WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Діалектична лексика у романі Марії Матіос “Михайлове чудо” - Курсова робота

Діалектична лексика у романі Марії Матіос “Михайлове чудо” - Курсова робота

лубет'.
3.Лексика:
кукуля - зозуля, стебка - комора, веселик - журавель, ясниця - радига, кубло - гніздо.
Південно-західні говори
На сході ця група межує з південно-східними говорами, на півночі - з північними, на заході - з говорами польської, словацької, румунської та угорської мов. Вони охоплюють Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Чернігівську, Хмельницьку, тернопільську, Одеську (північно-західну частину) Київську (південно-західну частину).
Південно-західні говори поділяються на закарпатський, гуцульський, лемківський, бойківський, надсянський, наддністрянський, волинський, подільський, покутсько-буковинський.
Характерні особливості південно-західних говорів.
1. Фонетика:
а) перехід давнього |іе|, що позначався буквою ъ, в |і| незалежно від місця наголосу: с'іно, с'іножат'і;
б) перехід давніх звуків (е), |о| в нових закритих складах в |і| незалежно від наголосу: п'іч, н'іч;
в) вимова ненаголошеного |о| як |у|: гулодний, туму;
г) вимова звукосполучення |-ир|, -ер| між приголосними відповідно до давніх |ръ|, |лъ|, |рь|: кирниц'а, керниц'а;
д) втрата дзвінкої вимови приголосних у кінці слова: сат, рас;
е) звук |р| ствердів, подекуди після нього виступає |й|: бурак, бурйак;
є) вимова в іменниках між голосними короткого приголосного (в відповідно до подовженого приголосного в літературній мові): жит'є, з'л'є;
ж) вимова в деяких говорах з домішкою шиплячих елементів м'яких свистячих звуків: с'швіт, ц'чілий;
з) відмінне від літературного наголошування слів: була, везла, таблиця.
2.Морфологія:
а) закінчення - еви, - ови у давальному відмінку однини іменників ІІ відміни: коневи, чоловікови, бртои;
б) закінчення - и в давальному і місцевому відмінках однини: межи, соли, на кони;
в) закінчення - оу, еу в іменниках жіночого роду в орудному відмінку6 ногов, руков, земл;
г) закінчення - ий в родовому відмінку множини в іменниках типу гроші, вість; грошей вістий;
д) короткі форми займенників: ся, тя, мя, ті, мі, ню, сю;
е) самостійне вживання частки ся, сі: я ся бою, ся зробила;
є) твердий звук |т| у дієслівних закінченнях: робит, спит, робіт, носіт;
ж) інфінітив лише на - ти, якщо сонова закінчується на , ч, на - чи: бічи;
з) залишки перфекта у формі минулого часу: робив-єм, читала-с, робили-сте, робили-смо;
к) вживання в складеній формі майбутнього часу форм минулого часу: я буду знав, ти будеш їв.
3. Лексика: токма-згода, натина-картоплиння, майва-прапор, няньо-батько, жаміва-кроива.
Південно-східні говори
На сході південно-східні говори межують з російськими, на заході - з південно-західними, на півночі - з північними. Вони охоплюють такі області: Черкаську, Полтавську, Харківську. Ворошиловоградську, Донецьку, Запорізьку, Херсонську, Дніпропетровську, південно-східну частину Одеської, південно-східну частину Київської, південну частину Сумської.
До складу південно-східних говорів входять середньонаддніпрянський, слобожанський і степовий.
У зв'язку з тим, що в основі української літературної мови лежать середньонаддніпрянські говори, південно-східні говори мають порівняно найменше особливостей у фонетиці, морфології, лексиці.
Південно-східним говорам властиві такі риси:
1. Фонетика:
а) вимова ненаголошеного |о| перед складами з наголошеним |у|, |і| з наближенням до |у|: тоубі, коужух, зоузла];
б) змішування вимові |е|, |и| ненаголошених: |вина, живе];
в) напівм'яка вимова середнього |л| перед |е|, |и|, а деколи перед |а|, |у|, |о| : |ледве, лихо, лаука, голуб, молоко|.
2.Морфологія:
а) поширення паралельно із закінченнями -ам, ах у давальному і місцевому відмінках множини іменників чоловічого роду закінчень -ім, іх: коням-конім, людям-людім;
б) закінчення ом, ойу в іменниках з основою на м'який приголосний і на ж, ч, ш: товаришом, кручою, Гальою;
в) втрата давнього чергування в дієслівних формах 1-ої особи однини теперішнього часу: косу, воду, лету;
г) стягнені форми дієслів |дієвідміни в 3-ій особі однини теперішнього часу: чита, гра, співа;
д) втрата -ть в дієсловах ІІ дієвідміни в 3-ій особі однини теперішнього часу: осе, ходе, хропе.
3.Лексика: вирок - неглибоке провалля, дерга - товста тканина, пакія - кілок, підмет - грядка.
Слова, звороти, форми слів і синтактичні конструкції, яких немає в літературній мові, які вживаються в окремих місцевих говорах або в якому-небудь одному наріччі і не поширені в мові всього народу, належать до категорії діалектної лексики, до так званих діалектизмів.
Лінгвістичні ознаки буковинського говору (наріччя).
Використовуючи діалектизми, майстри художнього слова підкреслюють територіальне походження персонажів, їх характери. Індивідуальні особливості, освіту, розвиток, гумор, дотепність, душевний настрій у момент зображення тощо.
Автор малює життя формі окремих конкретних картин, явищ, осіб. Він словом створює ілюзію, немовби читач переноситься в інші краї і стає безпосереднім свідком, учасником подій та вчинків, що розгортаються у творі. Читач бачить людей навколо себе, їх одяг, обличчя. І щоб бачене читачем було найпереконливішим, щоб створювалася ілюзія художньої дійсності, автор намагається все намалювати якнайточніше, вживаючи і відповідні назви місцевого (діалектного) характеру. Письменник переносить читача у певне соціальне і національне середовище. Знаходячись серед людей цього середовища, читач чує навколо себе їхню мову з усіма її особливостями, зокрема діалектизми. Високохудожнє використання діалектизмів спостерігаємо у творах Івана Франка, Василя Стефаника, Ольги Кобилянської, Панаса Мирного, Олеся Коцюбинського ("Тіні забутих предків"), Олеся Гончара.
Діалектизми зустрічаємо у творах І.Котляревського, Г.Квітки-Основ'яненка, Є,Гребінки, М.Вовчка, Ю.Федьковича та багатьох інших письменників:
Не стиджуся прясти, шити і носити воду.
Скільки хороших людей сватались затебе - розумних, зажиточних, і чесних... Лучче посивію дівкою, як піду заміж за таких женихів, які не мені сватались.
Тут Явдоха мерщій у жлукто і полізла... Наум став над Настею, вп'ять гірко заплакав та й кас...
Зрідка зустрічаються діалектизми і у Тараса Шевченка: ретязь - мотузок (Який би ретязь ще сплести; порівняймо у А. Косманка: Таких, як пес Рябко, на ретязь треба брати); кебета хист (Та що й казать: кебети не маю), що вони мотор ять).
Прочитаймо фразу про талановиту тітку Марію (в романі Михайла Стельмаха "Чотири броди") з її вузликом, "у якому лежали порошки друшпану", і на нас війне атмосферою подільського села 20-х років. "Друшпан" - збірна назва фарб. І хоч слово це відоме лише на певній невеличкій території, воно вносить свій колорит у створення образу.
Діалектизми в мові персонажа можуть свідчити не лише про походження героя, місце, де відбувається дія; вони розкривають духовне багатство чи убогість людини. Прекрасний душевний світ Мавки та Лукаша, глибока, народна, мудра натура дядька Лева - і образи Килини та Лукашевої матері ("Лісова пісня" Лесі Українки).
Читаючи драму, бачимо, як у світ чарівної музики, ніжного цвітіння, у світ краси і людяності входить "заживна постать" Килини. Навіть у ремарці вже відчувається дисгармонія, яку вносить вона у чудовий лісовий світ: у неї намисто дзвонить дукачами на білій, пухкій шиї", сорочка густо натикана червоним та синім". Уже й портрет протиставлений Мавчиному світові: у ньому натуралістична грубість,
Loading...

 
 

Цікаве