WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Олександр Довженко і тоталітарна система - Реферат

Олександр Довженко і тоталітарна система - Реферат

примушували знімати антиісторичні фільми, привчали до існування в країні кривих дзеркал, і він змушений був раз у раз засвідчувати свою лояльність до тоталітарного режиму, до Сталіна особисто, і водночас усіма можливими й неможливими засобами захищав свою мову, культуру від соціально заангажованих дикунів, донощиків, фарисеїв. Довженко писав цілком неправдиві "Автобіографії", кожного разу змінюючи факти свого становлення, замовчуючи факти власної трагедії - полон у ЧК, перші кроки служби в совдепівських установах, особливості дипломатичної кар'єри в Польщі, Німеччині. Політична графіка художника Довженка того ж самого часу сповнена цілковитого полону й примусу. Водночас він писав "Щоденник", який зберігся тільки частково.
Але на гребені свого найвищого творчого злету Довженко зазнає розгрому: 31 січня 1944 р. на засіданні Політбюро ЦК ВКП(б) виявляється, що він "куркульський підспівувач", "відвертий націоналіст", а його "Україна в огні" - платформа "вузького, обмеженого українського націоналізму, ворожого ленінізмові, ворожого політиці нашої партії та інтересам українського й усього радянського народу". Довженка не розстріляли, удар він переніс, не втрачаючи гідності. Майже до кінця життя художник був позбавлений права повернутися до рідної країни, права вільно творити. Від цього партійного удару Довженко не зміг підвестися, душевно одужати аж до смерті. Більше того, він став у повному смислі полоненим - вороття назад не було. Довженко твердо знав, що треба бути вкрай обережним: найстрашніші нагінки можуть спіткати митця, який щиро любить край свого дитинства.
Від пережитих потрясінь війни Довженко, як і належить справжньому художникові, поринає у творчість. Його душа й уява линуть до предковічної землі, до джерел його роду, родинного гнізда й пам'яті дитинства: "Боже мій, скільки ж прекрасного і дорогого було в моєму житті, що ніколи-ніколи вже не повернеться! Скільки краси на Десні, на сінокосі і скрізь - усюди, куди тільки не гляне моє душевне око..." "Щоденник", "Україна в огні" та "Зачарована Десна" творилися одночасно. Саме вони нарівні з оповіданнями воєнної пори є найціннішим доробком письменника.
Повість "Зачарована Десна" стала класикою світової культури, мала б стати настільною книжкою кожного українця, оскільки це цілісна школа виховання української людини, наука душі, наука любові до Батьківщини. Кіноповість "Зачарована Десна" писалася "у стіл", не для видавництва - для найближчого кола друзів. Після всіх провалів, драм, трагедій, після злету, страху й обов'язкового для генія падіння дорога Довженка неодмінно мала повернути його до дитинства, у чиї нехитрі спогади він поринав протягом багатьох років.
Ріка дитинства Олександра Петровича Довженка не чарівна, а зачарована. її зачарував сам автор, який безмежно любив рідний край, його людей і природу. Зачарував так, що ось уже півстоліття вона чарує читачів багатьох країн світу та чаруватиме майбутні покоління. Уся повість пройнята надзвичайною добротою, людяністю, християнською сердечністю, щирістю та задушевністю. Бачене та відчуте малим Сашком, який щойно починає пізнавати навколишній світ, чергується з філософськими роздумами досвідченого митця-патріота. Для малого Сашка найрідніші люди є святими. Він навіть сприймає їх як образи святих: "У нас був дід дуже схожий на Бога", "Образ святого Миколая також був схожий на діда", "Святий Федосій більше скидався на батька".
Письменник створив апологію рідного краю - Землі Обітованої. Він подав власну версію Біблії, де в народних поняттях твердь, космос і хаос винаходили складне, але гармонійне вирішення через уяву хлопчика, який у зрілому віці згадував дитинство як рай. У тому раю все було для щастя, окрім... самого щастя. Щастя в Україні - одвічний недорід. Однак хвиля спогадів переконувала, що жити в такому краї, бачити його заповітну красу і є щасливою місією людини, яка народилася на світ, щоб осягнути й передати нащадкам ту красу.
"Одвічна моя полонянка" - Україна, що так трагічно сприймалася Довженком під час війни, у "Зачарованій Десні" постає образом біблійної первинності. А йдеться все про той самий край. Те, що в "Україні в огні" знаходило себе як історико-філософські констатації, у "Зачарованій Десні" звучало всеосяжним гімном природі, укладу життя пращурів і давнім народним звичаям, традиціям. Висока філософія "сродності душі" зі світом буколічного осягання, Богом створеного, проникає в пори кожної людини, яка здатна заново побачити, заново зустрітися зі своєю землею, яку ми розучилися впізнавати. Погляд з високості, погляд з вічності надав нового значення мізерним поняттям, що були усталені за часів написання твору. Під цим оглядом, крізь досвід власних блукань манівцями та сподівань, щирих сподівань і затамованих комплексів, честолюбних мрій, крізь правдиві страждання та ясне усвідомлення трагедії України, що гине в полум'ї воєнного лихоліття, крізь пустелю духовної порожнечі, у якій постійно перебував Довженко, він ніс свій хрест з єдиною метою, єдиною надією - допомогти українському народові віднайти духовну опору у власних силах.
Довженко дуже хотів повернутися на рідну Вкраїну. Ось крик душі, який поширювався лише в самвидаві: "Вертатись хочу на Вкраїну. Президіє! Допоможи мені житлом: давно колись його одібрано в мене. Великої квартири мені не треба. Тільки треба мені, аби з одного бодай вікна було видно далеко. Щоб міг я бачити Дніпро і Десну десь під обрієм і рідні чернігівські землі, що так настирливо ночами почали маритись мені". Це було написане Довженком 10 жовтня 1956 p., коли геніальному митцеві залишалося перебувати в полоні сорок п'ять днів, далі - звільнення, свобода, смерть.
Олександра Довженка захоплює, що українська людина не змаліла, а виросла в невимовних трагедіях терору тридцятих років і війни сорокових років: "Виріс народ розумово, політично, морально, особливо після війни і, звичайно, за війну так, як ні один народ у світі". І прямо у відповідь на тодішню активну пропаганду расової та культурної вищості російського народу Довженко, далекий від шовінізму, пише: "Ми першийнарод у світі, перший, і кращий, і достойніший".
Життя й творчість Олександра Довженка - це сюжет Шекспірової трагедії, коли герой був змушений піти проти своїх переконань, ідеалів, проти свого народу, кровною частиною якого завжди себе відчував. Він створив світ образів, що вразили фахівців усіх континентів у першій половині XX ст. Наприкінці XX ст. стало можливим довідатися про прихований життєпис Довженка та "звільнити його з полону".
Довженкові не судилося бути у творчості цілісною, внутрішньо вільною людиною. Сама доба не дозволяла цього. Тож залишався щоденник, де він міг розмірковувати, страждати, плакати, молитися, щоб не збожеволіти. Автор надто добре знав: мистецьки відтворити, зобразити подібне світовідчування, виявити опозиційний щодо державних стереотипів інтелектуальний рівень означало ввійти у фатальний конфлікт із тиранією.
Великим митцям властиве мислення державне, масштабне, як і здатність сприймати й осмислювати свій час одразу, у конкретний момент життя, а не з далекої відстані, коли воно стає історією. Більше того, Довженкові відкривалося й те, чому свідками ми стаємо сьогодні. Про це також можна дізнатися зі сторінок книг славетного митця й мислителя, творця "Щоденника". Олександр Довженко належить до того ряду творців, день народження яких належало б відзначати щорічно та на всенародному рівні.
Loading...

 
 

Цікаве