WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Життєвий і творчий шлях Григорія Сковороди - Реферат

Життєвий і творчий шлях Григорія Сковороди - Реферат

царському дворі. "Я не покину батьківщини,- гордо відповів їй філософ.- Мені моя сопілка і вівця дорожча царського вінця". Та й чи міг вірний син України піти на службу до тієї, яка зашморгом кріпосництва душила його народ? Великий філософ обрав шлях втечі від світу зла і досягнення свободи в сфері духу.
Так великий учений став мандрівним педагогом-просвітителем. Ходив Сковорода у звичайній свиті. Крім книг, рукописів, сопілки в полотняній торбі та палиці, нічого більше не мав. "У крайній бідності,- згадує сучасник,- Сковорода переходив з одного селадо другого. В їжі був невибагливий, жив дуже скромно, а вважав себе багачем: коли хтось намагався щось дарувати йому, то чув незмінну відповідь: "Віддайте біднішим від мене".
Жив письменник за сонцем: вставав, коли воно сходило, а коли заходило за обрій, давав спочинок натрудженому тілу. Не захотів мати власної хати і взагалі постійної домівки. В одному селі Григорій Сковорода лікував відставного майора. Поки він провідував хворого, дочка майора, красуня Олена, закохалася в ніжного поета-музику, і Григорій теж її покохав. Йшлося до весілля, але Сковорода вагався, бо не уявляв життя без мандрів. Так і не одружився.
Майже тридцять років неквапно мандрував цей співець-му-зика і вчитель-байкар курними шляхами Лівобережжя, заходив у села й хутори, рідше - в міста, здебільшого на ярмарок, зупинявся в приятелів, а то й у зовсім не знайомих селян, і всюди зустрічали його як рідного, приймали як найпочеснішого гостя, бо зі Сковородою до хати входили дружня бесіда, добрий настрій, доброзичлива порада, влучний жарт.
Мудре слово Сковороди притягувало людей. Зайде він, бувало, в село, сяде край майдану, на цвинтарі або в когось на подвір'ї, скине торбу, дістане подругу-сопілку, заграє народної "Ой піду я лугом-долиною" - і сходяться люди. Тоді мандрівний філософ виймає книги, читає, вчить. Коли ж пора гаряча і дорослі в полі, збере малят біля школи чи в хаті та й розказує казки, ним же складені, навчає читати й писати, довірливо бесідує з малечею. Про цей період життя великого просвітителя Дмитро Павличко писав у вірші "Сковорода":
І, виламавши палицю із тину,
Він темними байраками пішов
Кріпацьким діткам викладать латину,
Бентежити думками рабську кров.
На твердження аристократів, що народ нібито заснув навіки і не здатний сприйняти науку, філософ гнівно відповів: "Про мене балакають, що я ношу свічу перед сліпцями... що я звонар для глухих...- хай вигадують! Мудрствують: простий народ спить. Але від усякого сну прокидаються, і хто спить, той не мертвечина. Коли виспиться, так і прокинеться, коли прокинеться, то очуняє і запильнує".
Чого навчав Сковорода? Що в природі - краса, гармонія, а в суспільстві - несправедливість, і щоб змінити макросвіт на краще, треба кожному змінити мікросвіт, тобто себе самого. Пізнавай себе, а пізнавши - удосконалюй. Пізнаючи свої нахили, людина правильніше визначить своє місце в суспільстві й принесе найбільшу користь. А поки що чимало людей займають не свої місця: один ходить за плугом, а він від природи музика, інший працює суддею, а йому б пасти череду. Великий філософ доводив, що людина не може бути щасливою, якщо діє всупереч своїй природі. Веління природи - це веління Бога в людині. Пізнання природи - це пізнання Бога.
Григорій Сковорода був переконаним демократом. Він писав, що його рідний край страждає під владою "загребущих", "лукавих" "мавп" і "змій". Майбутнє вітчизни - не в них, а в "трудолюбствующих" простих людях, "чистих серцем", "з духом премудрості і благочестя", саме вони - "справжні обличчя землі". Філософ жив сподіваннями на суспільство рівноправних людей, де не буде "рабського іга", "тяжкої роботи", нічого "златожадного", "хамського". Погляди великого правдолюбця мали великий вплив на наступні покоління. Лев Толстой зазначав, що світогляд Григорія Сковороди дивовижно близький йому.
Останні десятиріччя життя Сковороди - це роки його слави. Всі хотіли бачити його. У Харкові, Білгороді та багатьох селах виникли гуртки послідовників його вчення і способу життя. Цей період був і вершиною творчості письменника, бо постійне спілкування з трударями й природою давали йому не лише матеріал для творів, а й наснагу. Під час мандрівок так добре виношуються задуми, після того так легко пишеться. "Він свідомо обрав своїм кабінетом цілий світ, при обмірковуванні його творів присутні були і небо над головою, журавлі, лелеки, тополі, озера, ліси і тверда земля під ногами, а головне - люди",- писав Павло Тичина. На жаль, за життя не надруковано було жодного твору Григорія Сковороди. Але його поезії, притчі швидко поширювались по Україні вустами народу. Гостре непідкупне слово Сковороди в моторошній темряві кріпосницької сваволі спалахувало чистим вогнем і торувало стежку народному щастю.
Важко повірити, але великий філософ передбачив свою смерть. У 72 роки він пішки пройшов триста верств аж до Орловщини, де жив його учень і приятель Михайло Ковалинський, щоб передати йому рукописи своїх творів. Радісною була зустріч щирих друзів. Непомітно проминув час у задушевних розмовах. Останні слова, обійми, стискання рук - і Григорій Савич рушив додому. Зупинився в селі Іванівці. З цієї нагоди господар запросив гостей; серед своїх прихильників Сковорода був веселий, балакучіші, згодом вийшов у сад і край дороги став копати яму. "Що це ви робите, Григорію?" - запитали здивовані друзі. "Та копаю собі могилу, бо прийшов мій час",- наче про щось буденне, відповів той. Коли ж гості роз'їхалися, Сковорода помився, переодягнувся в чисту білизну, ліг на лаві й... заснув навіки. Сталося це 9 листопада 1794 р. Помер великий мудрець так просто, як і жив.
"Є діячі,- писав відомий вчений Павло Попов,- саме життя яких не менш цінне й повчальне, ніж їхні твори. Людство час від часу висуває могутніх людей, спроможних дотримати повної відповідності між їхнім вченням і життям, між їхнім словом і ділом. Сковорода був не тільки геніальний мислитель, а й геніальний характер, якого висунув із свого середовища український народ в один із найбільш тяжких періодів його історії".
З творчої спадщини Григорія Сковороди залишились збірка ліричних поезій "Сад божественних пісень", книга "Байки харківські", філософські трактати й притчі. Особливість творів Сковороди полягає в тому, що в ліричних поезіях він - філософ, а в філософських працях - лірик.
Loading...

 
 

Цікаве