WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Богдан-Ігор Антонич - поет гармонії - Реферат

Богдан-Ігор Антонич - поет гармонії - Реферат

що дарує життя разом із натхненням. Містичний сенс збірки віршів про велич творця можна передати тільки музикою. Не важливо, як "звучать" недосконалі вірші. Головне - як "у вечорі на фортепіано світу кладе долоні Бог". Тоді лад і порядок пронизують речі, тоді хаотичні події утворюють ту незмірну гармонію, що недоступна навіть людській уяві. Музика в європейській культурі вважається духовною першоосновою. Суттєвим є те, що ми потрапляємо під вплив мелодії, що вона "будує" нас, але цього не вдається описати словами. Тому Творець - це музика. Тому поезія "Великої гармонії" вщерть заповнена світлом і оркестровою грою. Музика дає натхнення, а натхнення приносить визволення.
Остання, посмертна збірка "Ротації" - дуже цікавий і важливий етап у розвитку поета Антонича, у багатьох формальних і поетичних аспектах вона відрізняється від основного напрямкуйого таланту (ротації - це назва швидкої друкарської машини для газет у середині минулого століття. Крім того, у розумінні Антонича, це символ безконечного міського млинка, де великі наміри перемелюються на дрібниці, а людські стають нелюдськими). Осуд поета в сучасному місті викликав передусім дух гендлярства й продажності. Слова коханців, "мов гроші, пристрастю протерті" ("Вербель"), і все це "котиться в провалля під лопіт крил і мегафонів" ("Кінець світу").
Ця збірка увібрала не тільки нові тематичні пласти, але й засвідчила нові риси поетики Антонича. Сам автор називав її "якимось надреалістичним натуралізмом". Це визначення найближче стоїть до сюрреалізму. Як згадував приятель поета, художник В. Ласовський, на Антонича сильно вплинули полотна сюрреалістів Де Кіріко та М. Андрієнка: монументальна статичність і скульптурність зображення. Він теж прагне створити картину, яка передала б відчуття відрази. Тут уже панує не гармонія, а дисгармонія, разючий контраст:
Як віко скриню, ніч прикрила муравлисько міста,
в долинах забуття ростуть гіркі мигдалі сну.
На голови міщан злітають зорі, наче листя,
у скорчах болю і багатства людський вир заснув.
("Концерт з Меркурія")
Це книга, у якій Антонич дав нове тлумачення урбанізму в українській поезії. Щодо тематики, "Ротації" можна вважати продовженням "Привітання життя", щодо розвитку філософських мотивів - "Книги Лева", але в цій збірці місто стає вже своєрідним символом "антиприродності". Незважаючи на те, що Поетична біографія Антонича збіглася зі становленням в Європі нового міста, міста-гіганта, він не був схильний до футуристичного захоплення мегаполісом. Його не вабило відірване від природи технократичне існування, тому у віршах цього циклу з'являються кінцесвітні мотиви (якщо потвор океанських глибин первісної природи поет називав "братами з дна вод", то потворам рукотворного міста він пророкує загибель). Цими ж мотивами пройняті твори цього циклу "Кінець світу"; "Міста і музи"; "Балада про блакитну смерть" тощо.
Знайомлячись, наприклад, із поезією "Сурми останнього дня", легко уявити три яруси описаного Антоничем міста (надземний - "стоповерхові кам'яниці" "пуща з каменю"; земний і підземний), а також перейняти його настрій:
Стоповерхові кам'яниці сплять, немов потомлені звірята,
географи малюють зорі крейдою на неба мапі,
в рудому сяйві ліхтарів дощу краплини, мов пісок крилатий,
і місяць золотим котом лежить у мене на канапі.
Ржавіють мертві риби у басейнах, вугіль і троянди чорні,
купці й роздягнені дівчата, в'язні в тюрмах і поети.
Оркестра полісменів дме меланхолійно в труби і валторні,
коли міщанський бог рахує зорі, душі і монети.
Живуть під містом, наче у казках, кити, дельфіни і тритони
в густій і чорній, мов смола, воді, в страшних пивницях сто,
примарні папороті, грифи і затоплені комети й дзвони.
- О пущо з каменю, коли тебе змете новий потоп?
-
"Біологізм" міста (визначення самого Антонича) він сприймає як своєрідне заперечення справжньої природи, відрив від якої веде місто в безодню, до апокаліпсису. Людським інтелектом створене страховиддя - воно сковує природні зростання та буяння, а з ними й людське шастя. У цій збірці вже нечасто зустрічаємо урочисті гімни святкування життя. У високомайстерних, часом гротескових, саркастичних чи моторошних образах зустрічаємо своєрідні апокаліптичні візії міста-марева, міста-пекла.
Можливо, що, блискуче реалізувавши свій головний творчий задум у "Зеленій євангелії", Антонич свідомо вирішив піти новими шляхами: від стверджування та святкування до заперечення й картання, від неоромантизму до похмурого експресіонізму. А можливо, це була тільки тимчасова криза світогляду або психологічна криза особистості. Як би воно не було, маленька збірка "Ротації" демонструє нову й дуже цікаву грань таланту Богдана-Ігоря Антонича. Вільна метрика та строфіка, сміливі мазки темних кольорів, "чорний гумор", риторична дикція - усе це, на думку Б. Рубчака, могло б стати основою "нового" Антонича, навіть цікавішого й багатшого.
Тільки шість років пролягло між першою й останньою збірками Богдана-Ігора Антонича, але за цей короткий час він устиг написати п'ять книг поезій (не беручи до уваги зібрану й опубліковану посмертно "Велику гармонію") і досяг у творчості того рівня, який інші здобувають десятиліттями. Велика самоцінність спадщини Антонича, а також те, як він поєднав ідеї авангарду й міфопоетики, робить його центральною постаттю в українській поезії XX ст.
Важливість Антонича важко переоцінити. Вона у своєму часі показувала, що українська поезія набирає нового рівня - радше філософського, аніж політичного. Поет спробував відтворити універсальне бачення світу, осягнув свою власну упізнавану манеру письма, загострюючи в літературі понятійні та світоглядні проблеми, що підкреслили новаторство його поетичних прийомів, запропонував новаторську манеру експресії та зробив це на багатьох рівнях: на рівні уяви, у власних пошуках вічності, на рівні роздумів про суть речей і на рівні свого досконалого поетичного ремесла. Усе це було ефективним при перетворенні західноукраїнської поезії з виснаженої реалізмом і регламентованої диктатом політики на вільнішу, образнішу поетичну тональність. Тому Антонич, без сумніву, є одним з найважливіших для української літератури XX ст. поетів. Показовим є також те, що його творчість з великим ентузіазмом сприйняло покоління, яке дебютувало у 80-90-х pp.: Ігор Римарук, Іван Малкович, Юрій Андрухович, Віктор Неборак та інші, які заявили про себе як цілком аполітичні, Зосереджуючись на естетичних вартостях мистецтва.
Loading...

 
 

Цікаве