WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → «Тигролови» чи «Людолови»? Тоталітарна система як вона є (за творчістю Івана Багряного) - Реферат

«Тигролови» чи «Людолови»? Тоталітарна система як вона є (за творчістю Івана Багряного) - Реферат

лабіринтах внутрішньої тюрми НКВС, у якій він, очорнений чиєюсь підлою намовою, змушений пройти всі "дантові кола" тортур, нічних допитів, образ, знущань, провокацій кривавої єжовської епохи. І знову, як за Григорієм Многогрішним, так і за Андрієм Чумаком, вивищується постать їхнього творця, який "наділив" своїх героїв власними переживаннями, а головне - спогадами, враженнями, сподіваннями. У романі автор наголошує: "Людина - це найвеличніша з істот. Людина - найнещадніша з усіх істот.Людина - найпідліша з усіх істот. Як тяжко з цих трьох рубрик вибрати першу для доведення прикладом".
"Сад Гетсиманський" не мав такої популярності, як памфлет "Чому я не хочу вертатись до СРСР?", але преса вшанувала твір захопленими відгуками: це був, по суті, перший у світовій літературі художній твір про страшний другий світ "шостої частини світу" - світ внутрішніх тюрем НКВС, концтаборів, етапів, допитів, провокацій Багряного-гуманіста. Сучасний польський літературознавець Юзеф Лободовський зазначив: "З одного боку, книжка Багряного є разючим документом радянської дійсності, який перевищує силою вислову все, що дотепер на цю тему було написане, а з іншого боку - є виразним свідченням глибинного гуманізму автора, що на самому дні пекла зумів роздивитись людські риси навіть у найозвіріліших особах". Критики також відзначають емоційно-пружний, експресивний, Поетичний стиль.
Після "Саду Гетсиманського" побачили світ повість "Огненне коло" (1953 p.), у Яке потрапила під Бродами в Другу світову війну українська патріотична юнь, віршований памфлет "Антон Біда - герой труда" (1956 p.), роман "Маруся-Богуславка" (1957 р.) - перша частина задуманої трилогії "Буйний вітер" - про долю української молоді в сталінській системі, роман "Людина біжить над прірвою" (1965 p.), твори для дітей, яким автор надавав особливого значення, - "Казка про лелек та Павлика-мандрівника" (1947 p.), "Телефон" (1960 p.).
Неабияку цінність у творчому доробку Івана Багряного має його повість "Огненне коло", яка оповідає про трагедію під Бродами, про "одну з найтяжчих тем усієї нашої визвольної боротьби" - так охарактеризував її сам автор у зверненні-післямові до читача. Художнє полотно виходить за рамки повісті. Це не тільки повість, але й трагедія, і містично-психологічний трилер, в основі якого - криваві події недавньої української історії. Він - про трагічну загибель української дивізії "Галичина", сформованої в структурі німецьких військ і розтерзаної двома могутніми й жорстокими арміями - фашистською та радянською - на теренах Львівської області влітку 1944 р.
На порозі свого передчасного згасання від хвороби вимореного серця та розшматованих туберкульозом легенів Іван Багряний намагався завершити написаний у 1948-1949 pp. роман "Людина біжить над прірвою". Характеризуючи цей твір, відомий український літературознавець Василь Гришко зазначав: "Це - безперечно видатний вклад у сучасну українську літературу, бо це в нас таки перший, синтетично-художній, а не просто мемуарно-хронікальний, твір великопрозового жанру про трагічно-героїчну долю приреченої на загибель, але затятої в своєму протиставленні ворожим силам української людини в ситуації чужої війни на її "не своїй" землі. Та головне - це також перший такого характеру твір, що трактує в нашій літературі цю тему не в поширеному в нас поверховому "ура-патріотично-му", а в чисто людському й загальнолюдському плані, хоч, звичайно, в українській конкретизації загальнолюдського. Причому сам життєвий матеріал, на якому побудовано твір, як видно, є великою мірою навіть автобіографічний, але він настільки художньо узагальнений і піднесений до рівня історичної типовості й філософсько-символічної значимості, що набуває у творі часом епічно-поетичного звучання, сягаючи в кульмінаційних місцях аж до міфотворчості. Власне, саме цей твір є чи не найяскравішим зразком художнього втілення типово "багрянівськими" засобами типово "багрянівської" теми-ідеї - перемоги людини на іспиті людського в ній у межовій для неї ситуації". ,
Багряний був ще й поетом, який більше за все цікавився суспільно-політичними проблемами рідного краю й народу, тому й до літератури підходив із суспільно-політичної точки зору, трактуючи її як засіб досягнення певної мети, тобто до поширення суспільно-політичних ідей і поглядів. Його вірші, як і вся літературна та публіцистична творчість, мають виразне ідейно-політичне та патріотичне спрямування. Багряний прагне приголомшити читача, полонити його та змусити йти за ним чи прийняти його думки та погляди. Для цього він користується різними поетичними засобами, тропами та фігурами, які роблять його вірші "промовистими". У них багато публіцистики та декларативності, тому що поет прагнув виразити в них свої патріотичні думки й прагнення якнайбільш голосно. Поезія Багряного бадьора й оптимістична.
Богдан Романенчук, оцінюючи творчість Багряного, зазначав, що той "...був, без сумніву, талановитим письменником, але в ньому сперечалися дві протилежності: поезія і політика. Він пішов за покликом політики і віддав їй на поталу поезію... Але така вже природа політичного письменника, зокрема такого, як Багряний, який дивився на поезію очима суспільника, для якого поетичний твір має бути відображенням природи чи дійсності і виразом чи ілюстрацією суспільно-політичних ідей і потреб..."
Письменник ніколи не мав спокою, душевного ладу для творчості ні в Радянській Україні, ні в еміграції, серед таких самих вигнанців, як і він, бо мав чутливу, романтично окрилену душу художника ("моя душа від природи - душа поета і митця"), душу поранену й тіло виморене, мав силу-силенну творчих задумів, плекав великі надії на творче усамітнення та душевний спокій. Ще у вересні 1961 р. він писав Григорієві Костюку: "Стільки задумів лежить не здійснених, вже виношених, вже розпрацьованих, але не доведених до завершення речей! І чи зможу я їх завершити..." На жаль, не судилося. 25 серпня 1963 p., так і не здолавши тяжкої хвороби, Іван Багряний помер. Було йому 56 років.
Іван Багряний усе життя "біг над прірвою" з вірою в людину, прагнучи запалити в ній невгасиму іскру, яка б освітила шлях із чорної прірви зневіри, приниження та знеособлення в безсмертя. Він поспішав, боровся відчайдушно, знесилювався та знову духовно окрилювався, запалювався гнівом - і страждав, охоплений співчуттям до людини, спрагою милосердя та невимовним болем серця, піднімав її до висот божественного творіння, бо вірив у тріумф людської гідності на межі боротьби та страждань.
В Україні життєвий подвиг письменника було оцінено вже після здобуття незалежності: у березні 1992 р. Івана Багряного посмертно нагороджено найвищою відзнакою нашої держави - Державною премією України імені Тараса Шевченка.
Loading...

 
 

Цікаве