WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Олег Олександрович Ольжич (Кандиба) –життєвий шлях, літературно-наукова і громадсько-політична діяльність - Дипломна робота

Олег Олександрович Ольжич (Кандиба) –життєвий шлях, літературно-наукова і громадсько-політична діяльність - Дипломна робота

Ольжича схопило гестапо. У Києві, на Сирці, вулицю Дем`яна Бєдного перейменували на вулицю О. Ольжича.
З закінченням навчання, у Олега Ольжича розпочинається повий етап його життя. Проявляє себе як археолог, деручи участь в розкопках на територіях України, Австрії, Чехословаччини та ін. Друкує велику кількість наукових праць. Як суспільно-політичний діяч проявив себе, коли вступив до Організації Українських Націоналістів. Важливим періодом у житті Кандиби був період виникнення Карпатської України, де він є в епіцентрі. В роки другої світової війни - врядах ОУН. Проживши життя патріотом рідної землі, він залишив цей світ з високо піднятою головою, витримавши всі знущання гітлерівців.
Розділ ІІІ. Літературно-наукова і публіцистична спадщина Олега Ольжича: етичне кредо патріота
Олег Ольжич - яскравий представник української еміграції, яка спромоглася не лише зберегти, а й примножити пасіонарну енергію українського народу, зруйновану на Наддніпрянщині (репресії, голодомор, вигублення культури). "Хай воскресне столиця Андрія, Дух вояцький в народі!" - такою метою і жив Ольжич, як і його покоління за межами Батьківщини. Його вірші, пройняті цією ідеєю, друкувалися на сторінках емігрантської періодики, здебільшого у редагованому Д. Донцовим львівському журналі "Вісник" поряд з поезіями Є. Маланюка, Л. Мосендза, Олени Теліги, згодом Юрія Клена. Відтак поети отримали умовну назву "вісниківської квадриги".
Збірки Олега Ольжича "Рінь" (Львів, 1935), "Вежі" (Прага, 1940), "Підзамчя" (1946) відмінні як за змістом, так і за формою. Першій та останній властива витонченість поетичного стилю, інтелектуальна напруга, в якій вчувається почерк ученого. Друга - пронизана імпресіоністичним спалахом почуттів, позначена яскравою тенденційністю політичного гасла. Водночас три книжки мають спільну рису: підкреслену історіософічність, де минуле і сучасне витворюють складну й нерозривну проблему.
Фах археолога чи не найбільше виявився у збірці "Рінь", історія тут постала як жорстоке самоствердження чи фатальна розірваність, і лише зрідка спалахувала світла тональність естетизованого первісного гомеостазу ("Наше плем`я не є велике", або "Скільки сонця ллється на землю...").
Олег Ольжич цікавий і складний для нас насамперед філософським началом у кожній поезії, глибоким малюнком, який, коли хоч трохи необережно торкнути невдалим судженням, поверховим поясненням, розмивається в пляму. Такі вірші потребують делікатного поводження, намагання поглянути на час під тим кутом зору, що дивився у момент натхнення сам автор.
Професія археолога наклала певний відбиток на світогляд Ольжича. Поет звик через призму окремої знахідки бачити всю епоху. Живим зрізом античних часів стала поезія "Пройшли пурпурні фенікійські дні", в якій лише час всемогутній, лише час "згризає" суворо-мовчазні граніти легендарної епохи, а герої - красиві й по-земному буденні настільки, що між ними тяжко вгадати навіть полководця, оскільки епоха багата на героїзм:
І ці стрункі, сухі чоловіки.
В їх простоті ясній, давноминулій,
Чи ви пізнаєте, вгадаєте, який
З-посеред них є Сервій Туллій?
Спартанська мораль відчутна й у вірші "Нащо слова? Ми діло несемо":
Он сходить, виростає, розцвіта
Благословеніє не форми-суті.
Одвага. Непокорність. Чистота.
Милуйтеся! Беріть! І будьте, будьте!
Носії цих переконань з глибокою мукою прозрівають, коли їм вдається збагнути фатальне: нащадки назвуть їх епоху часами "похмурих воєн, варварських звичаїв", але й підкреслять, що велика звитяга, як і мистецтво, теж нетлінна:
На згарищах, що їх покриє порох
Не залишиться статуй кам'яних:
Лише легенд безсмертних кілька,..
Й їх втілятимуть у безкінечних творах.
У філософській поезії "Був же вік золотий" автор не зупиняється особливо на щасливих часах достатку і спокою, зате в образі бронзового та залізного віку - знову ж таки з античним присмаком - сучасне людство постає в подобі звіра й одночасне творця, ката і жертви:
Кров у криницях. Реве здичавіла худоба,
Новороджені діти опиняються хижо на ноги.
І нелюдська жага нападає мужів, як хвороба,
І жінки безсоромні, немов од напою міцного...
Проливаючи кров у грабунках і ґвалтах без ліку,
У змаганні із світом, у бої з самим собою.
Нам дано відрізнити зле й добре, мале й велике
І прославити вірність, невинність і жертву героя.
Через історично-античну призму автор вирішує проблему століть-батьків і дітей, а одночасно з цим проблему користі й вірності, життя і смерті:
Здригаюся і залишаю форум,
Готовий ворогові винести ключі
Віддати місто на ганьбу і сором.
За мурами ж, де легіон табором
Усміхнене юнацтво уночі
Лаштує шоломи, підв'язує мечі
І позира на курію з докором.
Незважаючи на зовнішню простоту, вірш несе величезний заряд духу правоти, сили юного покоління, для якого угода з ворогом - уже зрада. У цьому ж ключі витримана поезія "Ольбієць". Ліричний герой - співець і воїн - кидає ліру на барсову шкурузаради завтрашнього походу, який в уяві митця не тільки романтичний, а життєво-реалістичний і оголено-страшний у передчутті смерті:
В день такий смерть - як цілюща, холодна вода.
В день золотий і тяжкий, як аттійська олива.
Ольжич наче водить читача древніми містами й державами, створює реальне відчуття подвійного існування: присутності у вичитаному і нашому часі. Цікаво, що герої цього автора подані відповідно до їхнього соціального становища і світогляду: то їхнє призначення і доля - глобальні, то сумирні й прості, як, наприклад, голандської дівчини у вірші "Голландський образ".
Неспівмірність обстановки (дівчина мріє, пораючись коло худоби в стайні) і реалій життя тільки яскравіше відтворюють почуття закоханої в моряка, що має велике "серце кам'яне", можливо, навіть не просто моряка, а пірата.
Творів історичного звучання на українську тему в Олега Ольжича теж чимало. Найцікавішим серед них є "Зимовник". Саме слово, винесене у заголовок, означає козацьке самотнє поселення серед степу. У вірші це маєток значкового товариша, представника козацької старшини з низового братства. Наче повільним поглядом цього запорожця охоплюємо його помешкання, табуни коней, неабияке багатство. Тут усе добротне, стале, на всьому відчувається догляд і невсипуща праця. Але старий козак замислений, його не тішить навіть красуня дочка, бо в Києво-Могилянській академії закінчують науку три сини, для яких запорожець, немов Тарас Бульба, уже підготував зброю для вступу до козацького коша:
О, не для них є цей зимовник, ні!
В світлиці, де килими волохаті,
Три шаблі їх чекають на стіні,
Що пам`ятають Корсунь і Охматів.
Козацька тема прослідковується і в поезіях "На темних кладках сивої ріки", де через образи юнаків передано дихання української історії:
Жінки стрункі і спраглі, що хати
Підводять синьо і беруть коноплі...
І родять хлопців.
Хлопцям тим рости,
Стріляти потай, їздити на охляп
І йти на осінь з піснею водно...
Залюбленість автора в науку помітна у віршах "Геологія" та "Антропологія". У першому відчувається ненаситність
Loading...

 
 

Цікаве