WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Нова драматургія Миколи Куліша - Реферат

Нова драматургія Миколи Куліша - Реферат

невдовзі після прем'єри, частину з написаного взагалі не було дозволено до вистави, як і "Патетичну сонату".
У своїй творчості Куліш, поділяючи фундаментальні художньо-світоглядні настанови Леся Курбаса, виходив з програмної естетичної домінанти, що "драматургія мусить весь час непокоїти, збуджувати, загострювати, навіть за іншого разу занадто загострювати деякі проблеми і ніколи не пристосовуватись до міщанськихсмаків глядача", як творець "Народного Малахія" та "Патетичної сонати" сформулював своє кредо в Харкові в червні 1929 р. під час виступу на театральному диспуті щодо досягнень і перспектив українського сценічного мистецтва.
Цим пафосом занепокоєння життєвими проблемами, загострювання реальних, існуючих конфліктів пройняті всі його п'єси, що на сьогоднішній день ' дійшли до нас, причому не лише драми ("97", "Комуна в степах", "Закут", "Вічний бунт", "Прощай, село"), але й комедійні твори ("Хулій Хурина" та "Мина Мазайло"). У Кулішевих комедіях драматизм концептуально-сюжетної гостроти набуває у своїй художній основі зовсім не комічного звучання.
Найважливішою рисою таланту Миколи Гуровича Куліша є трагедійність світобачення, яке поступово перетворювалося на трагікомічне, трагіфарсове, що визначає тип сучасної культури взагалі. Тому нема потреби поділяти творчість драматурга на "канонічну" та "протестантську" Виразно "апокрифічне" забарвлення має не тільки "Народний Малахій", але й перша п'єса Куліша - "97", яку чомусь і досі вважають традиційно-психологічною драмою. Автор передбачив "історичне значення" свого твору, що сьогодні асоціюється з подіями не двадцятих, а тридцятих років. І такий анахронізм цілком виправданий. У 1932-1933 pp. письменник після подорожі на південь України захворів від того офіційного соціалістичного геноциду, який побачив на власні очі
Як драматург Микола Куліш послідовно йшов до створення драми модерну, яка за останні сто років отримала в різних країнах кілька назв - від драми експресіонізму до драми абсурду. Український мистецький авангард 1920-х - початку 1930-х рр. узагалі неможливо зрозуміти без п'єс М Куліша та вистав Л Курбаса Навіть перша п'єса драматурга часом торкається таких мистецьких явищ, які були невідомими не тільки в "оказьоненій" літературі, а й у європейській культурі з'явилися дещо пізніше. Наприклад, у "психологічно недостовірному" ранньому фіналі "97" з'являються деякі елементи, властиві драмі абсурду п'ятдесятих років. Це стосується, насамперед, сцени смерті Серьоги Смика. Хоча цю психологічно недостовірну картину вирішено як смерть людини в традиційному для експресіонізму ключі "життя людини", але типові для драми експресіонізму моменти (помираючий бачить смерть і погрожує їй, викликаючи на двобій, кличе на допомогу бойових товаришів) подаються крізь світобачення фантастичної засліпленості людини, чого не було до того в експресіоністській драматургії. Дві руйнівні сили зіткнулися в просторі п'єси "97": революційний фанатизм і голод, породжений ним. Про те, що ці сили мертві, свідчать попередня натуралістично-абсурдна сцена канібалізму та наступна, де Копистка примушує Васю читати вголос над мертвим Серьогою пакет з волості за підписом секретаря комсомольської ячейки. Фінал "ідейно витриманий", але читача не полишає відчуття, що він перебуває в ірреальному світі померлих, де править абсурд зовнішнього буття, який тяжіє до бюрократичних форм існування. Фантасмагорична сцена з паперами, що розлітаються у порожній кімнаті, де помирає "герой революції" Серьожа Смик, зводить до абсурду ці форми існування та мимоволі свідчить проти самої "ідеологічної витриманості" п'єси. Авангардистські мотиви в "97" окреслені пунктирно, це тільки пошуки стилістики модерну, що було продовжено в подальшій творчості драматурга.
"97", "Комуна в степах" і "Прощай, село!" - трилогія про українське село 1919-1930 pp. і водночас трагічний літопис загибелі українського села. Видавництво в 1934 р. вимагало зміни назви "Прощай, село!": у цій назві цілком закономірно вбачали символ знищення органічної ланки нашого буття під час колективізації, хоча автор мав на думці зовсім інше. Постать середняка в п'єсі окреслювалася в елегійних тонах, які переходили в трагічні, а характер дискусії між куркулем (хазяїном) та "партійною лінією" набував рис притчі. Опозиційні персонажі не просто сперечаються, а й розповідають один одному такі собі романтичні "казочки". А притчі самі по собі завжди звернені в майбутнє, тому "казочки" Кулішевих куркулів сьогодні сприймаються дещо інакше, ніж за життя автора.
Особливо відчутний органічний зв'язок Кулішевих п'єс "97" і "Комуна в степах" з творчістю Карпенка-Карого. Його стилістика розробки народних типів і селянських колізій виявилася важливою для формування ранньої Кулішевої естетики, у якій домінували традиції реалістично узагальненої психологічної драматургії.
"Сатира - без найменшого проблиску. Радянська Україна - якась суцільна божевільня", - писав свій присуд політичний цензор про комедію М. Куліша "Хулій Хурина". Тему двох шахраїв, які видають себе за партійних діячів і дурять ціле містечко, М. Куліш відкрив не тільки раніше за Ільфа та Петрова, але й сміливіше, бо його герої, на відміну від "дітей лейтенанта Шмідта", зовсім не поважають партійний карний кодекс. У цій п'єсі абсурд радянського бюрократично-партократичного життя постає чи не вперше в зовсім умовних і гранично розширених формах. Перелякані чиновники, втративши надію відшукати створену шахрайською уявою могилу героя повісті І. Еренбурга, видають замість неї стару невідому могилу. Партократи в "Хулії Хурині" створюють небіжчика, тобто мерця. Значення реставрованої смерті починає підсвідомо накладатися й на всі форми енергійної діяльності, якою займаються під керівництвом Хоми Бо-жого новітні бюрократи. Найстрашнішим є те, що вони самі вже не можуть вийти з мертвого кола радянської гри в офіційність: "Я не спец і не хочу на спеца, - жаліється один з членів комісії комгоспу. - Як я молов у млині і мене видвинуто було до вас, то, будь ласка... посуньте мене назад на підприємство..." Значення гри надається не тільки фабульним пошукам могили на кладовищі, а й позасюжетним натякам самого автора. Драматург заграє із самим театром: у "Хулії Хурині" обговорюється гротескна історія зґвалтування в ложі театру під час вистави. Атмосферою театральної гри пройнято всю п'єсу, вона наскрізь гротескно-театральна, абсурд буття в мертвому полі радянської офіційної дійсності зображено у формах балагану.
У мелодрамах "Зона" та "Закут" М. Куліш звертається до теми переродження революційної ідеї,
Loading...

 
 

Цікаве