WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Памфлети Миколи Хвильового (науковий реферат) - Реферат

Памфлети Миколи Хвильового (науковий реферат) - Реферат

прихованою ідеєю українського месіанізму, хай обмеженого до мистецтва й культури.
Месіанізм цей може мати і напевне мав ірраціональне підґрунтя. Якщо говорити про його раціональні корені, то можна згадати - для Хвильового - два: географічне становище України, мовляв, на межі Європи і Азії і наявність комунізму. Але тут хоч-не-хоч виникає питання про Росію. Адже вона теж мала ці передумови. Чому її виключено з "азіатського ренесансу"? Це тим більше впадає в око, що, не без почуття заздрості, говорячи про Верон-ського, Хвильовий називає росіян "нацією, яка не плентається в хвості", в явному протиставленні "хохлам і, малоросіянам". На це законне запитання памфлети з Камо грядеши не відповідають ані натяком. Відповідь, мабуть, лежала в ірраціональній сфері. Нелюбов до Москви прорвалася тільки короткою згадкою про ліквідацію "пролетарського мистецтва" в Росії "під натиском матушки Калуги".
У своїй загальній концепції - чи може краще сказати, світовідчутті, - перша трилогія памфлетів Хвильового ледве чи мала попередників в українській літературі чи публіцистиці. Беручи їх на тлі світовому, не можна не відзначити примхливого і вкрай еклектичного поєднання елементів марксизму зокрема Ленінових поглядів на прийдешню роль колоніальних націй, з елементами шпенглеріанства (теорія циклічності, хоч Хвильовий як -бодай у намірі - марксист застерігає, що в протилежність Шпенґлерові він застосовує теорію тільки й виключно до мистецтва), російського євразійства і, нарешті, месіанізму, властивого, мабуть, усім відроджуваним націям.
Камо грядеши викликало вибух обговорень і заперечень. Як і спід було сподіватися, напали на Хвильового "плужани", - Пилипенко, Щупак, Кияниця. Менш сподіваними були напади "конструктивіста" й ніби шукача революційної, нової форми Валеріяна Поліщука, що видав цілу книжку Літературний авангард. Перспективи розвитку української культури, полеміка і теорія поезії, і недавнього символіста Якова Савченка. Ножем у спину був виступ О. Дорошкевича, що стояв на півдорозі до академічних кіл. Усі ці струмки збігалися в один потік, готовий захлиснути відважного, і не даремно свою відповідь на ці виступи Хвильовий назвав Думки проти течії.
І в цій книжці Хвильовий лишається в головному в межах літературно-культурної проблематики, слушно вказуючи, що "стержнем питання все таки залишається масовість, чи то масовізм". І тут виклад його насичений емоцією і це він сам одверто визнає, принаймні щодо попередньої своєї збірки памфлетів: "Всю нашу увагу було сконцентровано на емоціо-нальному боці справи". Твердження про те, що не масовість і не організації вирішать долю літератури, а поява видатних творів і що добір нових талантів з молоді - функція журналів та їхніх редакцій, належать до самозрозумілих. (Це не завадило Хвильовому в розділі "Новий організаційний шлях" накреслити справжній проспект нового типу літературної організації, що незабаром утілився в формування ВАПЛіте). Образ "просвіти" відходить на другий план, натомість більше випинається "куркульський" характер плужанського масовізму, полемічний захід, не спертий на дійсність, і з'являється - куди більш історично виправдане - твердження про народницьке коріння цієї новітньої "просвіти". Знову, хоч мимохідь, виринає тема мистецтва як "засобу пізнання" в протилежність поглядові на мистецтво як "засіб будування", тема, що вибухає в випадах проти утилітарного мистецтва і в обороні знов і знов Миколи Зерова (уже в передмові, також у памфлеті проти Поліщука) і цього разу також Павла Тичини, - до речі одна з першорядних характеристик його творчості.
Воістину не знати, де в усьому цьому самообпльовуванні закінчується пародія і де починається фанатизм самозаперечення. А трагічно-гнітючий ефект ще посилюється тим, що і в цих само-знищувальних творах Хвильовий не втратив свого полемічного блиску, а перо його зберегло свою гострість. Тільки зникла іронічність двозначних формулювань, яка так часто характеризувала давніші памфлети Хвильового.
Так замкнулося ідеологічне коло. У період "Гарту" Хвильовий був дисциплінованим членом партії, хоч в оповіданнях і дозволяв собі індивідуальні риси. У Камо грядеши почався відхід від партійної лінії. Найбільше віддалення було осягнене в Апологетах писаризму і в Україна чи Малоросія? Після того обвід кола почав повертатися назад, до зімкнення, хоч і страшною ціною. Коли коло зімкнулося, розірвати його можна було тільки повстанням або загибеллю. Другу альтернативу здійснено 13 травня 1933 року. Тоді одним рухом пальця навіки перекреслено весь поворотний рух. Для історії Хвильовий-памфлетист лишився шукачем Камо грядеши й Думок проти течії, а його знахідкою - Апологети писаризму і Україна чи Малоросія?. Усе написане після того - історичний документ епохи. Ці чотири назви, попри всю їх прив'язаність до обставин свого часу і застарілість багатьох окремих пасусів, - ввійшли до скарбів українського духу.
Хвильовий був і не був тією безумно сміливою вольовою людиною, хороброю як леопард, яка часом увижалася йому в мріях. Він був нею усім складом своєї вдачі, але він не діяв, як мусила б така людина, бо до нього, мабуть, стосувалася та роздвоєність, яку він приписав Дмитрієві Карамазову: "Немає виходу. Зі своєю партією рвати не можна, бо це, мовляв, зрада не тільки партії, але й тим соціальним ідеалам, що-за них вони так романтично йшли на смерть, це буде, нарешті, зрада самим собі. Але й не рвати теж не можна".
І так Хвильовий пройшов страшний шлях заперечення самого себе, і його героїзм виявився меншою мірою в змаганні, а більшою - в самозреченні, самообплюванні і, зрештою, самогубстві. Йогопостріл не був спрямований у Постишева, а в самого себе. Він був народжений борцем, а став героєм мучеництва. Тим не менше, героїзмом це було, не зважаючи на всі падіння, що їх спостерігаємо в його пізніх памфлетах, або може саме через них. У всіх відступах і зреченнях він знав: "Вона все таки крутиться!" Він ствердив це ціною життя.
3. ПРО СТИЛЬ
Уже для першого опонента перших памфлетів Хвильового Яковенка писання ці були "хаос". С. Щупак у статті "Псевдомарксизм Хвильового" обурювався "демагогічною лайкою..., зневажливим відношенням до своїх супротивників і... безвідповідальністю" і вдавано вболівав, що все це можна було б "далеко простіше, спокійніше сказати", В. Юринець вбачав у памфлетах "неусвідомлену інтуїцію". Я. Савченко починав свій Азіатський апокаліпсис застереженням щодо "манери провадження виступів Хвильового та своєрідних прийомів полеміки". Для Донцова мрії Хвильового були "химери". Найновіша київська Історія української літератури, поширюючи своє твердження на всю творчість Хвильового, сконстатувала "неврастенічний і роздратований спір з революцією". І навіть урівноважений і прихильний Микола Зеров згоджувався, що "винуватять у... непорозуміннях найчастіше самого М. Хвильового. Справді, винуватий! Замість сформулювати в першій своїй статті, чого саме хоче він від нинішньої української літера-тури, він волів просто просигналізувати читачам свої настрої".
Чи справді памфлети Хвильового такі хаотичні, ірраціональні, нервами писані? їхнього стилю ніхто не досліджував, і, щоб дослідити його, була б потрібна
Loading...

 
 

Цікаве