WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Є. Маланюк - поет європейського інтелектуалізму - Реферат

Є. Маланюк - поет європейського інтелектуалізму - Реферат


Реферат
на тему:
Є. Маланюк - поет європейського інтелектуалізму
Євген Маланюк - одна з найяскравіших постатей вітчизняної літератури XX ст., на жаль, дуже мало знана в Україні. Це зумовлене тривалим зависанням "залізного заслону", крізь який за умов політичного протистояння ледь проникала духовна енергія української еміграції. Відомий у її колах як поет і есеїст, Є. Маланюк свою творчість присвячував Батьківщині, і повернення його розпочалося лише за два десятиліття по його смерті (16 лютого 1968 р. у Нью-Йорку).
Духовно поет ніколи не залишав рідної землі, не зраджував її під тиском соціальних чинників, уник фізичного й морального знищення, яке стало долею більшості українських митців. З вихідця українського степового Півдня, значною мірою зрусифікованого, несподівано сформувався поет з дуже виразною, глибокою та несхитною українською національною свідомістю, якою наскрізь пройнята його поезія; літературна критика, есеїстика й публіцистика. Сам поет прихід у літературу представників політичної еміграції вважав наслідком трагічної поразки в боротьбі за українську державність протягом 1917-1920-x pp.: "Всі вони пішли в літературу тільки тому, що серед безвихідності то був, може, єдиний вихід для ведення перерваної війни вже не військовою зброєю, лише зброєю мистецтва й культури, а зброєю поезії- в першу чергу... А надмір енергії владно кликав до національної творчості в сфері хоч би лише духовної, нематеріальної чи майбутньої, України".
Ріс Євген Маланюк у домі, де панував, з одного боку, дух старовинного козацько-чумацького побуту та свідомого, як писав поет, "україноцентризму" ("дідова хата"), а з іншого - дух знов-таки національно свідомого українського сільського інтелігента, "не спокушеного ані далеким Петербургом, ані близькою Одесою" ("батькова хата"). Завдяки домашній бібліотеці батька, який був народним учителем, повіреним у містечковому суді, режисером місцевого самодіяльного театру, співав на свята в церковному хорі, писав статті в різні часописи, зокрема в повітову єлисаветградську газету "Голос Юга", Євген змалку ознайомився з багатьма історичними працями, львівськими виданнями, у тому числі комплектом найпопулярнішого свого часу українського журналу "Зоря", з Шевченковим "Кобзарем", творами І. Карпенка-Kapoгo, М. Коцюбинського та багатьох інших українських письменників. Екзальтованій матері, доньці поміщика, яка була носієм уже іншої традиції ("якихось степових... дворянських гнізд з... сентиментальними романами й романсами... слідами спогадів про... декабристів і байронічних лермонтівських поручників"), завдячував чутливим серцем й поетичною натурою. Єлисаветградське ж училище ввело юного Євгена передусім у світ російської культури та літератури модного тоді символізму.
Найбільше ж для гартування мужнього й стійкого характеру та твердих національних переконань Євгена Маланюка дала його служба в українській армії, безпосередня участь у боротьбі за незалежну українську державу, особистий приклад героїчних і самовідданих Євгена Мішковського та Василя Тютюнника. Євген Маланюк не мав класичної гімназійної освіти: закінчив технічний заклад - реальне училище, і тому мусив продовжувати саме в цьому напрямку, тому вступив до політехнічного інституту в Петрограді, потім до Господарської академії в Подебрадах. Пізніше технічна освіта Маланюка формально зробила неможливим викладання курсу літератури в університетах Чехословаччини, Польщі, США та Канади, хоча за обсягом знань і глибиною розуміння літературного розвитку Маланюк, безперечно, був до цього готовий, про що свідчить його "Книга спостережень".
У 1930-х pp., коли з'явилися переклади поетичних творів польською мовою, Є. Маланюк став найпопулярнішим і найшанованішим сучасним українським поетом у Польщі. Після Другої світової війни Ю. Лободовський, теж політичний емігрант, регулярно друкував поетичні переклади творів Маланюка, якого вважав найбільшим поетом української еміграції, на сторінках найповажнішого літературного журналу польської еміграції "Kultura", що виходив у Парижі за редакцією Єжи Гедройця. У 1947-1973 pp. надруковано 23 вірші Маланюка (найбільше з-поміж українських поетів). Перебуваючи в Чехословаччині, Є. Маланюк познайомився з декількома чеськими письменниками. Найважливішим для митця було знайомство в Празі 1930 р. з видатним поетом, визнаним лідером чеської модерни Йозефом Сватоплуком Махаром, з яким він листувався, твори якого перекладав і переспівував, якому присвячував власні поезії, на мотиви поезій якого віршував.
На думку сучасної дослідниці Юлії Войчишин, хоча Маланюк і починав "у романтичному стилі з домішкою символізму, та для створення тенденційної поезії великого напруження, що відповідала б його намірам, він почав писати також і в експресіоністичному дусі". В експресіоністичних творах Маланюк силою таланту намагався перетворити негативну дійсність на позитивну. "Маланюк ніколи не був невільником якогось одного стилю, а свідомо чи несвідомо в його поезії чергуються експресіонізм із символізмом і неоромантизмом", а пізніше він, на думку критиків Святослава Гординського та Юрія Шереха, послідовно наближається до неокласицизму. Та крім ознак цих творчих напрямів, у поезії Маланюка присутнє й реалістичне зображення - в особистісній, побутово-психологічній ліриці, спогадах про дитинство та юність, воєнні будні, у натуралістичному образку з таборового життя.
До модерністських віянь Маланюк ставився критично. Навіть його зближення наприкінці життя з поетами з Нью-Йоркської групи Богданом Бойчуком, Богданом Рубчаком, Остапом Тарнавським не свідчить про зміну цього упередженого ставлення. Із цими поетами він зійшовся, оскільки йому, украй самотньому, було потрібне ненав'язливе дружнє творче спілкування, і він його одержав: "ньюйорківці" сприймали його таким, яким він є. Зближенню сприяло те, що пізній Маланюк усе більше замислювався над своїм буттям як суто людським, а людська екзистенція якраз і була в центрі уваги поетів Нью-Йоркської групи. Але якоїсь помітної спорідненості ні в модерновому світосприйманні, ні в поетиці між ними та Маланюком не було. Як визнає Б. Бойчук, "творчої співзвучності" з нею "не мав", "але мав, видно, потребу існувати як поет у молодій генерації". І все ж таки поезія Маланюка виражала й модерністичні імпульси - експресіоністичні й декадентсько-символістичні (міжвоєнна творчість) і екзистенціалістські (переважно повоєнна творчість).
Є. Маланюк, продовжуючи традиції класиків української літератури в модерні, збагатив їх новими досягненнями. Він підніс ідеали краси та художні як головні в поетичному мистецтві. Поетичний стиль Маланюка не вкладається в узвичаєні уявлення. Витоки його неоромантики - поезія бароко, найвиразніший засіб поетичної мови - символіка. Символи яскраві та прозорі: стилет, стилос, земля, залізо, проща, перстень, посох. Вірші поета за будовою суворі: строфи вагомі, "залізні". Вільні ритми, алітерації, асонанси, повторювані звукосполучення,
Loading...

 
 

Цікаве