WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Символіка поетичного світу В. Стуса - Реферат

Символіка поетичного світу В. Стуса - Реферат

зігріває ліричного героя серед зими, холоду й снігу, рятує від морозу справжнього й символічного, який прагне знищити все живе в людській душі:
Мені зоря сіяла в вікно. І благодать -
Така ясна лягла мені на душу
Смиренну, що я збагнув нарешті:
Ота зоря - то тільки скалок болю,
Що вічністю протятий, мов огнем.
("Мені зоря сіяла нині вранці...")
Сонце - це кохання, вогонь, блискавка, натхнення, їх поетові вдалося зберегти й у Сибіру.
Вода, річка символізує в Стуса, як і в народнопоетичних творах, плин часу. Тому згадки про нашу історію часто супроводжуються описами течії, бо українська доля ніколи не була легкою та спокійною:
Несуться бистриною
Розгонисті слов'янські байдаки...
Символіку часу та простору в поезіях В. Стуса не можна розглядати в якомусь одному значеннєвому ключі, оскільки хронотоп осмислюється поетом і переживається його ліричним героєм як явище дуже складне, багатопланове, що виявляється як невиразна, невизначена сутність. Тому ми звернемо увагу на найголовніші аспекти цієї проблеми. Перш за все привертає увагу те, що для ліричного героя Стуса взагалі не існує простору й часу в їх звичайному розумінні. Ні простір, ні час не постають придатними для вимірювання якимись величинами. Час невизначений, його немає в нашому погодженому загальноприйнятому вимірі. Час не з'являється через хвилини, години, дні, місяці, роки:
...людське життя, хоч надією
довжу його віки.
Час ділиться на існування й неіснування чогось дуже важливого для ліричного героя:
Я спекався тебе, моя тривоже.
Немає світу. Я існую .сам.
У зв'язку із цим важливими стають поняття життя та смерті як можливих способів перебування у світі.
Так зване неіснування позначається поняттям ночі, тобто теж одним із часових вимірів, однак дійсність, на противагу, не названа днем. Отже, дня як такого не існує, ніби не існує дійсності, вона тільки здається. Таким чином, наявність смерті зовсім не означає існування життя, тобто без життя не існує смерті, а без смерті - життя.
Ніч, смерть, неіснування виступають як сутності найбільш реальні, актуальні. Дні ж постають божевільною низкою, де жодний окремий день нічого не важить, оскільки самостійно не існує.
Отже, розмитість усього існування, усіх найважливіших сутностей доходить до крайньої межі, пригнічує. І здається, нарешті знайдене хоч якось означене часове поняття, уявлення. Воно постає через слово "вічність". Саме вічність є реальною, але невимірною. Вона стає критерієм самого існування часу.
Хай шлях - до раю, пекла чи полону -
усе пройди і винести зумій.
Торуй свій шлях - той, що твоїм назвався,
той, що обрав тебе навіки-вік.
Слід зауважити, що вічність - це повна відсутність меж, вимірів, часових одиниць. Однак у художній естетиці В. Стуса поняття набуває не притаманного йому символічного значення - єдино можливий і реальний вимір сутності буття.
Таким чином, можна виділити кілька символічних аспектів сприймання часу в поезіях В. Стуса. Ніч - неіснування, смерть; вічність - поняття непересічної сутності, безсумнівної та незаперечної. Саме вічність є позитивним символом. У ній не існують поняття "неіснування", "живої смерті", "німоти", "божевілля".
Час є чимось космічним, безкінечним, не вимірюваним, тим, що не підлягає тлумаченню та сприйманню органами чуття.
Так само складним і багатоплановим постає в поета розуміння простору. Він може існувати як категорія суб'єктивна. Ліричний герой існує в уявному просторі, з якого змушений повертатися в реальність:
Наснилося, з розлуки наверзлося, З морозу вклякло, з туги - аж лящить.
Загалом світ - це розмите в космічному просторі самошукання, він не має окреслених меж.
В безодні - ти. А погорою -
Веселий бенкет божевіль.
Простір у поезіях Василя Стуса виразно моралізується, тобто набуває морального, оціночного забарвлення. Виникає символічне просторове протиставлення "Україна - Сибір", де Сибір - це обмежений простір, затісний для ліричного героя, простір його страждання. Україна стає морально-просторовою та часовою квінтесенцією. З одного боку, це позитивний символ, з іншого боку, саме її болюче існування породжує внутрішнє страждання ліричного героя, продукує безкінечний простір і час його страждань. Україна перебуває поза реальним простором і часом.
Отже, розмитість і часових, і просторових вимірів доходить до того, що герой взагалі зневірюється в існуванні самої реальності.
Таким чином, можемо дійти висновку, що часопростір у поезіях В. Стуса постає через протилежні символи, найголовнішим з яких є символ вічності, символ найбільш позитивно означений, незаперечний.
Найбільш активно символи виявляють себе на емотивному рівні. Емоції впливають на творення сенсу й актуалізацію образів.
Емотивний рівень - це тло для суцільної метафоризації, а отже, і до наскрізної символізації.
Емоції смутку, печалі, туги, відчаю, тривоги, безнадії з відповідними символами - це з константи індивідуального стилю В. Стуса:
Думою тугу розвію,
Щоб був я завжди такий...
Крізь біль і тугу все ж таки пробивається промінь надії, віра у високі звернення:
...яким мене мати вродила
і благословила в світи.
І добре, що не зуміла
Мене од біди вберегти.
Крізь гіркоту просвічується й надія, що передається поетикою звертань до Господа:
Господи, гніву пречистого
Благаю - не май за зле.
Де не стоятиму - вистою.
Спасибі за те, що мале
Людське життя, хоч надією
Довжу його в віки.
Зауважимо, що Бога як символ совісті людської, віри в добро та справедливість Стус згадує досить часто. Поет звертається до Бога в часи, коли йому нестерпно важко, він шукає в ньому опори, дивиться на своє життя крізь призму Божих заповідей:
О Боже мій, така мені печаль,
І самота моя така безмежна,
Нема - вітчизни.Око обережно
Обмацує дорогу - між проваль:
Ото - мій шлях повернення.
Інколи Бог у поезії виступає як символ кари за вчинене зло.
Амплітуда настроїв митця величезна, вона сягає катастрофічної перенапруги. Усе частіше в його поезіях ("В мені уже народжується Бог", "Сто дзеркал спрямовано на мене") з'являються релігійні образи, звучать молитовні інтонації, вірші-сповіді переростають у клятви-запевнення: вистояти, здолати зневіру, упевнитися в силі духу, вибороти для себе надію на свою правоту, утвердитися в стоїчності цього протистояння, свого щоразу посилюваного спротиву владі як силі, що обмежує його свободу, ущемляє можливості вибору.
Як бачимо, у поетовій свідомості поступово утверджується думка про вищу доцільність страждань, бо гіркі переживання й різкі зміни настроїв, мрій, спогадів викрешували іскри поезії. Поетом пише біль, а не закута в систему світоглядна засада, ненависть чи злоба. Тому, щоб сприйняти й поезію В. Стуса без упередження й без нарочитої ідеологізації кожного образу чи символу, необхідно вийти на відповідний масштаб чуттєвості та уяви. Більш того, слід ураховувати, що домінуючим ліричним самопочуттям поета були віра та трагізм. У цілому творчість митця слід розглядати на історичному тлі відображеної ним реальності, у системі його поетики й художньому контексті творчості В. Симоненка, Л. Костенко, М. Вінграновського й І. Драча.
Феноменальність Стусової авторської манери полягає ще й у тому, що в нього практично немає невдалих поетичних ходів, нема "поганих" слів, слів тривіальних - усе на своєму місці, кожен елемент тексту вписується в цілісну структуру. Кожна поезія, кожне слово - це знак, який символізує певний настрій, певні почуття й думки поета. Більшість віршів відзначається різноманітністю рим, інтонаційною та мелодійною гнучкістю, вони вичерпно передають порухи душі та відкривають нові грані поетичної думки. Вірші народжуються на тих рівнях душевних злетів і зламів, які відповідали його внутрішнім станам. Ми не зазнали ані голоду, ані репресій, теж мусимо віддавати всі сили на захист і збереження духовного спадку сучасної України.
Loading...

 
 

Цікаве