WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Богдан-Ігор Антонич - поет гармонії - Реферат

Богдан-Ігор Антонич - поет гармонії - Реферат

Антонич стає вже завершеним поетом-майстром. Він майже повністю міняє свій шлях, насправді розвиваючи техніку й колорит єдиного твору - "Зеленої елегії", оскільки вирішує, що цей новий напрям буде його справжнім шляхом.
Найголовніщою прикметою його мистецько-філософського світогляду, в цей час є дуже своєрідне, романтично-ідеалістичне, трактування природи. У "Трьох перстенях" природа наче "фіксована" спогадами лемківськихкраєвидів з дитинства та юності поета. Побут, обряди та звичаї лемківського села, як його бачить поет через часові фільтри дитячого світосприймання, "оказковують" природу, і краєвиди стають ніби чарівними картинками з дитячої книжки.
У цій збірці домінує ще один лейтмотив творчості Антонича: поетичне мистецтво та його таємниці. У "Трьох перстенях" поет заворожений своєю музою, своїм даром. Мистецтво поезії тут часто ототожнюється з таємничими процесами природи, виступає як найвищий вияв надзвичайної сили природи. Але в трактуванні мистецтва помітна ще одна романтична традиція - "байронівська": поетичне мистецтво - це прокляття, яке відрізає молодого, здорового юнака ("благородного дикуна" або й звіра) від коренів дитинства й позбавляє органічних соків природи. Поезія та людський розум "псують" людину як органічну частину природи й роблять її нещасною.
Жанрово в цій збірці представлено епічну й ліричну поезію. Довші поеми, які Антонич називає "елегіями", - це ніби своєрідні розповіді, але їхній тон не "розповідний" чи "епічний": вони вибухають гейзерами раптового натхнення та рвуться задихано вперед, наче самі вони - стихійні явища природи. Разом з ними зустрічаємо в збірці короткі ліричні мініатюри, у яких відкривається якийсь цілком унікальний образ або ж маленький "космосик" образів. Ці дві тенденції простежуються в кожній наступній збірці, хоч у пізніших збірках "епічна" тенденція зазнає важливих видозмін: думки й образи стають щораз складнішими, глибшими, важчими. Вони втрачають свою безпосередність і силу. Натомість мініатюри до кінця ґрунтуються на безпосередності образного сприймання, хоча згодом стають значеннєво глибшими та чуттєво трагічнішими.
Після "Трьох перстенів" в естетиці поета відбулися суттєві зміни. Умовний герой, умовні (часто ідеалізовані) обставини та краєвиди поступилися місцем глибинам життя, інфернальним образам (пекельним, підземним; від лат. infema - підземне царство), жорстким і жорстоким передчуттям. Антонич змагається за поетичне письмо, яке було б рівновелике дійсності, письмо, доведене до грані можливого. Він відмовився від безпеки спостерігача і лірики думки, що намагається збагнути загадки і закони світобудови, не докипаючи до роздуму емоцій, і остаточно віддав перевагу ліриці, яка нехтує логічними побудовами і надає перевагу натякам, навіюванню. Тепер автор звертається До асоціацій читача, до підсвідомих порухів, пробуджених ритмом і ключовими образами; "вписує" свого ліричного героя в кільце безконечних метаморфоз природи.
За неповних чотири роки після виходу "Трьох перстенів" Антонич підготував до друку чотири книги поезій, працював над "малою" прозою, писав роман і лібрето до опери, пробував себе в ролі мистецтвознавця.
1936 р. він видає свою найбільшу прижиттєву збірку "Книга Лева". Коли "Три перстені" можна назвати "оказковуванням" реальності, тоді "Книгу лева" треба назвати її "оміфізовуванням", бо Антонич спирався у своїх віршах на християнську міфологію, пов'язану зі старозавітними міфами, канонічними євангеліями й навіть апокрифами. У "Книзі Лева" поет звертається до міфів про походження стихій, світил, землі й усього сущого; у ній постійно присутній погляд того, хто "створює й винищує світи", "гасить ночі й світить свічі днів" ("Балада про пророка Йону"), сплітає "вінки божих блискавиць" ("Знак Лева"). Простежується авторська концепція, яку можна назвати "культом біологізму": "закони біосу однакові для всіх", їм підвладний і мікро-, і макрокосмос - рослини, звірі, зорі, люди.
Біологізм Антонича - плідний як поетична концепція, що утверджує єдність світу, космосу, підпорядкованого законам природного саморозвитку, і включає людину в "мудре коло життя" як органічну частку природи, де
Лисиці, леви, ластівки і люди,
Зеленої зорі і листя
матерії законам піддані незмінним,
як небо понад нами синє і сріблисте!
("До істот з зеленої зорі")
Мотиви антоничівського біосу особливо виразно виявилися в "ліричних інтермецо" його "Книги Лева" та наступної "Зеленої євангелії", але якщо в ранніх поезіях Антонича можна було відчути дистанцію між ліричним героєм і зображенням, то тепер єднальні ланки зникають, і "я" поета цілком розчиняється, "зростається" зі світом рослин, тварин, зірок:
Нас двоє - два кошлаті й сплетені кущі,
і усміх наш - метелик ніжний і крилатий.
Проколені думки, мов бджоли на дощі,
тріпочуться, на гостре терня міцно вп'яті.
("Сад")
Злитість ліричного "я" поета з природою та контакт зі всесвітом стають головними рисами "пізнього" Антонича.
Так само, у плані загальної поетичної концепції (людина й одухотворена природа) розкривається місце поета в літературній традиції свого народу:
Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,
На вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.
Моя країно зоряна, біблійна й пишна,
Квітчаста батьківщино вишні й соловейка!..
("Вишні")
У поезіях Антонича - поета-модерніста - вражає не тільки багатство несподіваних живописних і музичних образів, але й певний принцип організації сюжету, художнього сприйняття крізь призму музики, як, наприклад, у вірші "Концерт", що побудований за принципом розгортання жанру симфонії. Гру починають одні "інструменти", а далі вступають усе нові й нові, і ведуть нові теми: "горлянки соловейків плещуть, мов гобої", "у зозуль прамові прадавній корінь "ку" у горде соло лине", "тоді найвищий тон бере в оркестрі ранок, коли в таріль землі тарелем сонця гримне".
Крім виданих збірок "Привітання життя", "Три перстені" та "Книга Лева", Антонич встиг упорядкувати ще три - "Зелена євангелія", "Ротації" та "Велика гармонія". Слід звернути увагу на те, з яким тонким відчуттям композиції укладав поет свої збірки. Він не працював за принципом "що написав - те й видав". Три останні збірки Антонич готував паралельно протягом чотирьох років, помалу вибудовуючи задум і заповнюючи його формою. "Зелена євангелія" - це книга природи, "Ротації" - книга міста й цивілізації, а "Велика гармонія" - книга віри.
Збірка "Велика гармонія" є звертанням до Бога. Він присутній тут не в особах Трійці, а всією творчою силою,
Loading...

 
 

Цікаве