WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Казковість у творчості Івана франка - Реферат

Казковість у творчості Івана франка - Реферат


Реферат на тему:
Казковість у творчості Івана франка
Казка - поняття ширше, ніж жанр.
Володимир Пропп
Казка у Франковій творчості, та й загалом у художній літературі, виступає не тільки як генологічна категорія (тобто самостійний жанр, як-от більшість казок про тварин зі збірки "Коли ще звірі говорили", або ж домінантний чи рецесивний генологічний чинник у скомплікованих жанрових структурах - казках - поемах, казках - драмах, казках - притчах тощо), а й функціях паратексту (як компонент заголовкових і під заголовкових структур) та факультативного елемента поетики, додаткового (отже, не жанротвірного) образотворчого засобу. Тому слід розрізняти власне казку як поняття генологічне й казковість, яке поняття ейдологічне, як тип образності.
Казковість може виявлятися у художньому творі будь-якого жанру:
1) на рівні змісту: проблематика добра і зла, правди і кривди, ідея невідворотної перемоги добра над злом, оптимістично-життєствердний пафос, чарівно-героїчна, соціально-побутова та природописна тематика;
2) на рівні внутрішньої норми: у сюжетно-образній організації твору-елементи казкової фантастики, тобто казкові події (ланцюги подій) та персонажі (групи персонажів), казковий хронотоп (умовно-фантастичний, метаісторичний; опозиція свого й чужого царства, ліс, як простір небезпеки, роздоріжжя як ситуація виробу; у композиційній організації (казкові зачини та кінцівки, трикратність дії, образ казкового оповідача);
3) на рівні зовнішньої форми твору: мовностилістичні казкові формули і кліше (ініціальні, медіальні, фінальні), типові казкові тропи і фігури (гіперболи, літоти, персоніфікації; трикратні повтори, ампліфікації, тощо).
Певна річ, усі часткові вияви казковості самі по собі не жанротвірні, тільки стилетвірні. Одначе, вивчаючи казковість письменника як цілісну естетичну систему, годі оминути і її периферійні, сказати б, "прибережні" зони, де казка межує з неказкою, а казковість переходить у неказковість. Тим більше не випадає зігнорувати тексти, заголовний номінатив яких містить чітке авторське окреслення "казка" - навіть, якщо й казкового в них немає.
Але дітей приваблюють дійсно казки - розважально-дидактичні. Зрештою, ці тексти свідомо створюються для дітей. З урахуванням їхніх вікових особливостей, духовних потреб та інтересів. Їхнє основне призначення - зацікавити читача. На запитання оповідача з казки І.Франка "Байка про байку", навіщо діти слухають казки, якщо вважають їх неправдою, маленькі слухачі здивовано відповіли: "Пощо слухали? - Бо цікаво!"
Та й справді, діти ніколи не слухатимуть того, що їх не захоплює, не цікавить.
...Цікавим є те, що перебуває в проміжку двох крайностей - між порядком і свободою, між достовірністю і неймовірністю, між логікою і парадоксом, між системою і випадком", - стверджує Михайло Епштейн і далі підсумовує, що це гра між двома полюсами однієї модальності, можливим і неможливим. Хоч у казках репрезентує правда і кривда, фантастика і реальність, життя і смерть. Та найбільше цікавить дітвору не вимисел як такий, а специфічна форма його подачі. Як вдало помітив І.Франко, "... не тим цікава байка, що говорить неправду, а тим, що під лушпиною тої неправди криє звичайно велику правду". До того ж, як зауважує письменник, "оті простенькі сільські байки, як дрібні, тонкі корінчики, вкорінюють у нашій душі любов до рідного слова, його краси, простоти і чарівної милозвучності. Тисячі річей у житті забудете, а тих хвиль, коли вам люба мама чи бабуся оповідала байки, не забудете до смерті".
Розважально-дидактичні казки з'явилися у творчості І.Франка переважно у 90-ті рр.. - саме тоді, коли письменник став батьком. Однак, писані первісно для власних дітей - Андрія - (1887 р.н.) Тараса (1889 р.н.), Петра (1890 р.н.) Анни (1892 р.н.) а згодом надруковані в дитячому журналі "Дзвінок" чи окремими виданнями, ці твори стали скарбом для усієї тогочасної галицької дітвори. Великою популярністю користуються Франкові казки і в сучасних малих читачів. До розважально-дидактичних казок І.Франка зараховуємо твори "Ріпка" (1891), "Киця" (1891), "Суд святого Миколая" (1895) та казки зі збірки "Коли ще звірі говорили" - "Осел і Лев", "Старе добро забувається", "Лисичка і Журавель", "Лисичка і Рак", "Лис і Дрозд", "Заєць і Їжак", "Заєць і Медвідь", "Ворона і Гадюка", "Лисичка-кума", "Фарбований Лис", "Байка про байку". Ці тексти є практичним втіленням теоретичних поглядів І.Франка на виховання дітей та лектуру для них: серед казок цієї модифікації немає жодної чарівної казки, натомість майже всі вони про тварин. Казки про тварин, на переконання письменника, найбільше імпонують дітворі. "Вони люблять звірів, чують себе близькими до них, розмовляють з ними. Розуміють їх: от тим-то й оповідання про звірів їм такі цікаві, особливо, коли ті звірі в байці ще починають говорити, думати і поводитися, як люди. Проте "цікаве" - категорія суб'єктивна: те що цікавить малюка, не викличе жодного інтересу у підлітка і навпаки. Тому поетика розважально-дидактичних казок І.Франка модифікується відповідно до зацікавлень різних вікових груп читачів. Прикметно, що функціональне призначення казок для реципієнтів різного віку змінювалося синхронно зі зростанням власних дітей І.Франка: спершу (1891) пишуться казки для малят дошкільного віку; трохи пізніше (1896-1898) - прозові авантюрно-розважальні казки про тварин, які найбільше відповідають смакові дітей від 6 до 12 літ. Цей поділ далеко не зовнішньо-формальний, а посутній, оскільки відбиває істотні риси проблематики й поетики казок, зумовлені їхньою адресатною спрямованістю.
Хоч у багатій палітрі жанрових модифікацій Франка - казкотворця (а тут твори і сатиричного, й навіть філософського змісту) більшість текстів - це казки для дітей, серед них не так багато текстів для найменших реципієнтів.
Казочки "Ріпка" та "Киця" призначені для дошкільнят-дітей 3-6 років. Ці діти ще не читають, тому для кращого запам'ятовування написані або віршами ("Киця), або ритмінізованою прозою ("Ріпка").
Казку "Ріпка" І.Франко створив за мотивом однойменної української народної казки. Морально-виховні ідеї "Ріпка" та "Киці" продовжує і поглиблює в дусі християнської етики "драматичний образ" - "Суд святого Николая". Цей текст І.Франка вчить дітей уже не просто шанувати менших (як у "Ріпці") чи співчувати скривдженим (як у "Киці"), а безкорисливо допомагати знедоленим, немічним чи хворим. "Суд святого Николая" - святкова передріздвяна казочка, пов'язана з вірою у святого Миколая Чудотворця, який на Галичині у ніч з 18 на 19 грудня розносить чемним дітям дарунки, а нечемним - різочку.
Цікаво, що за своїм етичним пафосом, казки Івана Франка для дітей відчутно різняться од казок для трохи старших читачів (насамперед зі збірки "Коли ще звірі говорили"): коли в перших царює атмосфера всезагальної любові, примирення, гармонії, співчуття, навіть жалісливості, то в других переважають тематичні мотиви боротьби за існування, розуму й хитрощів як знаряддя виживання вжорстоких умовах буденного життя.
Слово "казка" любив використовувати Франко, і у його творчості натрапляємо на тексти з авторськими заголовками чи підзаголовками, в яких містить термін "казка", хоч і казковості аж ніяк немає.
Саме як рідкісний випадок відхилення від норми жанрової конвенції сприймається жанрових маркер - етикетка у заголовку Франкової "Правдивої казки". Адже пентаптих "Правдива казка" важко назвати казкою в генологічному значенні. Нічого казкового цей твір не має. А більше, "Правдива казка" - це, властиво, анти-казка. Про це свідчить і її оксюморонний заголовок, сам текст. Твір сприймається не як казково-оптимістичний, а як похмуро-реалістичний, сумний, навіть трагічний у своїй правдивості. Хоч це й парадоксально, але іменник "казка", задекларований у заголовку, не помішує загальної печальної
Loading...

 
 

Цікаве