WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Символіка поетичного світу В. Стуса - Реферат

Символіка поетичного світу В. Стуса - Реферат


Реферат
на тему:
Символіка поетичного світу В. Стуса
Василь Стус - один із найбільш поетів XX ст. У новітній українській поезії його ім'я стоїть на чільному місці не тільки тому, що світлий образ цієї людини став символом незламності людського духу й національної гідності. Це самобутній поет, схильний до філософського заглиблення й високого рівня самодостатності поетичного слова й водночас - до синтезу глибинних джерел традиційного українського образотворення й поетичної мови XX ст.
Поезія В. Стуса - це насамперед творчість великого таланту, непересічного обдарування. Глибока щирість і потяг до добра зумовили появу поета Канону, поета на всі часи, або, як говорив Дайте про таку творчість, поета назавжди.
Поезія В. Стуса доходить до нас, як світло далекої зірки. Його ім'я ввійшло в життя нашої країни на потужній хвилі національного відродження й державного утвердження України. Пізнання Стуса широким загалом його земляків відбувалося паралельно з руйнуванням ідеологічних табу й відкриттям покладів нового знання про минуле й сучасне України, в екстазі мітингового самоутвердження, у радісному майві синьо-жовтих знамен, у величній скорботі жалобного походу й переховання поета та його побратимів у рідній землі... Ця незабутня сторінка нашої історії освячена іменем Стуса.
Перше сприйняття Стуса як поета невід'ємне від героїки його Долі й Чину - і це закономірно. Та час спливає, свята змінюються буднями, життя невблаганно ставить перед нами свої жорсткі прагматичні завдання, загальні гасла, якими б справедливими вони не були, і художнє явище постає в усій складності, у своїх реальних вимірах, в історичній перспективі. Загальне сприйняття Стуса вичерпує себе й може звестися до штампу. Треба зробити все, щоб не перетворити дорогу для нас постать на новий офіцизм, не створити нового культу й нового міфу.
В. Стус - поет ліричного складу, у нього майже немає сюжетних творів, переважають медитації, позначені філософізмом та інтелектуалізмом. Характерна метафоричність образного мислення є дещо незвичайною, тому твори його сприймаються інколи важко. Але після глибокого аналізу поезії ми цілком спроможні свідомо засвоїти творчість В. Стуса. Найменш дослідженою є символіка його поезії. Отже, спробуємо простежити, які символи використовує у своїй поезії В. Стус і чи збігаються ці образи з образами-символами народної поезії.
Символ - це багатозначний образ, який поєднує між собою різні плани художнього відтворення дійсності на основі їх суттєвої спільності, спорідненості. Символ - це завжди образ, а образ може стати символом лише за певних умов. Зараз упевнено можна сказати, що в поетичній свідомості українців послідовно простежуються одні й ті самі образи-символи (або їх варіанти). Вони сягають корінням у глибину національного світогляду та світосприйняття. До якого б напряму, методу, школи не належав той чи інший письменник, набір базисних символів у його поетичній комірці має народнопоетичні корені. Спільна основа у вживанні основоположних символів у народній поезії, поетичному світі українських романтиків Тараса Шевченка, Лесі Українки, Василя Стуса є очевидною та природною. її оригінальність пов'язана з національним мисленням, заглибленим у народну міфологію.
У народних творах дуже поширеним є символ ночі. Згідно з уявленнями наших предків ніч - це найбільш важлива для життя людини часова доба. Але пізніше під впливом християнства ніч почала асоціюватися з темними силами, стала небезпечною. Тобто ніч стає чорною, злою та водночас могутньою. Прадавні українці вірили, що саме ніч дарує життя та приносить одужання хворому. Вона також часто асоціюється зі сном, смертю, символізує зубожіння, суспільну стагнацію.
Для символічного розуміння води в народній поезії важливу роль відіграє її стан. Якщо вода чиста та прозора - це на добро, а якщо брудна, каламутна, то це означає перспективу плавати бурхливим морем. Тому часто поет - це човен, який сміливо намагається протистояти численним негараздам і перешкодам, що зустрічаються в бурхливому морі життя. Також може означати певну межу, що лежить між долею та недолею. З-за моря приходять усілякі біди, нещастя, але саме там і шукають Долю.
У народних творах різних жанрів одним з найпоширеніших символів є місяць. З одного боку, це нічне божество, Боже око, у замовляннях - повновладний князь нічного світу, пов'язаний зі світом мертвих, а з іншого (у весільній обрядовості) - це молодий. Найчастіше згадується в народних легендах молодий місяць (молодик).
Сенсом життя В. Стуса була любов до України. Поет жив, марив і снив на чужині Батьківщиною: Києвом, Дніпром. За кожним помислом, за кожним словом - Україна:
За мною Київ тягнеться у снах.
Зелена глиця і темна червінь
достиглих черешень. Не зрадьте, нерви -
попереду - твій страх, твій крах, твій прах
Прослалася дорога - вся в снігах
і простори - горбаті і безкраї -
подвигнуть розпач. О коханий краю,
ти наче посаг мій - у головах!
Навіть у похмурих північних пейзажах Стусові бачилася Україна:
На колимськім морозі калина
зацвітає рудими слізьми.
Неосяжна осонцена днина,
і собором дзвінким Україна
написалась на мурах тюрми.
("На колимськім морозі калина")
Земля, небо, море, степ, поля та ліси, тварини й рослини виступають як невід'ємні атрибути України, бо й пейзажі, і тваринний світ усе одно відтворюють флору й фауну нашої Батьківщини, а не далеких чужих країв:
На Колимі запахло чебрецем
і руто-м'ятою, і кропивою.
У роздумах над долею України, над власною долею поет часто вдається до бінарної опозиції "ніч-день". Особливо ця опозиція присутня в збірці "Зимові дерева", у якій Стус згадує 17 разів про ніч і 16 разів про день:
А що було - великі напасті
негоди, ночі без свічок,
і кожен день - ворожі нападки,
а те, що є? - про те мовчок.
Нічні страхіття - це не міфічні істоти, а "нечиста сила" новітнього часу. Уночі ліричного героя Стуса мучить безсоння, приходять важкі думи, ніч "протовпиться, як п'яниця, по кімнатах, стінах шастає". Але ліричний герой Стуса впевнений, що ніч не дозволить йому остаточно втратити зв'язок із Батьківщиною:
Ти вже не згинеш, ти двожилава,
земля, рабована віками,
і не скарать тебе душителям
сибірами і соловками.
У порівнянні з народною поетикою, вода як символ згадується у Стуса 9 разів. І майже ніколи не перебуває в спокійному стані. Вона символізує життя самого Стуса, життя людини загалом, життя поета, митця. Утворах часто йдеться про річку, скуту кригою, тобто суспільний устрій заважає поетові насолоджуватись життям, рухатись уперед. Поет ототожнює себе з човном, що пливе в пошуках свого берега:
А човен побивається об здвигни
Повсталих хвиль, твердих, немов стовпці.
("Наснилося, з розлуки наверзлося...")
Берег - це символ високодуховної Батьківщини, де людський дух отримає вимріяну волю, можливість самовираження тавдосконалення. Його човен прагне дістатися туди першим, не лякаючись покинути рідний берег, прямуючи "на течію, на вир, начорториї, весна правдує серцем, як веслом весна, збігає, і збігають роки..." Закинутий у в'язницю, В. Стус зображає свій душевний і фізичний стан у вигляді символічного образу нового необжитого човна (поезія "Минає час моїх дитячих вір"). Берег тут стає символом далекої Батьківщини, родини, і невідомо, чи вдасться до них повернутися ("ніщо не скаже тобі про повернення"). Разом з тим поет почуває себе відірваним від себе самого, тобто берег є також символом можливості отримати своє "Я" цілісним, віднайти себе:
Давно забуто, що є - жити,
І що є світ, і що є - ти.
У власне тіло увійти
Дано лише несамовитим.
У Стуса, як і в народній поезії, присутня бінарна опозиція "сонце - місяць". Місяць - тільки атрибут ночі й згадується один раз:
Куріють вигаслі багаття,
Собаки виють до зірок,
А в річці місяць, мов латаття,
Доріс до повні і думок.
("Куріють вигаслі багаття...")
Натомість зоря 8 разів
Loading...

 
 

Цікаве