WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Естетичні пошуки шістдесятників - Реферат

Естетичні пошуки шістдесятників - Реферат

поетичному. Адже поезія, за висловленням Д. Павличка, - "це мова молодих", глибоко особиста, суб'єктивна й разом із тим рухливо-змінна. "Поезія стала виразником ідей, настроїв, почуттів цілого покоління, вона зривала з себе луску фальші, голої декларативності, тієї безсловесності, яка підмінювала думку й почуття готовою формулою, згори накинутим гаслом, виходити за рамки якого булокрамолою", - характеризував літературний клімат 1960-х pp. M. Ільницький. Вона проголосила своїм кредо правду, своїм героєм - людину, заговорила про складні "парадокси доби", болі народу, спричинені кривдою, несправедливістю, приниженням національної і людської гідності.
Нові імена засвічувалися вмить і закріплювалися в пам'яті читача, що завдяки тому потрапляли під обстріл партійної критики. Але викриття не супроводжувалося арештом, і ця нова обставина загострювала інтерес до ризикового автора, який не цікавиться репутацією у всемогутньої влади. Навколо поетів з'являлися "вболівальники" і прихильники, і кожної нової такої публікації чекали більше, ніж запуску ракети. Це було нове: поет, який виступає проти!
Поезія І. Драча, В. Симоненка, Б. Олійника - то був справді ліричний епос доби. Трохи згодом у процес оновлення проблематики й поетики письменства включилася проза, у якій також поглиблювалося особистісне начало: відбувалась ліризація "малих" жанрів (оповідання та новели Є. Гуцала, Г. Тютюнника); крізь призму особистості зображувалася епоха й у великих історичних романах Р. Іванчука, Р. Федорова, В. Шевчука, котрі набули особливого розвитку У 60-ті pp. у зв'язку з пожвавленим інтересу до проблем історичної пам'яті. Жанрова палітра мистецтва слова збагатилася.
І Є. Гуцало, і Ю. Щербак, і Вал. Шевчук, і Григір Тютюнник, і В. Захарченко послідовно відкидали популярні тоді в літературі виробничі сюжети й ідеологічні схеми. Вони не збиралися присвятити своє творче життя писанню про голів колгоспів, бригадирів, доярок, свинарок; вони писали про людей. Це вже було прихованим викликом, замаскованою полемікою з партійними настановами літератури. "Люди серед людей" - назва дебютної книжки Є. Гуцала. "Серед тижня" - перша збірка Вал. Шевчука. Цим підкреслювалося, що авторів цікавить звичайне щодення, що вони не ставлять своїх персонажів на ідеологічні котурни, як цього вимагав продиктований соцреалізмом літературний етикет. Суголосні в цьому й назви збірок В. Захарченка "Трамвай о шостій вечора", "Стежка" - тут також виразно акцентується асоціальність. Відчувалося відлуння короткої відлиги, шістдесятники активно друкувалися й не відали, що попереду кожного з них чекає ускладнення літературної біографії та вимушеність творчих компромісів.
За суттю своєю шістдесятники були новаторами, які прагнули підняти нашу літературу до рівня світової культури. Вони по-новому підходили до конструювання художніх образів, поетизуючи, зокрема, реалії, принесені науково-технічною революцією, досягнення в розвитку космонавтики, атомної енергії, різних галузей науки, виступали за етично й естетично "чисте" мистецтво - тобто чесне та високопрофесійне.
У їхньому естетичному ідеалі поєднувалися Краса, виражена в образі, і етично вивірена Правда ("Єдина стеля мистецтва - правда", - писала Ліна Костенко ("Вирлооке сонце..."), пов'язана високою громадянською відповідальністю за поетичне Слово.
Інтелектуалізація й естетизація - "два крила гуманізації" літератури 1960-х pp. - повертали письменству законне право на елітарність, тобто вишуканість, навіть ускладненість. Шістдесятники не терплять фарисейських "невиправданих спрощень": "Так, можна грати Баха й на гармошці. Але тоді це вже не Бах" (В. Коротич, "Я не люблю невиправданих спрощень..."). їх мистецтво не трафаретне, воно не орієнтоване на примітивні смаки.
Оригінальність художнього мислення шістдесятників відбилася насамперед в образній системі. Традиційні, ще з фольклору успадковані образи серця, сонця, вогню, хліба, дерева, крила, птаха в поетиці того часу сусідять із такими незвичними в ліричному контексті атомом, ракетою й ін. ("синхрофазотрони ридають, як леви" - експресивний образ поеми І. Драча "Сльози Пікассо" - класичний приклад такої несумісності).
Образне мислення багатьох представників покоління 1960-х pp. ґрунтувалося на принципах метафоричності та віддаленої асоціативності; нове відкриття "молекули метафори" (М. Ільницький), уведення до її складу нових, не передбачуваних елементів - основа алхімії їх слова. Вони шукали нові форми, нові образи, прагнули поєднати непоєднуване й часто були на межі розриву з буденним, узвичаєним слововжитком, та саме в цьому й полягає цінність поетичних пошуків. Вони сміливо експериментували з поетичною мовою, розширювали свою словесну палітру за рахунок лексики, що привнесла науково-технічна революція (термінів, техніцизмів, виробничої лексики), прозаїзмів, навіть вульгаризмів, оказіоналізмів. Поети 1960-х pp. ламали ритміку, наближуючи її до розмовних інтонацій за рахунок переносів, акцентних зміщень, зумисне неточних рим, пробували себе у верлібрі.
Тодішні дебютанти-прозаїки також брали активну участь в естетичних пошуках; то заримовували свою прозу, то ритмізували її. Уперше широко зазвучали прийоми "потоку свідомості"; проза подекуди так зліризувалася, що в ній узагалі зник сюжет (згадаймо бодай поему у форма оповідання "Запах кропу" Євгена Гуцала). Тоді широким потоком ринули новелети, пастелі, акварелі, скерцо, рондо й інші жанрові новації, що несли найнесподіваніші спроби стилістичної організації сюжетного матеріалу.
Художні знахідки не завжди були вдалими, не всі були однакової цінності, але сам напрям модерністичних експериментів шістдесятників суттєво визначив естетичне обличчя доби.
"Є щось святкове, піднесене у тій високій мистецькій грі, котру спромоглися витворити у далеко не сприятливі часи шістдесятники. Це було мистецтво українське, пов'язане з національною і етичною традицією, і водночас глибоко новаторське, по-справжньому модерне, а відтак-європейське, здатне підкоряти світові обшири, сягати у космос і слухати подих рідної землі, бачити красу спрацьованих материнських рук - і красу зоряного неба, тонко відчувати тендітність квітки й потужне дихання бурі. Це було живе, справжнє мистецтво, яке дихало на повні груди і дивилося на світ відкритими очима. І, можливо, саме прагнення шістдесятників бути собою в мистецтві - найрадикальніший вияв їх протистояння часові. Слово - ось їх нетлінна мирна зброя, "альтернатива барикад" (Ліна Костенко).
Отже, шістдесятники - покоління творчої молоді початку 60-х pp.. XX ст., - велике явище, дивне своєю появою в непевну пору відлиги і стоїчним протистоянням та живучою енергією в пору лібералізації суспільного життя. Може, як вважає Євген Сверстюк, це було "найвидатніше явище в Одіссеї нашого відродження".
Loading...

 
 

Цікаве