WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Олег Олександрович Ольжич (Кандиба) –життєвий шлях, літературно-наукова і громадсько-політична діяльність - Дипломна робота

Олег Олександрович Ольжич (Кандиба) –життєвий шлях, літературно-наукова і громадсько-політична діяльність - Дипломна робота

"екстатичний героїзм". Напруження доби переходить тут і на форму творів. Мистецькі стилістичні засоби тут скупі. Зустрічаються тут навіть декляративні вислови, що межують з публіцистикою; наприклад, що в межеву пору всенародної боротьби мистецтво може бути виправданим лише позамистецькими наслідками, тим самим стаючи утилітарним. Тут виразний дидактичний тон. У поета немає тут місця на нюанси барв: все - біле або чорне; героїзм або зрада. Для виразу свого кредо поет шукає простих і суворих слів" [13, 36]. В обох поемах є чимало пристрасних звинувачень на адресу зрадників нації, вчителів і селян, які працюють на благо польського окупаційного режиму (перші вчать українських дітей рабської покори й улесливості перед чужою владою, другі ж видають на смерть борців націоналістичного підпілля):
І слухали уші, коли вчителі
Учили, нечесно-лукаві,
Лучити гонори рідної землі
І службу ворожій державі…
Товаришу любий мій, брате,
Дивися в очі рабам, -
Як будете так воювати,
Вкраїни не бачити вам! [40, 84-87].
Це відгуки не тільки молодої інвективи, про що вже згадувалося, а також і відображення конкретної дійсності, коли після визвольної боротьби деякі українські інтелігенти почали співпрацю з комуністами (Олег Ольжич бачив ті події з перспективи учня початкової школи під Києвом) або поляками (за що їх карало підпілля і про що часто говорилося в середовищах емігрантів у Празі). Відома була також трагедія борців за волю, які вчинили напад на польську пошту в Городку 1932 р. Такі злободенні теми призводять автора до накреслення життєвого шляху "нової людини", члена ОУН: від чіткого етичного вибору способу життя ("Дорогу назви свою, ця - або ця, горіння - чи збирання крихот"), через відкинення "старої моделі" ("Вели не в майбутнє, де бурі і грім, в минувшину спогади всі ці"), аж до Христового відречення від найближчих осіб заради здійснення своєї місії ("Убийте в гадках своїх матір-отця, залізом випалюйте душі"). Цю останню думку висловлює Олег Ольжич як послідовник Тараса Шевченка (образ Гонти в "Гайдамаках", який до кінця вірний клятві побороти ворогів, навіть серед членів сім`ї) та Д.Донцова, який із притаманною йому пристрасністю заявляв у 1937 р.: "Зробити кінець із духами вчорашнього, з духами драгоманівщини, з традиціями соціялізму й москвофільства, вернутися до традицій нашої давнини, які віджили 1917 р. в душах мас, але до яких не міг, на жаль, достроїтися чужий їм душевно провід - ось яке завдання часу! (...)"Вічний спокій" має відспівати наша доба вмираючій епосі ліберального демократизму, її гаслам, методам і світоглядам" [9, 42-49].
Змагання за нову модель життя продовжував Олег Ольжич і в своїх статтях періоду війни. Його турбувало питання виховання української молоді в дусі волелюбного патріотизму (статті "Весняні ігрища молоді", "Українське дошкілля", "Виховання молоді"). Для досягнення такої мети письменник-учений пропонував проводити цілу низку заходів, наприклад, довго - і короткотермінові курси українознавства, літні табори, розвиток бібліотечної справи для зацікавлення книжкою, навчання традиційним ігрищам і влаштовування спортивних змагань молоді. Про це ідеться також у вірші "Ріки знов увійшли в береги" (1933 р.), де оптимістично проповідується дидактизм нової доби, її етика:
Кожна справа - ясна і проста.
(Героїчний період і сумнів?)
Для дівчат -снігова чистота,
Юнакам - поривання безумні [40, 122].
Тут - і бажання розвивати природні якості молодих людей ("поривання безумні" - це не безглузда забава, педагогічне свавілля, але використання снаги й оптимізму юнацтва в патріотичному вишколі) та збереження їхньої неповинності в умовах хижацької цивілізації споживацтва, матеріалізму і розпусти ("снігова чистота").
У статті "В авангарді героїчної доби (До проблеми націоналістичної культури)" автор "Веж" поборював етику лібералізму, протиставляючи їй як антипод націоналізм та його мораль. Остання збірка "Підзамча" підносить читачеві вже відомі йому профетичні картини знищення старого світу та створення нового (дві поезії з заголовками "Пророк"). Тут уміщені також героїчні картини святої Катерини та Люкреції, які стають символами перемоги моральних чеснот над злом і пихою. Однак поза збірками лишилися два твори Олега Ольжича, які чітко перераховують характерні риси пропонованої поетомнаціональної етики: "І вірити, і прагнуть - не вотще" та "Межа". Від надрукування їх у книжці відштовхнула вельми самокритичного автора їхня декларативність, пряма мова, яка нічого не приховує, відсутність символічних образів, які б поетично приховували головну думку. Проте, факт збереження цих поезій указує на їхню вагомість (інакше вони були б просто знищені, як невдалі спроби висловити підняте питання). У першому такий перелік українських чеснот:
Господь багатий нас благословив
Дарами, що нікому не одняти:
Любов і творчість, туга і порив,
Одвага і вогонь самопосвяти [5, 121].
Ужитий тут минулий час ("благословив") означає щойно здійснений прихід нової епохи, позаяк названі духовні цінності належать до бажаного майбутнього типу людини. Можна сказати, що тут ідеться про "Нове Середньовіччя", тобто чергову реалізацію заповіту століть європейської християнської культури. Вибір між добром та злом, новим та старим способом життя, вигідним животінням та героїчним самопожертвуванням у вирішальному бою - це тема "Межі", що нині стала вже хрестоматійним твором. Трагедією української нації була ставка на етику животіння, малоросійщини; слова "від інтелекту через хліб назад до жаху і безсилости клітини", написані у страшному 1937 р., звучать, неначе клінічний опис дороги лівих письменників того часу (Миколи Куліша, Миколи Хвильового, Дмитра Фальківського), яких спочатку, коли весь народ умирав голодною смертю, забезпечено хлібом із партійної скарбниці, щоб потім зацькувати на смерть або розстріляти, довівши їх до жаху і знесилення. Етичне кредо поета-оунівця - це ступати "по рівній грані двох світів" і нести свій тяжкий хрест боротьби, віри й надії за український народ " від інтелекту через хліб назад до жаху і безсилості клітини" [40, 129]. М. Ільницький прокоментував це коротко: "О.Ольжич ступив управо, і поезія його теж ступила управо". Наче Григорій Сковорода - жив як учив, учив як жив, проповідуючи власну етику життя, із палким бажанням зробити її всенаціональною.
Як вже відомо, за життя Олегом Ольжичем було написано три збірки: "Рінь", "Вежі", "Підзамчя". В кожній з них відобразився певний етап життя. Його фахові здібності, знання відчутні у збірці "Рінь". Своїми творами автор змушує читача прникнути у той невідомий світ, усвідомити їх становище. Він не обмежується лише одним часорпростором. Збірка "Вежі" була швидше історією сучасного, друга частина - так звана політична програма українського підпілля. Ця збірка мала більш публіцистичний характер. "Підзамчя" - посмертна, показує картини повалення старого світу й створення нового.
Висновки
О. Кандиба (Ольжич), являється однією із найсвітліших постатей історії української літератури у ХХ ст. Олег Ольжич цікавий і складний для нас насамперед філософською спрямованістю кожної поезії, глибоким і тонким малюнком, який, коли його хоч трохи
Loading...

 
 

Цікаве