WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Олена Теліга -поет, громадянин, борець - Реферат

Олена Теліга -поет, громадянин, борець - Реферат

заглиблюється в душу людини. Гама її світовідчувань різноманітна - від інтимної лірики до мотивів громадянського звучання.
В її елегантно-карбованих віршах, небезпідставно названих критикою "приватними листами світові", вимальовується яскравий Образ вольової людини, відданої ідеям національного відродження України, життєлюба, морального максималіста, апологета загальнолюдських цінностей. Власне, у цьому й полягав сенс життя нескореної поетеси-антифашистки. Може, в останні часи життя збулося її кассандрівське передбачення:
Я палко мрію до самого рання,
Щоб Бог зіслав мені найбільший дар:
Гарячу смерть, не зимне умирання.
У ліриці поетеси панує вічний бунт, протест проти безбарвної "нудоти життя", її погляд знаходить
у тьмі глибокій блискавок фанатичні очі,
А не місяця мрійний спокій.
Власне, йдеться про неоромантизм, що об'єднує "вісниківську квадригу", виявляючись у доробку кожного поета своїми неповторними гранями: коли для
Ю. Клена чи Л. Мосендза це був певнийнюанс, то для Є. Маланюка, О. Ольжича, а ще більше для О. Теліги - рідна стихія, поривання "кресати вогонь із кремнів", прийняти бій "спокійно і суворо". Героїзм як найвища чеснота, як взірець людської гідності - визначальний орієнтир життя та творчості самої поетеси. У тяжкому змаганні людство обов'язково прийде до перемоги. Те, про що мріють люди, "обернеться в дійсність і можливість". На шляху до рідного краю доведеться багато чого здолати, але поетеса каже:
Не треба смутку! Зберемось відразу,
Щоб далі йти дорогою одною.
Звідси по-чоловічому тверді інтонації програмового вірша "Поворот":
Заметемо вогнем любові межі.
Перейдемо убрід бурхливі води,
Щоб взяти повно все, що нам належить,
І злитись знову із своїм народом.
Бурхлива енергія виявляється у строгих, лаконічних поетичних рядках: "заметемо вогнем любові межі", "крізь біль розлук - у радість стріч", "у нас душа - криниця, з якої ви п'єте", "мій біль бринить, зате коли сміюся, то сміх мій рветься джерелом на волю!" Цю волю поетеса зуміла вірно направити в бік національно-визвольної боротьби. У вірші "Засудженим", який присвячено бойовикам ОУН Біласові та Данилишину, Олена Теліга пише: "Як ми можемо жити, сміятись і дихать?", а також про те, що смерть героїв є закликом до боротьби. І якщо поет має прагнення "злитись зі своїм народом", то жодна сила не може цьому перешкодити.
Непохитна цілеспрямованість до виборення незалежної України притаманна й іншим її поезіям ("Відповідь", "Племінний день", "Безсмертне", "Засудженим").
Лірика від цього не стає "монохромною", вона переповнена жагою іскристого життя, що "не чіпає лише раба":
П'яним сонцем тіло налилося,
Тане й гнеться в ньому, як свіча, -
І тремтить схвильоване колосся,
Прихилившись до мого плеча.
Будучи прихильником суворих ритмів, вона, однак, ніколи не втрачала жіночих інтонацій. Так, вірш "Вечірня пісня" - це поезія думки, де вміло використані традиції українського класицизму, вона відбиває гострі суперечності людської душі: лірична героїня прощається зі своїм коханим, якого вона має зібрати в похід, "коли простори проріже перша сурма". Рядок "Я плакать буду пізніш!" поступово розгортається в парадоксальному образі:
Тобі ж подарую зброю:
Цілунок гострий, як ніж.
Щоб мав ти в залізнім свисті
Для крику і для мовчань -
Уста рішучі, як вистріл,
Тверді, як лезо меча.
В Олени Теліги синтез "леза меча" та "срібного полину" є природним, цей синтез відповідає особливостям її неспокійної натури. Уся творчість поетеси підводить до висновку, що шлях, який вона обрала, був для неї єдиним. На думку В. Державіна, цей вірш свідчив "про безмежні сили, які велика поетка таїла в собі і які вона саможертовно зофірувала, разом з життям, своїй нації".
Роль жінки в суспільстві, у житті нації - одна з головних тем лірики О. Теліги. Це не квола істота, не рабиня ("Я руки, що била, не пробачу..."), це дружина й помічник чоловіка-воїна, це новий тип особистості - вольової, цілісної, внутрішньо дисциплінованої натури, невтоленного життєлюба ("Пий же бризки, свіжі та іскристі, безіменних радісних джерел!"), який свідомо йде назустріч небезпекам в ім'я високих ідеалів:
Коли ж зійду на каменистий верх
Крізь темні води й полум'яні межі -
Нехай життя хитнеться й відпливе,
Мов корабель у заграві пожежі.
Цей тип досить характерний для емігрантської лірики (Є. Маланюк, О. Теліга, О. Ольжич), він постав з особливостей національного духу української еміграції, зокрема молоді, яка почала активно готуватися до відновлення історичної справедливості в рідному краї, охопленому хвилями більшовицьких репресій, розчленованому сусідніми країнами. Це прискорило об'єднання розпорошених національних угруповань в ОУН (1929 p.). Обмежуватися лише естетичними питаннями за таких обставин було б неприпустимою розкішшю. Водночас поети-емігранти, прихильники високої духовності, не дозволяли собі перетворювати мистецтво на агітку. Про це, зокрема, писала О. Теліга в статті "Прапори Духа", пафос якої спрямовувався проти зловживання плакатністю та "сірим позитивізмом", що не мають нічого спільного з лірикою. Головна мета, що її ставила поетеса в запальних публіцистичних виступах, як і в ліриці, - будити національну свідомість. Найвиразніше ця теза пролунала в статті "Партачі життя".
Олена Теліга пішла тим активістським неоромантичним шляхом, де літературні віхи із суворою необхідністю змінюються життєвими. Шляхом, який неодмінно закінчується героїчною катастрофою. Жертва заради Вітчизни - основна тема поезії Олени Теліги й водночас - тема її життя. Російський літературознавець Юрій Тинянов висловив думку, що саме смерть остаточно "оформлює" письменницьку біографію, стає трагічним, але необхідним елементом певного індивідуального літературного феномену. Випадок Олени Теліги в цьому плані - саме грандіозний. Перед нами митець, який майже одразу розпочав з тієї теми-домінанти, яка
Loading...

 
 

Цікаве