WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Є. Маланюк - поет європейського інтелектуалізму - Реферат

Є. Маланюк - поет європейського інтелектуалізму - Реферат

Одіссея, який шукає дорогу до своєї Батьківщини й рідних. Прокляття поетастосується вже не степової Еллади, а літератури, яка не виправдала його сподівань:
Будь проклята, співуча мово
Сльозавих і слизьких пісень,
Бо кожен чин пожерло слово,
Бо зміст заїла передмова
І в ніч лягає кожен день.
Образ Одіссея в Євгена Маланюка не випадковий, тому що поет - представник народу, який перебуває на шляху до здобуття своєї державності.
Маланюк не сприймав європейського модернізму, трактував його як згубний вплив "достоєвщини", яку не приймав у своїй країні. Обурення поета викликали вірші на підтримку більшовицької диктатури, до того ж полемічно спрямовані проти еміграції та релігії. Поезія Є. Маланюка - це позиція вільної у своєму виборі особистості, яка не служить ніяким партійним доктринам, у полі його зору були і європейські модерністи, і літературний процес в Україні, і чехи, і поляки, і музика, і малярство, і театр. Об'ємна есеїстика поета підтверджує це.
Творчість поета надзвичайно цілісна, відзначається бездоганним літературним смаком, "не вливається і не йде навіть паралельно ні з традиційним, ні з модерністичним напрямками". Він "розвиває... всякі норми своєю метафорою, своїми образами і тим несхопним ні в які формули, що є правдивою суттю поезії". Поезія Маланюка має вольовий характер, у якому відчувається справжній державник - організована, рішуча й енергійна людина.
Художній світ Євгена Маланюка глибокий і неповторний. Поезії Маланюка притаманна філософічність з її поривом до неба, частими звертаннями до Бога та водночас міцними зв'язками з землею. Головна проблема творчого пошуку поета - людське існування, сенс життя, відповідальність за власну долю
З-поміж інших поетів Євгена Маланюка вирізняє оригінальність строф. У його творах простежується неоромантизм, характерний для поезій про долю української нації ("Одна пісня", "Варязька балада", "Лист", "Пам'яті Т. Осьмачки"). Неоромантизм ґрунтується на проникненні у внутрішні суперечності української історії. До поезій автор залучає античні образи (вірш "Символ"). Антична скульптура виростає до символу буття цілої нації. Через образи античності поет уводить до своєї творчості загальнолюдські цінності й ідеали. У поезіях Є. Маланюка також звучить думка про призначення та роль поета в сучасному суспільстві. Маланюк надзвичайно високо оцінював роль поета у суспільстві, про що свідчать такі його вірші: "Молитва", "Ave poetica", "Напис на книзі віршів", "Зерову".
А ти старозавітним жаром
Натхнув сьогоднішні слова,
Щоб кожен день був - гнів і кара,
Що вірш пожежею палав.
Поет намагається зрозуміти закони буття, визначити місце людини у світі. Роздуми над проблемою людського існування, відповідальність за власну долю приводять Маланкжа до висновку, що все в житті підпорядковане певним, чітко визначеним законам ("Літо", "Остання весна"). У зображенні поетом вічної боротьби протидіючих сил велику роль відіграють сили природи. Сонце в поетичному доробку Маланкжа - образ-персоніфікація життєдайної, переможної, а також руйнівної сили. У віршах поета улюбленими порами року виступають весна й осінь. Весна символізує відродження в природі, молодість, незалежність держави, волю й свободу народу. Метафори "перша весна", "гасне неповторна весна", "остання весна" відповідають етапам поетового життя, а не порам року. З особливим теплом пише Маланюк про осінь, яка стає символом людської зрілості та повноти ("Не треба мудрості"). Ця пора року, за словами поета, - не лише пора згасання, але й період загострення відчуття життя. В образі "неустанного кругообігу" - думка про мудру визначеність всього в природі, циклічність розвитку.
Перечекай. Це ще не чорна осінь.
Це - золота, як згадка про весну,
Це здогад той, що не доснився й досі,
Що все трива в анабіозі сну.
Є. Маланюк -майстер інтимної лірики. У його віршах про кохання поєднується чистота високого почуття земною пристрастю. У поезії "Присвятні строфи" оспівується далека юність, хвилюючі чари першого кохання.
Ліричний герой поета роздумує над вічністю, шукає своє призначення у світі, досліджує самого себе й приходить до Бога. У вірші "Історія" йдеться про те, як усвідомлення власної гріховності, розуміння добра та зла зумовлюють смиренну покору перед Усевишнім. Бог у поезіях Маланкжа - уособлення архітектора, диригента, світового творця, небувалої космічної влади та сили ("Вечір", "Зловіте", "Чужина"). Поет звертається до біблійного образу Божої Матері, називає її Мадонною. Божа Мати - заступниця України, тому поет, уболіваючи за долю свого народу, звертається до неї.
У "Книзі спостережень" Є. Маланкжа - роздуми про літературу, оригінальні думки щодо творчого шляху Т. Шевченка, М. Гоголя, І. Франка. Окремий розділ присвячено малоросійству, яке поет карав за рабську покору, почуття меншовартості, духовну слабкість. Щоб збудити національну свідомість, слід критично оцінювати минуле й сучасне, не ідеалізуючи їх, слід показувати не тільки позитивне в історії України, але й мужньо вказувати на потворне й ганебне. Є. Маланюк писав: "Малоросійство бо - наша історична хвороба... хвороба многовікова, отже, хронічна. Ні часові застрижи, ні навіть хірургія тут не допоможуть. їх треба буде довго - довгі десятиліття ізживати".
Майже всі вірші Маланкжа народилися внаслідок протиставлення протилежних властивостей якогось явища, що можна сформулювати як бажання увиразнити й тим самим уточнити певний тематичний мотив. Найчастіше негативні якості протиставляються позитивним, але буває, що змальовуються протилежні явища, які не суперечать одне одному. Символіку назви збірки "Перстень і посох" треба розуміти так: перстень - ознака прив'язаності до осілого життя, чарівної сили, казкової влади, тобто поетичного обдарування, а посох - це архаїчний синонім до палиці чи ціпка мандрівника. Отже, поєднані цілком протилежні поняття. Такими протилежностями сповнена вся творчість Євгена Маланкжа. Деякі заголовки збірок складаються з протилежних понять: "Стилет і стилос", "Земля й залізо", а збірка "Остання весна" має розділ "Перша весна" тощо.
Кожний з поетів-емігрантів, попри наявність спільних для всієї емігрантської поезії мотивів (варяги, степ, княжа та козацька доба, втрата рідної землі) утверджував власну історіософську концепцію України, яка отримувала свою образну домінанту. Євген Маланюк розкриває концепцію України через наскрізні образи-символи (Степова Еллада та Земна Мадонна). Ці образи - персоніфікація рідної країни в жіночому образі, з одного боку, а з іншого - проекція персонажа на Україну в широкому історико-філософському плані.
Євген Маланюк із найвидатнішого поета української еміграції стає видатним українським поетом XX ст., його поетична історіософія - не тільки крик зболеного серця, але й той очисний вогонь, через який проходить наш народ на нелегкому шляху до своєї державності й духовної повноцінності.
Loading...

 
 

Цікаве