WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Богдан-Ігор Антонич - поет гармонії - Реферат

Богдан-Ігор Антонич - поет гармонії - Реферат


Реферат на тему:
Богдан-Ігор Антонич - поет гармонії
30-ті pp. XX ст., на які припадає творче життя самобутнього талановитого поета Богдана-Ігора Антонича, були періодом великого пожвавлення в західноукраїнській літературі. Настрій новаторських шукань у сфері мистецтва слова стимулювали мистецькі експерименти львівських художників, зокрема членів АНУМ - Асоціації незалежних українських митців, до якої належав і сам Антонич. Антонич був одним з нечисленних, а у своєму стилі навіть єдиним в українській літературі цього періоду творцем власної цілісної концепції світу. Одна з координат його поетичного світу - це спроба віднайти втрачену в цивілізації гармонійну єдність людини та космосу природи, а також споконвічна, невмолима туга людини за повнотою існування, туга, яка з давніх-давен знаходила вияв у міфологічній свідомості наших предків і наснажувала всю поезію Антонича.
"Закоханий в життя", він поспішав пережити цю велику любов і співчуття до всього живого, до всього, що живе й бореться за своє існування. Життя Антонича обірвалося в 1937 p., коли йому було тільки 28 років. Однак ще до своєї передчасної смерті він досягнув вражаючої мистецької зрілості, здобув добру славу й високий літературний авторитет. Тільки шість років пролягли між його першою й останньою збірками, але за цей час він написав п'ять книг поезій (не беручи до уваги "Велику гармонію", зібрану й опубліковану посмертно).
У вступній статті до першого видання творів Антонича Дмитро Павличко написав такі гіркі та справедливі слова: "Так мало тепер знають про нього, що хочеться починати майже неймовірним твердженням: Антонич був поетом і жив колись у Львові..." Він народився 5 жовтня І909 р. на Лемківщині в родині сільського священика Василя Кота, котрий незадовго до народження дитини змінив прізвище на "Антонич". Дитячі роки майбутнього поета пройшли в селі Новиця Горлицького повіту. Гірська природа, звичаї селян, усе те, що оточувало його з дитинства, сприяло розвитку чутливої художньої натури. Навчався Антонич у польській гімназії в м. Сяноку. В одному з віршів подано точний портрет Антонича-гімназіста:
Під абажуром з бібули зеленої полумінь маяв
в лафтовій лампі малій, буцім хотів би втекти.
Хлопець, похилений в захваті, німо над книжкою Мая
мріяв про безкрай землі, про невідкриті світи.
("Зелена елегія")
Саме до цього часу належать і перші вірші.
У 1928 р. Богдан-Ігор Антонич стає студентом Львівського університету, який був на той час польським навчальним закладом. Студенти слов'янської філології створили поза університетом гурток україністів, і Антонич швидко опанував українську літературну мову. Тут він познайомився з Романом Савицьким, Ярославом Рудницьким, Романом Завадовичем, тут уперше читав свої вірші "на людях". Університет він закінчив уже досить відомим літератором. У 1931 р. Антонич почав друкуватися в періодиці. Саме тоді в бібліотеці журналу "Дажбог" з'явилася його перша збірка віршів "Привітання життя".
Закінчивши студії в університеті з дипломом магістра філософії в 1933 p., Антонич став вільним літератором. Державної роботи він не шукав, бо українцеві отримати її було майже неможливо. Крім того, Антонич був переконаний, що має багато чого зробити в поезії.
Антонич-поет народжувався трудно, але, знайшовши свій справжній творчий шлях, пішов ним семимильними кроками. Його перші вірші, на думку Б. Рубчака, дещо формально невикінчені та тематично невишукані, у них також відчувається вплив старших західноукраїнських поетів, особливо Богдана Лепкого. Та гарний літературний смак і висока поетична культура молодого автора не дозволили йому друкувати ранні твори: більшість із них залишилися в рукописах.
Поезії, що ввійшли в першу збірку, значно цікавіші, у збірці чимало художньо майстерного й несподіваного. Молодий поет намагається внести багато нового у формальний арсенал поезії. Антоничів ранній формалізм виявляється в строфічних експериментах, що особливо помітні в сонетах (поет "ставить сонет на голову", чергує катрени з секстетами або й з окремими терцинами тощо), але такі барокові ігри з формою сонета не дають жодних дійсно художніх ефектів. Навпаки, найцікавіші сонети в першій збірці Антонича - ті, що написані цілком "канонічною" сонетною формою.
"Привітання життя" - єдина збірка у творчому доробку Антонича, де поет звертає головну увагу на "слухову" експериментацію. Уже в другій збірці він сам зрозумів, що він передусім "образотворчий", а не "піснетворчий" поет, і до систематичного озвучування поезії більше не повертається, воліючи зосереджуватися на будуванні образів. Але навіть у першій збірці зустрічаються дуже вибагливі поетичні образи, які можна умовно поділити на дві категорії: перша, менш цікава, нагадує інтернаціональний арсенал образів західноєвропейської поезії. Самі по собі образи - часом блискучі, але вони в'януть порівняно з "пізнішим" Антоничем. Друга, цікавіша, категорія - це цілком уже антоничевські образи (як "п'яний дітвак із сонцем у кишені" та ін.).
"Привітання життя" - дуже нерівна збірка, що створювалася під впливом романтизму (особливо морського, запозиченого з англійської романтичної поезії та її епігона Джона Мейсфілда); польських поетів Казімежа Вежинського (цикл про спорт) і Юліана Тувіма. У віршах зустрічаються барокові образи-кончетті (сонет "Підсвідомість"), є барокова гра із сонетною формою; є спроби модифікованого верлібру; є відгомони французьких символістів, особливо Поля Верлена; є сліди сюрреалістів; є вплив Павла Тичини (наприклад, у вірші "Збирання картопель", як це слушно відзначив професор Неврлі); і разом із тим усім є вірші, що аж бентежать своєю традиційністю.
Це насамперед збірка талановитого молодого поета, який одчайдушно шукає свій стиль, блукаючи в чарівному та манливому лісі світової поезії. Тут був його цех, його ґрунтовне ознайомлення з усіма фазами поетичного матеріалу, що його поет уже в наступній збірці так майстерно, а найголовніше - так по-своєму опанував. У цих шуканнях він, зрештою, натрапив на родовище, яке стало основним джерелом його натхнення. Твір "Зелена елегія" - єдиний у цілій збірці суцільно "антоничівський", і його можна вважати міцним містком до наступної збірки та всього зрілого доробку поета.
Від 1934 р. Антонич активно друкується в західноукраїнських часописах "Вогні", "Дзвони", "Назустріч", "Ми". Тоді ж заходами Богдана Кравціва поет видав другу збірку "Три перстені", за яку отримав літературну премію Товариства українських письменників і журналістів їм. Івана Франка.
У цій збірці
Loading...

 
 

Цікаве