WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Український поетичний авангард кінця ХХ ст. - Реферат

Український поетичний авангард кінця ХХ ст. - Реферат


Реферат
на тему:
Український поетичний авангард кінця ХХ ст.
На думку критика В. Моринця, у сучасній українській поезії простежуються три стильові течії: традиційна, модерна й авангардна. Традиційній і модерній течіям приділяється багато уваги, а от питання про літературний авангард й ідейно-естетичну своєрідність авангардної поезії 80-90-х pp. XX ст. виявляються недостатньо висвітленими. Хоча на сьогодні майже ніхто не заперечує необхідності знати особливості розвитку сучасного літературного процесу, розмаїття стильових течій в українській поезії, здійснення цього важливого завдання все ж таки наштовхується на безліч складних проблем. Крім того, існує неоднозначність й упередженість в оцінці естетичних пошуків наймолодшої генерації поетів і їх ролі в літературному процесі.
Зародився авангард у роки Першої світової війни, набувши бурхливого розвитку в різних видах мистецтва, і відтоді активно заявляє про себе.
Авангардизм у літературі - це явище, що виникає періодично як реакція на певні процеси в суспільстві та в самій літературі. Це течія модернізму, його складова частина. У західноєвропейській літературі авангард після 20-х pp. активізувався в 60-ті pp.; у 80-90-ті pp. - у російській і українській літературах. Авангардизм виявився в певні періоди творчості Б. Брехта, П. Неруди, Д. Бурлюка, В. Маяковського, Й. Бехера, М. Семенка, Гео Шкурупія, В. Поліщука. У 20-ті pp. в Харкові існувала літературно-мистецька група "Авангард", очолювана В. Поліщуком.
Передумовою зародження літературного авангарду є кризові періоди розвитку мистецтва, яке застоюється, костеніє, тобто певний напрям або стиль вичерпують свої художньо-виражальні засоби й заважають розвитку літературного процесу в цілому, тому виникає нагальна потреба зруйнування попередніх естетичних систем, розчищення місця для зародження нових художніх явищ. Поетичний авангард ставить перед собою завдання - різке відмежування від старих, віджилих традицій і докорінне оновлення поетики на всіх рівнях: проблемно-тематичному, мовно-стильовому, жанровому, формальному. На цьому наголошують майже всі дослідники авангардизму (А. Погрібний, Л. Таран, В. Пахаренко, В. Моринець, Н. Білоцерківець та ін.). Наприклад, В. Моринець у статті "Сучасна українська лірика: модель жанру" пише: "Програмний постулат авангарду - це агресивність щодо традиції, поза якою він насправді позбувається всякого смислу". Суголосну думку в статті "Нарис української поетики" висловлює й В. Пахаренко: "Це мистецтво протесту і руйнування". Отже, авангардизму в літературі належить санаційна (очищувальна) роль.
В українській поезії XX ст. можна вирізнити три хвилі розвитку поетичного авангарду.
Перша хвиля - це так званий історичний авангардизм 1910-1930-х pp., представниками якого були Валерій Поліщук, Михайло Семенко, ранній Микола Бажан. Він був покликаний до життя гострою необхідністю очистити українську поезію від застарілих тенденцій - консервативності, хуторянства, народницьких ідей, що в першій третині XX ст. гальмували художні пошуки митців. Проте на початку 1930-х pp. усі естетичні здобутки поетів-авангардистів були нівельовані під тиском репресій і засилля соціалістичного реалізму як "єдино правильного творчого методу".
Друга хвиля - творчість поетів діаспори повоєнної доби (Юрія Тарнавського, Емми Андієвської) та деяких шістдесятників (Івана Драча, Миколи Вінграновського), що також містить певні вияви авангарду.
Третя хвиля - це так звана "нова хвиля", постмодернізм - відродження авангардизму в кінці 1980-х - на початку 1990-х pp. Представники цього стильового напряму: угруповання "Бу-ба-бу" (Юрій Андрухович, Віктор Неборак, Олександр Ірванець), "Пропала грамота" (Юрко Позаяк, Семен Либонь, Віктор Недоступ), "ЛуГоСад" (Іван Лучук, Назар Гончар, Роман Садловський); "Нова дегенерація" (Іван Андрусяк, Іван Ципердюк, Тетяна Майданович, Павло Вольвач, Олесь Ульяненко, Євген Пєшковський).
Слід наголосити, що не всі критики погоджуються з терміном "неоавангардизм". Так, наприклад, В. Моринець категорично стверджує: "Я наполягав би на єдиному визначенні напряму - "авангард", вважаючи існуючу різницю його дефініцій (постфутуризм, неоавангард) теоретично непродуктивною", а на думку Н. Анісімової, термін "неоавангард" має право на існування, оскільки, по-перше, ним означені цілковито нові естетичні явища в українській поезії зазначеного періоду; по-друге, цим поняттям акцентується певна відмінність, окремішність виявів авангардизму в поезії 1920-х pp. і кінця XX ст.
У середині 1980-х pp. розпочався могутній процес відродження української культури, проте ще досить тривалий час вона лишалася за своєю суттю заангажованою, з відчутними рецидивами тоталітарного мислення. Потрібна була справжня революція в естетичній свідомості, аби в літературу ввірвався свіжий, вільний від колишніх пут струмінь, жива думка, не скута ланцюгами ідеологічних приписів. Цю роль і мав виконати неоавангардизм, який слід розглядати як явище масової культури. Головне - усвідомлювати, що поява неоавангардизму цілком закономірна й покликана до життя умовами постколоніального суспільства.
Зараз багато мовиться про те, що неоавангардизм - це явище кічу (англ. kitchen - кухня), жанр масової культури, що спирається на фольклорні взірці й має виразне дидактичне спрямування). Основним завданням поетичного авангарду кінця XX ст. і стало розтлумачити це поняття.
За умов комерціалізації літератури, коли держава перестала фінансувати видання творів, письменники змушені виступати й менеджерами, боротися за читача-по-купця своїх творів. Тому митцям часто доводиться йти назустріч смакам масового читача. Так виникає масова література: у прозі - детективи, трилери, мелодрами, антиромани, кримінальні романи, література абсурду тощо.; у поезії - вірші-па-родії, вірші-колажі, "поезоопери", "пісеньки", "поетичні шоу", "конкретна поезія", комп'ютерна лірика тощо. Існує й інша література, призначена для небагатьох шанувальників, для інтелектуальної еліти. Таку літературу називають елітарною.
Визначальна риса авангардної поезії 1980-х pp. - карнавалізація (ідею Карнавалу неоавангардисти сприйняли від російського вченого Михайла Бахтіна, вона обґрунтовується в його праці "Франсуа Рабле і народна культура середньовіччя та Ренесансу"). У 1980-ті pp. ідея Карнавалу стала
Loading...

 
 

Цікаве