WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Діалектична лексика у романі Марії Матіос “Михайлове чудо” - Курсова робота

Діалектична лексика у романі Марії Матіос “Михайлове чудо” - Курсова робота

поетами;
4) охарактеризувати буковинські говірки;
5) на прикладі твору Марії Матіос "Михайлове чудо" дослідити функціонально-семантичне використання діалектизмів.
Предметом аналіз є діалектна лексика, виписана і систематизована у вигляді картотеки із роману Марії Матіос "Михайлове чудо".
Кількість діалектизмів - 91.
Об'єктом дослідження є художній текст, зокрема роман Марії Матіос "Михайлове чудо".
РОЗДІЛ І. ДІАЛЕКТНА СВОЄРІДНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ.
1.1. Взаємозв'язок сучасної української мови та місцевих діалектів.
Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі середньо наддніпрянських говорів. Граматична будова, словниковий склад і фонетична система сучасної української літературної мови увібрала найбільше рис саме цих говорів, наприклад, закінчення давального відмінка однини -ові, -еві, в іменниках чоловічого року (братові, чоловікові, Василеві); закінчення давального і місцевого відмінків однини -і в іменниках м'якої групи (волі, землі, солі, на морі, в кінці);
Закінчення орудного відмінка -ою в однині іменників, прикметників і займенників жіночого роду (дорогою, сестрою, рідною, молодою, вашою. Нашою); форми іменників середнього року на -ння та -ття (значення, взуття); закінчення називного відмінка однини - ій у прикметниках м'якої групи чоловічого роду (синій. Житній); суфікс - іш -у формах вищого ступеня прикметників (рідніший, ясніший); відмінкові форми особових займенників (мене, тебе, мені, тобі та зворотного себе, собі); пом'якшену вимову т у дієслівному закінченні третьої особи (робить, сидить, роблять, сидять); секундарний голосний і на місці давньоруських о та е в новому закритому складі (стіл, сіль, піч) і на місці дифтонга ъ у будь-якій позиці (вік, літо, на стіні); давню пом'якшену вимову приголосного р на початку складу (рябий, рясно, косаря) та інші.
Крім структурних особливостей середньо наддніпрянських говорів, українська літературна мова засвоїла і синтезувала також окремі граматичні, фонетичні та лексичні особливості інших діалектів південно-східного наріччя, а також окремі риси говорів північного та південно-західного наріч української мови, наприклад, стверділу вимову приголосного р в кінці слова (косар, писар) і шиплячих у формах лоша, курча, біжать, лежать, приставний н різних відмінкових формах предметно-особового займенника він у позиції після прийменників (до нього, у нього, на ньому).
Норми нової української літератури почали складатися ще з кінця ХVІІІ століття і першої половини ХХ століття. Вони зароджуються у творах І.П. Котляревського. Який в "Енеїді" і "Наталці Полтавці" вперше широко використав народну мову.
Далі їх шліфували й закріплювали в літературному вжитку Євген Гребінка, Левко Боровиковський, мова яких сформувалася на основі полтавських говорів, та Григорій Квітка-Основ'яненка, у творах якого представлені слобожанські говори, спільні з полтавськими та пнівськими за своїм походженням і близькі за своїм складом.
Розвивається удосконалюється українська літературна мова і на сучасному етапі. Але не пориває своїх зв'язків з діалектами, говорами, говірками. Все менше й менше письменників використовують у своїх творах діалектизми, а якщо використовують, то дуже вміло, щоб зробити текст колоритним, надавши їм функціонально-семантичної ролі.
Діалект (гр.. dialectos - розмова, говір, наріччя) відгалуження від загальнонародної мови, на якому говорять частина племені. Народності або нації, пов'язана територіальною, соціальною чи професійною спільністю.
Деякі діалекти стають основою літературної мови (середньо наддніпрянський ліг в основу сучасної української літератури).
Діалектна лексика завжди привертала увагу мовознавців. Досліджувалась як стилетворчий, образотворчий фактори, досліджувалась функціонально-семантична роль.
Як відзначають багато дослідників, діалекти поділяються на:
діалект племінний, який належить племені як етнічній групі людей, що входять до складу більшої етнічної групи;
діалект професійний - різновид соціального діалекту, що об'єднує у мовному відношенні людей однієї професії чи одного роду занять;
діалект соціальний - діалект, що належить окремій соціальній групі;
діалект територіальний, або місцевий, - діалект, поширений на певній території. Територіальні діалекти в системі національної мови - це залишки попередніх мовних формувань, що відбивають процеси мовної диференціації періоду племінного ладу, епохи феодалізму або наслідки переміщення населення на тій чи іншій території. [ с. ]
Діалекти ототожнюються з говорами та наріччями.
Наріччя найширше діалектне угрупування певної мови, до складу якого входять однотипні діалекти цієї мови, що мають цілий ряд спільних мовних рис. Якими вони виразно відрізняються від інших наріч або діалектних груп цієї самої мови.
Говір - територіально окреслене діалектне утворення, що має особливості в фонетичній системі, морфологічній будові, лексиці тощо і об'єднує в своєму складі групу однотипних говірок. Говори входять до склад наріч або діалектних груп.
Говірка - найдрібніша діалектна одиниця, що поширена на невеликій території, охоплює мову одного населеного пункту або кількох цілком однотипних з мовного погляду. Говірка входить до складу говору: місцева говірка, говірка села. Територіальні діалекти поділяються на три групи:
1) північні;
2) південно-західні;
3) південно-східні.
Кожна з груп складається з окремих говорів.
Північні говори.
На сході України північні говори межують з говорами російської мови, на півночі - з говорами білоруської мови. На заході - польської. Вони поширені на території північної частини Київської, Волинської, Ровенської, Житомирської областей, на північно-західній частині Сумської області і на території Чернігівської області.
Північні говори складаються із східно поліського, середньополіського та західнополіського говорів. Північним говорам властиві такі особливості:
1. Фонетика:
а) давній звук |е| в наголошених нових закритих складах перейшов у дифтонги |уо|, |уе|, |уи|, |уі| або монофтонги |у|, |е|, |і|: куон', вуол, куен'віел, куин', вуіл, куін', вуіл, ку', вул, кен', ел, кін', в'іл. У ненаголошених позиція |о| зберігається: |мостки|;
б) давній звук |е| в наголошених нових закритих складах перед колишнім складом з |ъ| перейшов у донги |уо|, |уе|, |уи|, |уі| або в монофтонги |у|, |е|, |і|: |н'уос, н'уес, н'уис, н'уіс|; перед колишнім складом з |ь| - у дифтонг |іе|або монофтонг |і|: п'іеч - п'іч;
в) давньому звукові, що позначається буквою в, у наголошеній позиції відповідає дифтонг |іе| або монофтонг |і|, в ненаголошеній - |е|: д'іуд, д'ід, деди;
г) відповідно до давнього носового звука |е|, що позначався буквою А, наголошеній позиції, виступає звук |а|, в наголошеній - |е|: пйат', пети;
д) |л| нерідко вимовляться як альвеолярний звук |л| здебільшого перед голосними |у|, |е|, |и|: лук, лет'іти, лити;
е) м'який звук |р| ствердів: радом, вару.
2. Морфологія:
а) прикметники і займенники мають нестягнену форму закінчення: молодйе, наший, гарние, а також молоди, гарни;
б) іменники середнього роду в називному відмінку однини мають закінчення - е відповідно до літературного - а(-я): з'іллє, житт'є;
в) іменники другої відміни в давальному відмінку однини здебільшого мають закінчення -у(-ю): дубу, кону;
г) дієсловах 3-ої особи множини теперішнього часу звук |л| після губних приголосних зникає:
Loading...

 
 

Цікаве