), Олександр Іранець (Рівно) іа іл во-рили угруповання "Бу-Ба-Бу", головним завданням якого на початковому етапі буломасове спілкування зі слухачами та почергове читання віршів. Цей літгурт не мав теоретичної програми чи статуту, тобто не був офіційною організацією, але провів близько тридцяти літературних вечорів, характерною ознакою яких було поєднання декламаторської та театралізованої частин. Період найактивнішої діяльності "Бу-Ба-Бу" припав на 1987-1991 pp., а своєрідним кульмінаційним моментом у діяльності цього угруповання став фестиваль "Вивих-92", згодом з'явилися й перші колективні збірники поезій: була видана книга "Бу-Ба-Бу", а також поезоопера "Крайслер Імперіал". Ю. Шевельов, маючи на увазі авангардну поетику молодих авторів, назвав це об'єднання "кумедно-бунтівливо-шукально-випендрастим", оскільки гурт, як наймолодша поетична генерація, одним із перших кинув виклик літературному офіціозу, проголосив епатажне зруйнування норм традиційного віршування. Уже сама назва угруповання, утворена від початкових складів слів "бурлеск, балаган і буфонада", декларувала авангардність. У другій половині 1990-х pp. у нових суспільних умовах Карнавал поступово вичерпує себе, втрачає первісну ігрово-театралізовану модель, однак стиль, який репрезентувала група "Бу-Ба-Бу", продовжує користуватися популярністю.
Група "Пропала грамота" об'єднала київських поетів - Юрка Позаяка, Семена Либонь і Віктора Недоступа. У 1991 р. вийшов збірник цієї групи під такою ж назвою. У самій назві групи - досить промовиста вказівка на гоголівську традицію відтворення дійсності. Річ у тому, що творчість поетів цього угруповання розвивається в іронічному бурлескно-травестійному стилі. Вони широко застосовують рольову лірику, де герої - хіпі, бомжі, студенти, просто люди, які не сприймають радянських правопорядків і скептично ставляться до перебудови. У поезії цієї групи переважають урбаністичні мотиви, вона сповнена іронії, навіть є карикатурною, бо створюється враження, що тексти написані не поетами, а смішними арлекінами, блазнями, які ховаються за масками та ще й виступають під кумедними прізвиськами. Головне для авторів угруповання - цілковите перевтілення у своїх персонажів. Цією творчою настановою пояснюється той факт, що всі автори працюють під літературними масками.
У сучасній літературознавчій науці (А. Погрібний, І. Пізню, Л. Таран та ін.) поширений погляд на те, що авангардисти нової хвилі тільки руйнують застаріле, а самі неспроможні на талановиті, неординарні художні досягнення. Деякі критики (С. Жадан, Ю. Шерех, І. Пізню) твердять, що неоавангардизм, виконавши свою роль, вичерпав себе як естетичне явище.
Питання про художню повноцінність або неповноцінність неоавангардистських творів досі лишається дискусійним і потребує ґрунтовного дослідження критиків. Виконавши свою очищувальну роль, авангардизм, на думку критика О. Грищенко, стає традицією.
Характеризуючи політичну й літературну ситуацію в Україні XIX - XX ст., І. Франко колись зазначав: "Ніколи досі на ниві нашого слова не було такого оживлення, такої маси конфліктів, суперечливих течій, полеміки, різнорідних думок і змагань, тихих, але глибоких переворотів"; наслідком цього стало народження "молодомузівців" і "хатян", але найбільшою мірою - кількох синтетичних літературознавчих праць, одна з яких - "Історія українського письменства" С. Єфремова, яка запропонувала вперше канон українських письменників. Пізніше він багато разів і по-різному уточнювався (за словами М. Зерова), але наукова думка не перестає звертатися до нього й сьогодні. У 1990-х pp. поява різних рухів, угруповань і літгуртів нагадує, отже, ситуацію кінця XIX ст. - початку XX ст., але чи не народить вона Канон українського письменства хоча б XX ст., як це зробив С. Єфремов з XIX століттям - питання дуже проблематичне. У науці про літературу це питання є одним із найголовніших, тому що від того, яких авторів буде поставлено в когорти першого й наступних ешелонів, залежатиме не лише спроможність літературознавства як науки, але й визначення обличчя національної літератури в контексті світової.
Отже, аналізуючи й оцінюючи поетичний авангард кінця XX ст., головне - усвідомити, що, по-перше, авангардна лірика завжди лишається в тому моменті історії, у якому на потребу оновлення літератури вона бурхливо розвивається; по-друге, створення постійних естетичних цінностей не є органічною функцією авангардизму, радше він "звільняє місце" для створення таких цінностей.
Loading...

 
 

Цікаве