WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → «Любити все прекрасне і земне і говорити правду...» (за творчістю Василя Симоненка) - Реферат

«Любити все прекрасне і земне і говорити правду...» (за творчістю Василя Симоненка) - Реферат

за якої припускається можливість побудувати царство гармонії на людській крові. Але питання, що постають з контекстів цих творів, довгий час унеможливлювали їхню публікацію. Проте у виданих одразу по їх написанні двох віршованих казках для дітей цензори не побачили "крамоли", хоч і "Цар Плаксій та Лоскотон", і "Подорож у країну Навпаки" теж можна розглядати як своєрідно адаптовану для дитячого сприйняття варіацію тієї ж теми.
Василь Симоненко виступав також із суто газетярською публіцистикою, фейлетонами, літературно-мистецькою критикою (рецензіями на кінофільми, театральні вистави, концерти, літературні твори), писав художню прозу. Як прозаїк він тільки починав, виявляючи неабиякий хист реаліста, здатність перевтілення й співпереживання. До збірки оповідань і новел "Вино з троянд" увійшли твори, очевидно, ще студентських часів, а також написані протягом чотирьох місяців 1962 р. Кілька образків, маленька повість, "пунктири кіносценарію" були опубліковані значно пізніше в журналах "Україна", "Соціалістична культура", "Молодь України".
У прозових творах Василя Симоненка багато автобіографічного, хоча прямих вказівок на це немає. В оповіданнях і новелах легко та з любов'ю виписана типова картина повоєнної дійсності ("Однорукий лісник"), дотепні дружні шаржі ("Неймовірне інтерв'ю", "Психологічний поєдинок"), психологічно точними є "кардіограми" дівочого серця ("Білі привиди", "Наївне дівчисько", "Сірий пакет"). А от повість "Огуда", де виведено бридкий образ анонімника, народжувалася кількома підходами, через душевну муку.
Останній твір Василя Симоненка, відомий у різних варіантах (частина його публікувалася і як оповідання), художньо підтверджує, що автор психологічно й фізично зазнав пильної "уваги" охоронців режиму.Незавершеним лишився кіносценарій "Бенкет небіжчиків".
Загалом проза Василя Симоненка, визнана фахівцями своєрідною та багатообіцяючою, заслуговує на почесне місце в контексті розвитку епічного світовідображення свого часу. Але найголовніше в поезії Василя Симоненка - розкриття історичної місії людини на землі, творення добра. "Любити все прекрасне і земне і говорити правду..." - так, роздумуючи про громадське покликання письменника, стверджував він сам. І справді, його чесне та щире слово несло людям художню правду про людину та світ, тому й тривожить душу, вчить любові до рідної землі й поваги до національної історії, а ще - людської гідності, порядності, відповідальності за все, що відбувається довкола.
Василь Симоненко був насамперед поетом, він умів ловити сіттю слова людські душі, причаровувати прозорою простотою своїх віршів. Мабуть, від часів Шевченка українська література не знала другого такого поета, якого б так любив і шанував народ. Секрет цієї неймовірної популярності, напевно, у тому ж, у чому таємниця й чарівливої особистості Василя Симоненка - у щирості. Щирість його - всеохопна. Вона наснажує пристрастю його вірші. Вона ж диктує відчайдушно-чесні сатири, убивчі для нещирих, і добродушні епіграми на побратимів по перу.
Симоненкова щирість - це надзвичайна правдивість. Щира людина ніколи не сплутає правди з кривдою, вона рече істину серед брехні й облуди:
Я хочу правді бути вічним другом
І ворогом одвічним злу.
("Не лицемірити, не чванитись пихато...")
Його щирість - це й чесність, і вірність, і джерельна чистота душі, бо ж "найчистіша душа незрадлива" ("Найогидніші очі порожні..."). Щирість Симоненка - це й самовідданість:
Живе лиш той, хто не живе для себе,
Хто для других виборює життя.
("Можливо, знову загримлять гармати...")
Щирість - це наївність мрійництва й дитяча жага відкриття, відчайдушна відкритість до всього світу та космічна привітність:
Гей, нові Колумби й Магелани,
Напнемо вітрила наших мрій!
Кличуть нас у мандри океани,
Бухту спокою облизує прибій.
Кораблі! Шикуйтесь до походу! М
рійництво! Жаго моя! Живи!
В океані рідного народу
Відкривай духовні острови!
("Гей, нові Колумби й Магелани...")
Здрастуй, сонце, і здрастуй, вітре!
Здрастуй, свіжосте нив!
Я воскрес, щоб із вами жити
Під шаленством весняних злив
("Тиша і грім")
Щирість - це щедрість:
Благословенна щедрість! Все від неї,.
Від щедрості думок, сердець і рук.
Краса сповита матір'ю землею
Від щедрості страждань її і мук.
І ми народжені од щедрості любові...
("Щедрість")
"Гніву і ненависті вистачає лише для того, щоб зруйнувати щось. Але вона не може будувати. Перетворює, оновлює і заквітчує землю тільки любов - любов до рідної землі, до людей, до праці" ("Наша рідна Вітчизна", (1962 p.), а найзапашнішим цвітом заквітчує землю кохання - найніжніша, найтонша любов.
Отже, щирість Симоненка - це всеосяжна любов до життя:
Світ який - мереживо казкове!..
Світ який - ні краю ні кінця!
Зорі й трави, мрево світанкове,
Магія коханого лиця.
Світе мій гучний, мільйонноокий,
Пристрасний, збурунений, німий,
Ніжний, і ласкавий, і жорстокий,
Дай мені свій простір і неспокій,
Сонцем душу жадібну налий!
("Світ який - мереживо казкове/..")
і мудрість.
Бо на світі той наймудріший,
Хто найдужче любить життя.
("Найогидніші очі порожні...")
Василь Симоненко до останнього подиху любив життя, був жадібний до життя, поспішав жити, "любити все прекрасне" і "говорити правду". "А жити... хочеться страшно, бо ще ж мозок у мене світлий, і дещо... зробив би ще, аби тільки хоч трохи сил вернулося", - писав він у листі до брата 22 листопада 1963 p., а вже 13 грудня його не стало. Але за коротке життя поет зробив багато й залишив світові головне - нетлінну жменьку відчайдушно щирих слів із вірою в життя, з вірою в любов, з вірою в людину, з вірою у прекрасне майбутнє:
Люди - прекрасні!
Земля - мов казка.
Кращого сонця ніде нема.
Загруз я по серце
У землю в'язко.
Вона мене цупко трима.
І хочеться
Бути дужим,
І хочеться так любить,.
Щоб навіть каміння байдуже
Захотіло ожити
І жить!
Loading...

 
 

Цікаве