WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Є. Маланюк - поет європейського інтелектуалізму - Реферат

Є. Маланюк - поет європейського інтелектуалізму - Реферат

афористичність, вишукані епітети, несподіваніметафори, історичні символи, циклічне розміщення поезій у збірках - основні ознаки творчої манери Маланюка. Велику роль у його поезіях відіграє пунктуація, яка несе певне смислове навантаження. Творчість Євгена Маланюка свідчить про широту мислення високого інтелекту поета-державника.
У світоглядному плані поезія та проза - есеїстика Є. Маланюка - становлять одне ціле, взаємодоповнюють одна одну, розвивають ті самі ідеї, відображаючи та висловлюючи їх у різних жанрах. Найголовнішою, стрижневою була ідея української державності, яка становила енергетичне джерело творчості поета, була його вірою та головною настановою. Державність із політичної категорії переходила у світоглядну, творила систему відношень поета до світу, перетворювалася на своєрідний моральний імператив. Усе, що сприяє державності, - беззастережно добре, усе, що протистоїть їй, - вороже. Від перших сторінок табірного альманаху "Озимина" й до посмертної книжки "Перстень і посох", де нездійсненна мрія постає в образі понтійської Навсікаї, не вгасає "державницький мотив" поезії Є. Маланюка.
Творчість Євгена Маланюка умовно можна поділити на два основні періоди: поезія міжвоєнного часу, підсумована збіркою вибраного, і доробок, написаний після Другої світової війни. Першому періоду властивий войовничіший "державницький" характер, наближення й викликання апокаліптичних візій, у яких має очиститися й воскреснути Україна. Другий період, що увібрав розмах і наслідки нечуваної світової бойні, посилив трагедійність світовідчуття поета та скерував його творчість від навмисне позбавленого ліризму "державного" поетичного будівництва до проблем особистості, захопленої виром історії. З ідеї державності поставала ієрархічність світобудови у світоглядній концепції Є. Маланюка. На вершині ієрархії - Бог, вища справедливість, вищий суддя. Поет - ланка між Богом і землею, Україною, творець вертикального виміру степової, площинної Батьківщини, натхненник її нової державної історії. Слово поета - трансформація Божого слова; слово заклику, слово любові та слово прокляття - чинне, державотворче, нащадки зрозуміють,
Як крізь тисячолітній порох
Розгорнеться простір без меж.
Збагнеш оце, чим серце билось,
Яких цей зір нагледів мет,
Чому стилетом був мій стилос
І стилосом бував стилет.
Рання збірка "Стилет і стилос" відбиває процес подолання у внутрішньому світі ліричного героя дилеми бойового чину й мистецтва їхнім синтезом. Символ першого - стилет (невеликий кинджал із дуже тонким і гострим клинком, звичайно тригранним), другого - стилос (паличка для письма у римлян). Автор збірки задекларовує себе як поета-державника (і громадянина-державника), який знає свій козацько-чумацький рід і натхненний героїзм предків. Маланюк оригінально обігрує слова "стилет" і "стилос", надаючи їм символічного звучання, указує на .суперечність між ними. Проблема, винесена в заголовок збірки "Стилет і стилос", - найпродуктивніша для першого періоду - була вирішена на користь стилосу. Вибір диктували обставини, та поет робив усе для того, щоб його стилос нагадував стилет.
Для Є. Маланюка поетичне слово функціональне в найвищому розумінні, оскільки пов'язане з формотворчим духом нації, тому воно підпорядковане чітким завданням пробудження нації, підготовки її до майбутніх вирішальних випробувань, тобто воно виразно заангажоване, тенденційне. Завдання української поезії в еміграції поет сформулював у статті "Група "Танк". Автор вважає, що українське мистецтво має бути "органічною частиною духовної чинності Нації", "міцно зорганізована... група національних митців" буде постійно висилати "на Батьківщину нашу національну енергію". Маланюк писав: "Тільки озброєні ідеологією, в якій емоція є організована інтелектом, ми побачимо дальшу мету і просту путь до неї... Українець-мистець не може не бути воїном!"
За концепцією Маланюка, нова українська література мала "двоєдине джерело" та двох фундаторів - Шевченка та Куліша (перше напруження національного інтелекту), які сфокусували в собі й визначили дві такі різні й водночас невід'ємні одна від одної основні гілки її розвитку.
У першому вірші циклу "Вічна" Маланюк визначав суть своєї громадсько-політичної діяльності як змагання за самостійну Україну на прикладі Ханаану (обітованої землі, до якої Мойсей вів свій народ з єгипетського полону) та Київської держави, оновленого відродження якої прагнув:
А я згораю і борюсь,
Щоб над ланами України
Засяла Ханааном - Русь.
Така творча програма була логічною для покоління, яке усвідомлювало свою покликаність поезією як єдино можливий в умовах еміграції "національний чин" Україні бракувало українців - ось найважливіший історичний урок. Поезія була здатна не тільки збудити націю, але й підготувати її до майбутніх випробувань. Поезія Євгена Маланюка творила у слові все те, що було відсутнім у реальності, яка його оточувала:
Та вдарить день і загудить Дніпро,
Й хрестом своїм ми ідола розколем...
Майбутнє ж знов різьбитимуть мечі
При смолоскипах, що запалять війни
В сей чорний час. Отсє тепер. Вночі.
Історизм поезій Є. Маланюка тісно пов'язаний з її географізмом. Поет відтворює географію України умовно - від Синюхи до Дніпра, тобто від своєї малої Батьківщини до великої. Людина вписана в географію, "виліплена" нею. Звідси ж - наскрізна тема історично-географічного прокляття степом України, яка спричинює зворотне поетове прокляття, адресоване степовій зоні й бездержавницькому типу людини, витвореному нею. Поезія намагається зняти це одвічне прокляття степом, адже вона звернена до Бога-та здатна руйнувати та творити гори:
...Суворий формотворче,
Кажи горбами стати сій землі, -
Вода й вогонь хай дику плоть покорчать.
Щоб степ узрів блакить і кораблі.
Але реальна війна виявилась незмірно жахливішою за поетичні візії. Лише кілька віршів написав поет під час війни, і, всупереч войовничості попередніх поезій, вони сповнені смирення, пройняті контрастністю особистісного й історичного начал. Усе частіше поет порівнює свого ліричного героя з образом Одіссея, який повертається на Батьківщину, для якого важлива вже не війна, а дорога повернення. Поет стає уважнішим до пластики довколишнього світу, та Україна нагадує про себе навіть і чужими ландшафтами (цикл "В горах", збірка "Остання весна"). Автор використовує прийом нагадування, це для нього спосіб контактування з минулим і його оцінки контекстом сучасного. Ліричний герой поета стає заземленішим, втрачає риси богообраності й навіть ставить під сумнів свій зв'язок з Богом, переймається почуттям смирення й провини, і це, з позицій християнства, миліше Богові, ніж колишня ієрархічна вознесеність поета над юрбою. Але Маланюк не відмовляється від державницької ідеї, він лише переоцінює засоби її осягнення, перевтілення суворого пророка й "імператора строф" в особу теж царського роду, але невпізнанну й загублену -
Loading...

 
 

Цікаве