WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Роман Ліни Костенко «Маруся Чурай» – перлина української літератури XX ст. - Реферат

Роман Ліни Костенко «Маруся Чурай» – перлина української літератури XX ст. - Реферат

реальністю зображуваної епохи, не зміщуючи часових пластів і не силкуючись витлумачити ідею, вилущити її зі шкаралущі подій, а даючи можливість цій ідеї формуватися в цих подіях, просвічуватися крізь них".
Маруся - тонка талановита натура, дитя любові. Цільність її характеру й велич душі беруть початок із гармонійних стосунків її батьків. А роздвоєність Грицевої душі - це, мабуть, продовження життєвої поразки його батька - запорозького козака Бобренка, що "став домашніх хоругв хорунжим" і психологічно опинився під п'ятою своєї вічно незадоволеної жінки. Життєвий вибір зумовлює й обставини смерті. Батько Марусі - Гордій Чурай - загинув як хоробрий козак, страшною, мученицькою, але славною смертю - про його героїчну загибель співають кобзарі, а батько Гриця загинув безславно - втонувши разом із возом у річці. Та й Гриць помер зовсім не так, як належить козакові. Таким чином, використовуючи історичний сюжет для актуалізації багатьох загальнолюдських проблем усіх часів, Ліна Костенко показує, що люди в будь-який час могли займати в житті різні позиції. Одні вибирали правду, вірність, смерть, а інші завжди шукали теплого місця, легкої справи:
І Вишняківські голови на плечах,
І Чураївські голови на палях...
Батько Марусі й такі, як він, як і сама Маруся, зажди вибирали в житті шлях правди й тому гинули в славі. Таким бачила дівчина й свого козака Гриця. Та в житті він виявився дрібнішим і приземленішим, ніж у бою. Козак, коли довелося вибирати між своєю душею та забезпеченим життям, тримається ґрунту, матеріальних статків. Навіть любов до Марусі неспроможна визволити Гриця від впливу матері. Така роздвоєність і приводить Гриця до зради.
Цей мотив - мотив зради - виконує у творі важливу роль, бо ставлення до зради так само є чинником протиставлення персонажів. Уперше це виявляється на суді, коли посланець із Січі каже:
Що ж це виходить? Зрадити в житті
Державу - злочин, а людину - можна?!
Цей мотив є ключовим також і в гетьманському універсалі:
Вчинивши зло, вона не є злочинна,
Бо тільки зрада є тому причина.
Гриць Бобренко передусім зрадив ту половину душі, яка дарувала йому свободу, а потім зрадив і кохання.
Іван Іскра - духовний побратим Марусі Чурай. Він любить дівчину всією душею та двічі рятує її життя. Між Іваном Іскрою й іншими персонажами (Вишняк, Горбань) - соціальна, психологічна й передусім світоглядна прірва.
Напевно, національний характер українця неможливо звести до якоїсь середини між антиподами - вільним козаком, що з піснею йде на смерть, і закопаним у землю "комариком", який тремтить над своїм майном, але за віки все ж таки витворюються певні стереотипи національного характеру. На жаль; останнім часом актуалізується пристосуванський етнопсихологічний тип українця, і чомусь затирається тип хороброго, волелюбного лицаря духу. Народна пісня також втрачає своє значення в сучасній Україні, однак співучість усе ще вважають основною рисою національного характеру.
Наче у двох паралельних площинах живуть Маруся та її пісня. Знайомство з Марусею відбувається тоді, коли вона вже не співає:
Прощайте, хлопці. Бийтесь до ладу.
А я вже вам і пісні не складу.
Події з життя Марусі Чурай тісно пов'язані з історією життя цілого народу, оскільки її пісні виражають глибинний сенс історії:
Коли в похід виходила батава, -
її піснями плакала Полтава.
Що нам було потрібно на війні?
Шаблі, знамена і її пісні.
Звитяги наші, муки і руїни
безсмертні будуть у її словах.
Вона ж була як голос України,
що клекотів у наших корогвах!
Отже, поетеса підносить роль митця в історії. Маруся Чурай, дівчина з Полтави, стала душею України, оскільки пісенним словом виражала найглибинніші думи свого часу. З іншого боку, вона зі своїм поетичним словом була й совістю людського існування. Ставленням до пісні персонажі роману виявляють свою суть, рівень своєї духовності. Так, полтавські міщани здебільшого розмежовують пісню та її творця. Це свідчить, що митець залишається незрозумілим і приреченим на самотність. Натомість на захист Чураївни та пісні як нерозривного цілого стає духовне братство Марусі - Іван Іскра, Лесько Черкес і сам Богдан Хмельницький:
І дивував, безмірно дивував, -
що от скажи, яка дана їй сила,
щоб так співати, на такі слова!
Останній розділ роману має глибоко символічну назву - "Весна, і смерть, і світле воскресіння". Маруся втратила сенс життя в той самий момент, коли вона усвідомила зраду Гриця. Аби заглушити нестерпний душевний біль, дівчина шукала фізичної смерті, натомість смерть знайшла Гриця. Від цього біль дівчини сягнув граничної межі й наче виніс її поза реалії життя. У суді Маруся ніби перебуває в іншій площині. Вона мовчить, і ця мовчанка свідчить про те, що вона залишилась наодинці із собою, замкнулася у своєму болю, витіснивши будь-яку можливість діалогу із зовнішнім світом. Життя без любові (зрада любові) для Марусі - приречення на смерть, але не судилося їй скінчити життя самогубством, та й катові не довелося здійснити вирок. Мабуть, не такий життєвий фінал судився Марусі Чурай. її шлях не міг завершитися фізичною смертю, мало бути воскресіння. А воскресіння не може бути без очищення. Очевидно, ті дев'ять розділів роману - це шлях очищення, звільнення від земного, тлінного, шлях до воскресіння Духу. Таке міркування підтверджує назва останнього розділу. Зрештою, усі розділи, центральним персонажем яких є Маруся, своїми назвами знаменують етапи її шляху. Сповідь самій собі, яка поволі виводить дівчину з заціпеніння, дає змогу ще раз прожити в думці всі ключові моменти свого життя, переосмислити події, дарує здатність усепрощення. Момент усвідомленого прощення передує самій прощі. І проща - головний етап оживлення душі. Долаючи шлях від Полтави до Києва, минаючи Лубни - столицю кривавого Яреми Вишневецького, Маруся бачила страшну картину страждання свого народу, спустошену землю, напівживих від голоду людей, але водночас відчувала тепло й доброту зовсімнезнайомої, а виявилося, рідної душі - і вже особиста трагедія не затуманює погляд. Оживши серцем, Маруся відгукнулася пронизливою піснею на біль сплюндрованої Вишневецьким землі - єдиний раз упродовж цілого роману "слова самі на голос навернулись". Таким чином, особиста драма Марусі Чурай уписується в контекст тогочасної загальноукраїнської історії, самий дух якої проймає кожен рядок твору, відблиски її заграв світять на обличчях усіх без винятку персонажів.
Роман у віршах Ліни Костенко, по суті, не має нічого спільного з усім тим, що досі було написано про легендарну поетесу, авторка вийшла з річища традицій опрацювання історичної теми, упродовж роману вона творила свою особисту традицію (постановка завжди актуальних для історичного буття народу проблем, уміння побачити важливий духовний зміст у подіях, які давно відшуміли й лишилися тільки рядком літопису, народним переказом, сивою легендою чи сухою датою). "Маруся Чурай" Ліни Костенко, - зауважував М. Слабошпицький, - не просто наша обікрадена й поганьблена історія, не тільки художня енциклопедія життя українського народу середини XVII ст. Це - історія, яка осмислює саму себе, мисляча історія. Це партитура вічних мотивів духовного буття народу... Якщо в національному письменстві є такі твори, як "Маруся Чурай", значить, воно не безнадійне, і не безнадійна доля того слова - воно виживе й вистоїть у цьому складному й трагічному світі, який не має сентиментів до жодного народу".
Loading...

 
 

Цікаве