WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Під тягарем камінного хреста. (за творчістю Василя Стефаника) - Реферат

Під тягарем камінного хреста. (за творчістю Василя Стефаника) - Реферат

про Стефаника як про "геніального русина". Одна за одною виходять збірки його новел і їх переклади.
Від 1908 р. до 1918 р. Стефаник був послом австрійського парламенту від радикальної партії, дуже пильно виконуючи свої обов'язки посла на Покутті. Перша світова війна залишила глибокий слід у житті та творчості письменника. Пережите під час війни та щира атмосфера спілкування з близькими друзями після вимушеного п'ятнадцятирічного мовчання повернули Стефаника до творчості. Новелою "Діточа пригода" (1916 р.) розпочався другий період творчості Василя Стефаника.
Чимало у Василя Стефаника новел про дітей. їхня доля, як і майбутнє рідного народу, дуже хвилювала його. Діти з "Новини" - це "мерці", їх приреченість така ж очевидна, як і доля батька - Грицька Летючого. Трагізм тут не тільки у вбивстві батьком дочки, айв усвідомленні того, що смерть легша за життя. "Кленові листки" - твір про дітей без дитинства. У героя новели наймита Івана "страшна любов до дітей". Ця "страшна любов" розвіє їх, як кленові листочки, по далекій невідомій Канаді, аби тільки вони лишилися жити. Наймит Іван усе життя проводить у роботі: від його праці пан такий гладкий, "що муха по нім не полізе", він косить його лани, забуваючи про себе та про дітей, а вони ростуть, "як щенята коло голої кістки". В оповіданні вчувається тужний спів Стефаника про страчене дитинство, як народна пісня про кленові листочки - символ тяжкого життя сиріт.
У новелі "Катруся" дівчинка - єдина донька в батьків - своєю хворобливістю доводить їх до розпачу. їй потрібні молоко, білий хліб, а вдома цього немає: усі "в'януть на бараболі", батько впадає в такий відчай, що проклинає дружину та дочку, бажає їм обом найшвидшої смерті, аби разом збутися й поховати обох.
Уся повоєнна творчість Стефаника - це голосний протест проти польського свавілля, протест, закований у мистецьке слово. Він оспівує героїчну боротьбу Західної України проти польської навали, описує тугу народу за своєю державністю. У цих нових новелах сила слова письменника ще більше зміцніла. Його ставлення до власної творчості стає більш критичним. Слово Стефаника стає коротшим, щораз жорсткішим, наче він хоче швидше викинути із серця всю силу, весь біль, що зібралися в ньому за багато років мовчання.
Відчувши під час світової війни, що український селянин стає опорою нації в боротьбі за державність, Стефаник підняв образи селян до загальнонаціональних поетичних символів і усвідомив себе поетом цілої нації. Уперше у творчості письменника з'являються образи новітніх інтелігентів, які "співали, розмовляли, читали книжки, ласкаві до простого народу, і народ до них прилип коло них цвів: збирався їх розумом добувати мужицьке право, що пани з давен-давна закопали в палатах. Ішли лавою з хоругвами над собою, і пани їм проступалися"
Трагедія особистого життя та суспільний гніт розривали вразливе серце письменника 3 нього вибухали гнів і пристрасть, натхненна пісня й розважливий роздум, синівська любов до матері-землі та спопеляюча ненависть до зла. Він пішов до людей, "бо тота дорога була єго судьбою. любив свою дорогу над все.. " Кожна його новела - це картина трагедії селянського життя трагедії разючої бідності, безнадійної самотності, невимовної туги від розлуки з рідною землею; світ, повний смутку й водночас несказанної краси та любові до людини входить у серце читача й не дає спокою.
Кожен твір Стефаника - це творча праця, згусток нервів, трагедія душі, вистраждана в слові. За словами самого автора, він брав тему у свою кріпку хлопську жменю й витискав з неї всю воду. Примарами минулого постають перед очима його герої. Усі вони, за словами Марка Черемшини, або безнадійно хворі, або безнадійно вбогі, або безнадійно старі, або безнадійно спрацьовані, або безнадійно нещасливі. Від розпуки вони неспроможні висловити те, що відчувають, але читач чує ті невимовлені, застиглі в горлі слова. У новелах Василя Стефаника герої виписані недомовленими словами, і ці недомовлені слова звучать тяжким стогоном.
"Марія" була написана 1917 р. та присвячена Івану Франку. Тоді ж Стефаник повернувся до рідного Русова, посивілий і постарілий Воєнні переживання, журба за дітьми, які весь час залишалися в прифронтовій смузі, відновлення творчої діяльності не давали письменникові спокою. Стефаник продовжує писати. За словами Михайлини Коцюбинської, "Стефаникові творчі муки - це щось більше, ніж класичні муки слова, так добре відомі поетам. Вони пов'язані не стільки з обтісуванням, оформленням, переборенням матеріалу, скільки з повнотою входження в цей матеріал, як у життя, з автентичністю переживання Стефаник не вмів послуговуватися художньою умовністю, як панцирем Те, про що писав, переживав щоразу заново. Чесно. Вповні. Не шкодуючи себе.. " Іван Труш писав: "Новели Стефаника настільки оригінальні, що читач мусив би переконатися, що творча сила літератури українського народу, як і його душа, є наскрізь індивідуальні і відрізняються від усього того, що нам дає Європа"
Європейський імпресіоніст Едвард Мунк писав: "Я малюю не те, що бачу, але те, що я уздрів". Те саме стосується творчості Василя Стефаника. Він вилучив зі змісту своїх творів усе несуттєве, побічне, декоративне, описове, залишаючи самі оголені явища та факти. Автор переборював зовнішність, проникав крізь неї і словом оформлював внутрішні стани людської душі. Експресіонізм хотів показати людину та весь земний світ такими, якими вони є насправді, неприкрашеними та змученими протиріччями, висвітлити глибинну сутність буття, зробити видимим невидиме, що знаходиться по той бік речей. Французький дослідник Чарлз Л. Гінд пише: "Коли хтось кинув камінь у ставок, то це його експресія. А рух каменя викликав хвилі поширеними колами, що порушили поверхню води. Приплив порушеної води стривожив і порушив прибережні трави і квіти. Таким чином через експресію настало спілкування з усім оточенням, зі світом і космосом".
Прикладів такого світовідчування можна знайти багато у творах Василя Стефаника. Наприклад, у його оповіданні "Камінний хрест" є образ спілкування з оточенням. Так само, як камінь, кинутий у ставок, тривожить усе довкілля, у цьому творі Іван з конем і возом під час роботи "лишали за собою сліди коліс копит і широчезних п'ят Іванових", зрушуючи та тривожачи довкілля, бо "придорожне зілля і бадилля гойдалося. вихолітувалося на всі боки за возом і скидало росу на її сліди" Важливе тут ще й те, що колеса, кінські копита та п'яти Івана творять єдність своєю експресивною дією руху, залишаючи сліди. Цей злитий єдністю рух, викликавши рух оточення, з'єднується з ним v цілість, бо порушене тим рухом зілля повернулося рухом до слідів коліс, копит і п'ят, скидаючи на них росу Коло замкнулося у взаємній внутрішній комунікації
Новелу "Камінний хрест" булонаписано на початку 1899 р і тоді ж таки надруковано в "Літературно-науковому віснику" Прототипом Івана Дідуха був русівський селянин, який листувався зі Стефаником після виїзду до Канади Камінний хрест, який поставив Дідух, ше й досі стоїть у Русові.
В оповіданні - єдність з усією землею та космосом, викликана динамічно-експресивною, але й дуже важкою працею Івана Тут влучно вжитими активними дієсловами показаний внутрішній рух і закрите в колі
Loading...

 
 

Цікаве