WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Олег Олександрович Ольжич (Кандиба) –життєвий шлях, літературно-наукова і громадсько-політична діяльність - Дипломна робота

Олег Олександрович Ольжич (Кандиба) –життєвий шлях, літературно-наукова і громадсько-політична діяльність - Дипломна робота

і сподіватися на допомогу німців не доводиться. Очолив УНРаду професор М. Величківський, до її складу увійшли 130 членів - представників різних поглядів, професій та національностей. УНРада діяла під гаслом О. Ольжича: "Свободу - народам, гідність - людині"[46].
Діяти легально на окупованій території УНРада не могла, тому її діяльність обмежувалася виданням прокламацій, закликів до населення, меморандумів до закордонних посольств тощо. Це дратувало німецькі власті, які аж ніяки не мали наміру надавати українцям державність. Особливо розлютив окупантів Меморандум, висланий УНРадою до Гітлера. Його підготував за вказівкою О. Кандиби О. Бойдуник, а підписали М. Ве- личківський, А. Левицький, А. Шептицький, М. Омелянович-Павленко, А.Мельник. Наказом із Берліна від 27 листопада 1941 р. діяльність УНРади було заборонено, всі її установи розігнано, а причетних до її діяльності заарештовано. У грудні було закрито редакцію газети "Українське слово", а 13 грудня заарештовано 27 співпрацівників міської управи, яких окупанти запідозрили у націоналізмі. 26 грудня 1941 р. уже на конспіративній квартирі О. Кандиба інформує організаційного референта Т. Бак-Бойчука про стан похідних груп, про політичну ситуацію на переломі 1941-1942 р. Над ним, як і над більшістю членів ОУН, нависає смертельна небезпека.
Проте О. Ольжич не полишає організаційної роботи. У січні 1942 р. він прямує на зустріч з А. Мельником, звідки повертається з настійною вимогою голови ПУН вивести "з-під вогню" членів та симпатиків ОУН. І в першу чергу, Олену та Михайла Теліг. Проте останні відмовилися залишати Київ. Уже 9 лютого О. Телігу було заарештували фашисти у приміщенні Спілки письменників і невдовзі розстріли, як й І. Ірлявського, проф. Гупала, М. Телігу та багатьох інших українських патріотів, у Бабиному Яру. Для Ольжича це були жахливі втрати, він розумів, що їх не відшкодуєш. А німецький терор набував усе більшого розмаху.
У складних умовах війни, постійної боротьби з окупантами О. Кандиба вирішує влаштувати особисте життя. Він не боявся вмерти, загинути мученицькою смертю, але не хотів, щоб після нього нікого не залишилося. Ольжич вирішує одружитися. Його обраницею стала молодша на тринадцять років Катерина Білецька, донька професора Леоніда Білецького. З весни 1940 року Олег Ольжич був закоханий у Калинку, як її називали рідні та близькі, але боявся наражати її на небезпеку. Лише відчуваючи, що кільце навколо нього постійно звужується, Ольжич зважується одружитися на Катерині. Для шлюбу потрібно було обрати церкву, оскільки О. Кандиба був православним, а більшість парафій у Західній Україні були греко-католицькими або римо-католицькими. Православну церкву вони відшукали у с. Яблінці Вижній неподалік с. Турки. 2 серпня 1943 р. Катерина Білецька й Олег Кандиба взяли церковний шлюб. Свідками були сестра Омельяна Сеника-Грибінського Елеонора та інженер Василь Починок, друг і соратник О. Ольжича. Всі присутні на церемонії поклялися, що до кінця війни будуть мовчати про подію, свідками якої були. Так розпочалося їхнє подружнє життя.[66] Жили на різних квартирах, вдавали на людях, що не знають один одного. Та все частіше Катерина помічала неспокій та стурбованість в очах Олега Кандиби. Німецькі власті повели справжній наступ на ОУН.
26 січня 1944 р. гестапо здійснило широкомасштабні, по всій Європі, й одночасні арешти членів ОУН, передусім її керівного складу. О. Кандибі поталанило - він уникнув арешту, проте в помешканні його родини було проведено обшук, і гестапо реквізувало численні літературні й наукові матеріали О. Кандиби. Переховуватися йому ставало дедалі важче. Але він не полишав боротьби. О. Кандиба намагався налагодити контакт з бандерівцями, зокрема вів переговори (але безуспішні) з Романом Шухевичем (генералом Чупринкою). Бандерівський провід обстоював концепцію масового партизанського руху, в який потрібно було втягти найширші верстви населення. Кандиба не вірив в успіх відкритої збройної боротьби - та ще й з армією, яка розгромила уславлений вермахт. Він розробляє концепцію післявоєнної дії Проводу, з якої виключалися масовість, демонстративна агресивність і залишалася легалізованість та проникнення до радянських структур. Кандиба намагався встановити зв'язок із західними державами. Його посланці А. Луцев та Р. Лисий пройшли через усю Європу, зав`язали потрібні стосунки, але були заарештовані в Еспанії. Окрім цього, О. Кандибі вдалося скоординувати всі українські патріотичні сили. З його ініціативи відбулася зустріч між Головою УНРади проф. М. Величківським та Почесним головою цієї Ради А. Шептицьким. Внаслідок цієї зустрічі постала Всеукраїнська Національна Рада під головуванням М. Величківського, до якої також влилася Українська Народна Рада Закарпаття.
У складних умовах підпілля уникнути арешту було надзвичайно важко. Не зміг його уникнути й О. Кандиба. 25 травня 1944 р. його було заарештовано на приватній квартирі у Львові, що на вул. Личаківській, 32, в помешканні літературознавця Р. Малащука та його дружини Ольги. Існує декілька версій, які пояснюють обставини і причини цього фатального збігу. По-перше, зв`язкова, яка їхала до Берліна, в поїзді образила поліцая, була заарештована і на допиті видала схованку Кандиби. По-друге, у травні 1944 р. гестапівці захопили рукопис книги "Революція рвекайдани". У цій праці, відредагованій О. Ольжичем, була велика кількість фотографій, документів, спогадів про історію антинімецької боротьби ОУН на сході України. Гестапо зробило все можливе і неможливе, щоб схопити і покарати редактора книги. По-третє, німцям було відомо, що Ольжич мав контакти з англійцями, американцями, французами, а це після відкриття Другого фронту було їм не на руку. Шансів вижити у О. Кандиби, без зради своїх ідеалів і товаришів, майже не було, і він свідомо вибрав вірну смерть.
Після арешту О. Кандибу доставили в табір смерті Саксенгаузен. У концтаборі О. Кандибу поміщають у спеціальний блок для найнебезпечніших і найважливіших злочинців. Там сиділи син Сталіна Я. Джугашвілі, небіж Молотова Григорій, латиський міністр оборони генерал Дамбітіс, румун Горія Сіма, французський міністр Рібо, соціаліст Ленон Блюм. Там же утримувався весь провід ОУН: у казематах перебували Бандера, Стецько, Габрусевич, Мельник та ін.
5 червня 1944 р. О. Кандибу бачили конвойованим до камери № 14, де перебували в`язні-смертники. Щоденно Олега водили на допити, де страшенно били і знущалися. Про останні дні життя О. Кандиби оповів Єжи Кунцевич, ад`ютант Пілсудського, який перебував у камері № 15. Він відзначав, що з кожного допиту Кандибу часто волокли або приносили. Востаннє його забрали на допит 9 червня. Вночі занесли до камери напівмертве тіло. Наступного ранку наглядачі виявили в камері неживого О. Ольжича. О 19 год. 45 хв., точно за розкладом, небіжчика віднесли до крематорію. За таких обставин загинув вірний син українського народу Олег Олександрович Кандиба.
Немає на білому світі могили О. Ольжича. Ми знаємо лише місто, де він народився, і місце, де його закатували фашисти. У Лігайтоні, штат Пенсільванія, США, є оселя О. Ольжича, де встановлено його погруддя роботи скульптора М. Череш- ньовського. Меморіальну дошку відкрито у Львові, на будинку, де О.
Loading...

 
 

Цікаве